Краплина

Дощ вже перестав лити, і Галя пішла по хліб звичною дорогою. Крізь хмари несміливо позирало сонце, повертаючи світові колишні барви. Веселка чомусь не з’являлася. Даремно шукати її, треба дивитись униз, щоб не вступити новими чорними чобітками у калюжу. Взагалі люди надто часто дивляться вниз, а не шукають веселки. Вона подивилася на своє відображення в калюжі – сіре, викривлене, і раптом помітила поряд ще одне. Дівчина роззирнулася і побачила хлопця – русявого й високого в окулярах.

Галя зустріла Федька – відмінника у з математичного класу та, як казали дівчата, цікавого співрозмовника. Хлопець привітався, і після кількох фраз виявилося, що він теж іде в магазин по масло.

Двоє спершу йшли мовчки, бо Феді, певно, ввічливість не дозволяла заговорити першому. Хмари розбігалися, але дівчині було вже не до того. Галя хотіла перевірити достовірність чуток про красномовство хлопця, але не знала, про що запитати. Все ж вона наважилася:

- Чи любиш ти дощ?

- Хм… Він, звичайно, потрібен всьому живому, - видно, хлопцеві не була близькою ця образна тема, - але після нього все таке брудне і не можна пограти у… щось рухливе. От ти любиш грати у квача?

- Так, але… Хіба ти ніколи не слухав музику падаючих крапель? – не піддалась різкій зміні теми дівчина.

- Вибач, - усміхнувся Федя, - але у мене балкон покритий листами неіржавіючої сталі. Коли падає крапля, то звукові хвилі…

- Гаразд, проте ж має бути щось приємне! – перебила Галя.

Вона роззирнулася навкруги, шукаючи підказок. Всюди сірий асфальт, де-не-де завчасно пожовклі деревця обабіч дороги просять про ковток чистого повітря. Людей майже немає.

На руку дівчини раптом впала дощова краплина. Галя показала її відміннику.

- Ось, глянь, невже не гарно?

Федько розгубився.

- Авжеж, в тебе чудовий манікюр. Але на цю тему я небагато знаю, тож, може, поговорімо про школу – це ж так цікаво!

- Та ні, краплина, краплина дощу! Що тобі спадає на думку, коли милуєшся нею?

-Е-е, вода, дистильована. Таку не слід пити у великій кількості через брак мінералів. Перед питтям треба кинути трохи солі чи можна зварити в ній рис…

«Господи, - подумала Галя, - який розумний, занадто розумний!» Уголос вона сказала:

- Та ні, глянь! Маленька краплинка, дочка хмаринки, яка впала на землю, щоб подорожувати.

- А, кругообіг води. Хочеш дізнатися про найцікавіше – артезіанські води?

«Що він намагається зробити? Чи догодити мені, чи вихвалятися своїми знаннями? Здається, ніби він і власної думки не має – лише цитує підручники і пробує погодитися зі мною, та щось не виходить. Звісно, дівчатам подобається такий начитаний підлиза. Але мислю так, що йому не зрозуміти, не під силу художні образи науковцю-математикові! Не дарма у мене з літератури 12, а в нього – 10. Інші не говорять з ним про дощ, лише про буденне, і Федя легко причаровує інтелектом і співчутливістю. Але він не щирий», - міркувала Галя.

- Ще, наскільки відомо моєму скромному розуму, вода – добрий розчинник, має велику теплоємність і не пропускає шкідливі промені з космосу… - оговтувався Федько і рятував ситуацію, вважаючи, що дівчина зачаровано слухає.

Раптом він схопив дівчину за плечі та серйозно мовив:

- Ти переконала мене. Тапер я люблю дощ.

Галя відштовхнула хлопця і вигукнула:

- Ти – підлиза з вбудованими комп’ютером! Невже не маєш нічого щирого у серці? Останній шанс проявити образне мислення та власну думку! Ось краплина, що ти можеш уявити замість неї, чи можеш припустити, що вона жива?

Бідолашний Федя максимально напружився і тихо вичавив із себе:

- Припустімо, що краплина – це опукла призма. Уявне зображення через неї сприймається оком викривлено…

- Годі! Жалкую, що повірила подругам! – крикнула Галя. І хоча магазин привітно світив неоновою вивіскою зовсім поряд, вона розвернулася, щоб піти додому, купивши хліба потім. Та раптом позаду почувся роздратований голос:

- Я теж жалкую, що зустрів тебе. Всі дівчата, як люди, а в тебе уява хвороблива. Розмовляю тут з тобою про цей дощ. Не люблю рідкі опади, щоб ти знала. Після них виповзають дощові черв’яки! – висловив власну думку Федя.

Наступного дня у школі подруга Галі Інна все щебетала про те, як її погляди на користування смартфонами у школі збігаються з думками Феді. «Вір йому більше – на старостаті він закликав до обмеження користування ними, - сердито думала Галя. – Цей хлопчина перед тобою звиватиметься в усій красі, ввічливий і кмітливий, точно черв’як дощовий!»

- Все! – гримнув тато у вітальні. – Я йду.

- Біжи! Лети! Назустріч волі, коли зі мною тобі тяжко. Чому ж раніше не сказав, що в цьому домі нещасний, і, отже, брехав мені? – почувся сердитий голос матері у передпокої.

Галя була у ванній кімнаті та слухала, розглядаючи зелені кахлі з намальованими коралами. Як же вона не любила брехні та лукавства! Вона часто уявляла себе письменницею в майбутньому, яка завжди каже правду. Дівчина не любила нещирих людей. Та що робити, коли неправду кажуть твої батьки?

Галя підбігла до батька, який уже відчинив вхідні двері, й тихо спитала:

- Тату, ти ж повернешся?

- Коли отримаєш 12 за чверть з фізики, - у голосі батька чулося не таке знайоме тепло, а погано прихована злість. Галя побоялася перешкодити татові.

Все стихло, було чутно лише, як мама на кухні відкрила воду та ріже овочі. Галі захотілося піти до неї, обійняти, розважити, підтримати. Але як? Сказати, що все буде гаразд? Але ж Галя сама не впевнена у цьому. До того ж вона вже запізнюється до школи.

- Я мушу зробити все від мене залежне. Але як отримати 12 балів з фізики? Точно! Мені допоможе Ірина! – сяйнула думка дорогою до школи.

Ірина добре вчилася. Найкраща в своєму математичному класі, вона поступається знаннями лише лукавому Федькові з природничого. Та до нього Галя не піде, тим більше сам хлопець став її уникати. Ото було б добре, якби за допомогою Ірини Галя перевершила його самого!

Ірина староста, тож на перерві завжди на видноті. Її старший брат казав, що вона змалечку мала фінансову жилку та потяг до влади. Ніхто, крім хіба що вчителів, не міг їй заперечити, бо під час розмови з невисокою Іриною завжди здається, що її карі очі дивляться на тебе зверху.

Коридор світлий і просторий. Всюди бігають першокласники, а чергові лише дивляться на щось цікаве у вікно. Аж ось і Ірина, гарно вдягнена у «офіційне» вбрання. Галя несміливо підійшла до дівчини, яка робила зауваження якомусь старшокласникові. Староста полишила його і, ефектно відкинувши своє густе чорне волосся, звернула увагу на Галю.

- Привіт, чи не могла б ти допомогти з фізикою, будь ласка?

Галя й не помітила, як вони опинилися в тихому куточку коридору. Ірина зверхньо мовила:

- Добре, почнемо зараз. Який коефіцієнт тертя скла, що тягнуть по дереву? – вона витримала паузу, а потім додала: - От і я не знаю, як Володя тобі повірив, ти ж бо нічого не тямиш, ні у фізиці, ні в житті. Гадаєш, я забула, брехухо лірична, як ти вдерлася у моє життя? На що ти сподівалася тоді та сподіваєшся зараз? – гнівно сказала вона, а Галя аж зіщулилася.

Так, Володя, рудий з дивними зеленими очима. Цей хлопець подобався всім дівчатам, окрім Ірини, якій було все одно, як гарно грає його флейта. Аж ось на географії біля дошки він сказав, що найбільшою цінністю держави є Іра, що її треба внести у спадщину ЮНЕСКО. Її навіть у школі в той день не було, але з того моменту староста, на відміну від вчительки географії, ставилася до хлопця краще. Він називав її мирною Ірою, бо саме це означає її ім’я. А от Ірина, на думку Галі, поводилася з ним не достатньо ласкаво, тож дівчина вирішила, що достойна його більше, ніж Ірина та всі інші. Вона зважилася на брехню, сказала Володі, що Ірина говорить погано про нього за його спиною. Володя подякував Галі за відвертість і пішов додому сам після уроків. Наступного дня виявилось, що він переїхав до іншого міста. З тих пір Галя ще більше не любила брехні та лукавства.

Це було так давно, а Ірина пам’ятає! Галя роззирнулася: староста пішла. Видно, вже пролунав дзвоник. Дівчина дістала маленьке дзеркальце, побачила в ньому світле волосся, як завжди трохи замріяний, але зараз сумний погляд блакитних очей. Невже вона не має права на 12 балів з фізики і Володю?

Федя нервував біля кабінету завуча, крокуючи з кутка в куток по коричневому лінолеуму коридору. Він думав про нового вчителя зарубіжної літератури. Чому вона така дивна? З минулим все було просто: Федя завчасно здавав напам’ять усі вірші, читав улітку твори, а коли не міг дібрати епітет до художньої деталі, то просто плавно переходив до фактів і цифр. Вони розуміли одне одного, як чоловік чоловіка. Та, на жаль, той вчитель уже на пенсії. А ця жіночка вважає, що без великої кількості творчих завдань не можливо зрозуміти твір! І тому Федько перестав отримувати гарні оцінки (ніяк не може придумати порівняння і метафору до поданих понять). А улюбленицею у природничому класі стала Алевтина – непоганий хімік, що завжди шукає свої способи вирішення задач, але неуважна в обчисленнях і часто не дороблює все до кінця.

Федько став повторювати квадрати двоцифрових чисел, аж раптом двері кабінету відчинилися. Там було темнувато і трохи тісно.

- Заходь, надіє школи, - люб’язно пролунав голос завуча, - сідай. Я завжди викликав тебе, щоб похвалити. Але зараз маєш труднощі з літературою?

Федя вже б і почервонів, якби не розвинене почуття такту.

- Дякую, все гаразд, я усуну цю проблему і виправдаю свій кредит довіри.

- Сподіваюсь, під проблемою ти розумієш не вчительку, - усміхнувся завуч, а потім додав: - І не себе, звісно. Просто тобі треба зрозуміти логіку ліриків.

«Вони не мають логіки», - подумав Федя. Уголос він сказав:

- Дякую, я переконаний, що їхнім думкам присутня якась чітка і красива раціональність. Я проконсультуюся з Іриною…

- Ні, поспілкуйся з гуманітаріями. Іра легко може перейти на математику. Попроси допомоги в інших дівчат, я бачив, які вони люб’язні до тебе. З тими, хто приймає участь у конкурсах з цих предметів, а в інших… гірші, ніж Іра.

«Бере участь, - подумав Федько. – Яка несправедливість! Я знаю всі правила, а маю займатися додатково. Ну що ж, я врятую свій табель!»

- Я вдячний Вам за пораду. Неодмінно поглиблю свої знання, певно, з Інною. Вона – поетеса, і не любить степеневі функції.

Але завуч відчув приховане невдоволення і захотів підбадьорити хлопця:

- Чудове рішення! Вірші Інни дуже образні. Потім розкажи й мені, а то я іноді й своїх колег не зовсім розумію.

Федя подякував завучеві за щирість і поради, попрощався. Інна, напевно, надворі – сидить на лавці та тихо мріє про щось незрозуміле замість того, щоб вчити уроки. По дорозі Федько вирішив попрактикуватися у художньому описі пейзажу. «Сонце світить, діти граються, небо безхмарне, тополине листя змінює хлоропласти на хромопласти…»

- Стоп, це вже ботаніка, - вирвалося в нього замість привітання.

Інна одразу защебетала високим голосом:

- Привіт, Федю! Повторюєш? Біологія – мій улюблений предмет з-поміж усіх фізико-математичних, бо в хімії та фізиці я взагалі нічого не тямлю!

- Я міг би допомогти…

- Ні, не витрачай на мене часу! – різко вигукнула Інна та посміхнулася.

- Так, ти маєш рацію, часу обмаль. Знаєш, мені потрібна допомога. Образне мислення не дуже дається.

Інна спершу здивувалася, потім співчутливо усміхнулася та, зрештою, зітхнула:

- Рада була б допомогти, але їду на 2 тижні до бабусі. Пробач!

- Нічого, - вдавано весело відповів Федя. – Хочеш почути свіжий анекдот?

Коли вони вже сміялися, раптом підійшла Галя, за її серйозністю був невдало схований сум. Федько не хотів її бачити, але не казати ж прямо! Тим більш, що вона подруга Інни. Тож хлопець сказав:

- Ой, вибач, я зовсім забув, що мені треба до вчителя хімії. Бувай.

Він швидким кроком пішов до рятівних дверей школи. Інна залишилася надворі, а Галя догнала Федька і схопила його за руку:

- Не бреши. Будь ласка, поможи мені з фізикою.

Вони були самі, тож Федько вирішив пояснити Галі раз і назавжди, що вона вчинила неправильно.

- Ні. Ти, ти, я до тебе з люб’язністю, а ти накричала ні за що! – він пробував говорити спокійно, але не дуже виходило. Занадто напружений був день.

- Ти до всіх підлизувався, брехав, не міг висловити власну думку! – не вгамовувалася Галя.

- А хіба це не правильно – поступитися нею заради контакту з іншими?

- Краще гірка правда, ніж солодка брехня, підлизо! – ця фраза дівчини була пройнята особливим пафосом, певно, це – її життєве кредо. Федько, згідно з своїми принципами, не мав би права сперечатися далі, але, оскільки Галя така не толерантна, то він провчить її. Зробив хлопець це по-своєму, по-природничому:

- Як правда може бути гіркою, а брехня солодкою? Ми не сприймаємо їх смаковими рецепторами!

Він чекав, що дівчина ще кричатиме. Але настала пауза.

- Я навчу тебе, як. Якщо навчиш фізики, - тихо промовила Галя.

- Ось іще одна задача. Тут детально описана умова, і значення усі в потрібних одиницях вимірювання, - бадьоро мовив Федько, побачивши, що Галя занудилася.

Він почав повільно і чітко читати:

- Палиця занурена у воду наполовину. Яку тінь вона відкидає, якщо…

- Ах, я втомилася, - перебила його Галя і тяжко зітхнула.

Дівчина не хотіла більше сидіти у задушливому класі. На обідній перерві всі дівчата пішли гуляти надвір, а вона «практикується», як каже Федя.

Галя подивилася у вікно. Сонце привітно освітлювало подвір’я, навіть миршаві деревця трохи ожили від ласкавого проміння. Всюди бігали, голосно та дзвінко сміючись, першокласники, за ними навіть гналися старші, навіть її віку.

- От ти любиш грати у квача? – процитувала вона Федька під час першої зустрічі.

- Якщо чесно, то ні. Я люблю читати, але не всі співрозмовники хочуть про таке говорити, - зізнався хлопець і якось аж зніяковів. Потім він додав: – Давай вирішимо цю задачу і повернемося до лірики. Я читав, що дуже корисно чергувати види діяльності, адже так навантаження йде на кожну півкулю мозку…

- Все, все, не заважай, дай сконцентруватися, - буркнула Галя, охоплена ентузіазмом. Вона згадала, для чого їй це все потрібно.

Коли задача була сяк-так вирішена, настав час мозкового штурму Феді. Хлопець гадав, що Галя змусить його описувати вид із вікна, тож уже й вирахував з якою швидкістю бігають діти, але дівчина задала інше питання:

- Які вислови (прислів’я, фразеологізми) ти знаєш зі словом «палиця»?

Федя не зрозумів, до чого тут образне мислення, але слухняно відповів:

- Вставляти в колеса, раз у рік і палиця стріляє…

- Достатньо, - урвала Галя. – А в чиї колеса?

- Ну, наприклад, автобусні.

- Опиши мені його.

Федько, здається, зрозумів потік її думок, тож впевнено сказав:

- Двигун внутрішнього згорання…

- Ні! Згадай, як я описувала! Епітети! Метафори! Порівняння! – скрикнула Галя, мов ужалена.

- А, хм. Шкільний, швидкий…

Галя взяла його за руку і суворо глянула у вічі хлопця:

- Спершу, згадай, що таке епітет.

- Це – художнє означення, - твердо відповів хлопець, не кліпаючи своїми сірими очима.

- Правильно, а те, що ти назвав, не художнє. Спробуй ще раз.

- Автобус мчить стрілою, реве диким звіром…

- Це вже краще, - полегшено зітхнула вдоволена Галя, а потім додала: - Ти стаєш все успішнішим.

Федько не зовсім розумів причинно-наслідкового зв’язку між описом автобуса та зарубіжною літературою, але довіряв Галі, як тільки міг. Він узяв її зошит і уважно продивився усі ті символи, що їх можна так написати лише, якщо мати почерк Галі-письменниці. Він поправив свої окуляри і неквапно мовив:

- А ти… не така успішна у фізиці. Задача… неправильна. Ти ж можеш краще!

Галя усміхнулася трохи сумно. Вона теж хотіла більшого від себе і від Феді. Невідомо, що буде на контрольній роботі.

- Добре, що ти кажеш правду. Ти не підлиза. Дякую.

Федько зашарівся.

- Це вдячний тобі, адже ти навчаєш мене ще й щирості.

- А ти – тактовності, ще й такі цікаві факти розповідаєш! – щиро та захоплено мовила Галя.

Раптом пробив годинник. Обідня перерва скінчилася. Феді пора у свій клас. Скоро почнеться урок.

Галя зітхнула. Можна було б запросити хлопця в гості. Мама на роботі, а тато… Але ж у Федька так мало часу, і собі хочеться відпочити.

Раптом вона відчула, що Федя взяв її за руку.

- Знаєш, я хотів би… Скажи, будь ласка, навіщо тобі фізика? – несміливо запитав хлопець.

- Це трохи особисте… почала було Галя.

- Я зрозумів це ще спочатку. Але ж ти казала, що не можна тримати все в собі. Я бачив, як ти ходиш сумна. Що сталося? Я нікому не розповім, присягаюся.

Галя повірила йому, вперше, але цілком. Її розповідь полилася, наче місячне сяйво у безсонну ніч. Федько уважно слухав і співчував їй, але про себе все ж думав: «Вона дивна і така довірлива. Якби сімейні сварки вирішувалися оцінками, то усі родини жили б більш-менш мирно». Він притримав язика, бо, як би там відверто і добре це не було, не треба її засмучувати ще більше. Він лише вирішив також розкрити дівчині таємницю, яку й сам усвідомив не раніш, як учора. Хлопець прошепотів:

- Ти мені подобаєшся.

Це вийшло досить кумедно. Галя здивувалася, але посвітлішала. Федькові здалося, що, стурбована й бліда до цього, вона зараз аж засяяла. Хлопець ніби прочитав це в її очах (хоча як по них можна читати – це ж не книга).

Почувся тупіт.

- Мені пора на алгебру. Повторюй формули, почитай підручник. До завтра!

- Так, бувай! Почитай щось неенциклопедичне! Або взагалі нічого не читай, відпочинь! – крикнула йому навздогін Галя.

- Ох, цей ваш мистецький клас, - зітхнула вчителька фізики. – Знову ніхто не вирішив добре домашні задачі. Тільки Інна щось намагалася.

Інну вона любила найбільше з усіх, оскільки дівчина завжди охайно вела зошит, вчила теорію, вирішувала задачі з батьками, а також писала вірші про фізику. Зараз на столі лежав Гальчин зошит. Вчителька розгорнула його і, приємно здивована, спитала:

- Галю, а в твоєму зошиті є щось розумне! Тобі хтось допомагав?

Галя кивнула. На щастя, вчительку не цікавило, хто це був. Вона звернулася до усього класу:

- Отже, сьогодні контрольна робота. Я даю вам 6 задач – виконуйте у будь-якому порядку. Якщо вирішите хоча б три, то це означає, що ви хоч щось знаєте. У одній задачі сюрприз спеціально для уважних гуманітаріїв – знайдіть його, і покажете, що ви уважні до умови задачі, а це – величезний плюс. Переговорюйтесь тихо. Я роблю вигляд, що нічого не бачу.

Галя вже не дивилася сумно у вікно. Вона сконцентрувалася на завданнях. Вирішила, що постарається – і напише найкраще! Зрештою, дівчина так довго сиділа вечорами… разом з Федьком. Не можна підводити його, себе і… свою родину.

Галя зробила дві задачі, уважно переглянула їх, і думала над третьою, із зірочкою. Краплина води падає з висоти 200 м. Яким є кут заломлення пучка світла, джерело якого знаходиться через 3 секунди її польоту? «Нехай краплина – це опукла призма, - подумала Галя й усміхнулася, згадавши про першу зустріч з Федьком». Але не можна відволікатись. Що ж робити далі? Ще раз прочитавши задачу, Галю осяяло. Вона написала одне слово під задачею і перейшла до наступної.

Федько тим часом писав твір на тему «Що для мене є найціннішим?». Перед контрольною роботою його зустріла вчителька фізики та побажала успіху. Вона завжди прихильно ставилася до хлопця.

Про що б написати, ще й спираючись на прочитані твори? Про школу? Ні, це неправда, хоч Федько і любить її. Про Батьківщину чи родину? Але бракує цитат. Про природу чи життя? Банально! «Може, ще про воду написати?» – пробурмотів він тихо. Аж раптом до нього прийшло натхнення, бо він зрозумів, про що писатиме!

Наступного дня у гуманітарний клас зайшла просто таки сяюча вчителька фізики. Вона сказала, що Галя – молодець, вирішила найбільшу кількість задач, знайшла неправильну, тож заслужила на дванадцять балів поряд з традиційними дев’ятьма для Інни. Галя виявилася найкращою за оцінками у своєму класі.

Це здавалося дівчині казкою. Вона була справді щаслива і вже уявляла, як порадує маму, прийшовши додому. Може, й тато буде. А як вона хвилювалась напередодні – словами не описати!

Вона легко йшла коридором, неначе сонце бо безхмарному небу того дня. Їй трапилася Ірина, але староста не звернула на Галю уваги. Зненацька її покликав хтось з дорослих. Це була вчителька зарубіжної літератури.

- Доброго ранку, - люб’язно сказала Галя.

- Доброго ранку, Галю, - мовила вчителька як завжди тихим і лагідним голосом. – Я бачу, що в тебе гарний настрій. У мене також. Цього разу усі учні написали гарно контрольний твір: мало помилок, власні, не списані думки, багато цитат. Писали про батьків, здоров’я, працю, рідний край. Але один твір був особливий і дуже мені сподобався. Я була здивована, коли дізналася, хто це написав. Так от, передай, будь ласка зошит Федькові – ти живеш неподалік. Добре?

Галя погодилася і попрощалася з вчителькою. Її цікавість перемагала: все ж таки, це і її праця теж. Вона розгорнула зошит і побачила, як там гордо горить каліграфічна «дванадцятка». Дівчина пробіглася очима по тексту і захоплено зітхнула. Вона ніяк не могла дочекатися кінця уроків, а коли продзвенів дзвінок, вона вилетіла пташкою зі школи.

У її голові звучали уривки Федькового твору. «Я ніколи не думав над тим, що для мене є найціннішим. Не шукав відповіді, бо не потребував її… Я жив рутиною, але враз зрозумів, де воно, те щастя… Галя. Вона виявилася моєю любов’ю та найбільшою втіхою, її компанія робить мене щасливим… І я не боюся крикнути це на весь світ, ні!.. Спершу я вважав її дивною, але потім прийшов до висновку, що вона мислить неординарно, не так, як я. Я жалкую, що зрозумів її так пізно… Я не побоявся заглянути у словник свого серця і прочитав там, що дивний може означати прекрасний…

Я люблю її – це я також прочитав. Ми інь та янь, що доповнюють один одного… Можливо, я помиляюся зараз, але я не хочу про це думати, я хочу лише відчувати любов. Я шкодую, що не вмію писати сонети, як Франческо Петрарка, тож виллю свої думки у простенькій прозі на все терплячому папері…

Якщо Галя й відмовить мені, то я не шкодуватиму, адже я висловив свою власну думку, що співає солов’єм у моїй душі. Нехай не сидить у клітці, нехай поспіває їй також… Та Галя не відвернеться, ні, бо вона – справжній друг, щирий і завжди готовий допомогти… Я бажаю, щоб ми завжди були разом.

Твір був довгим та змістовним, але Галя приємніше читала слова самого Феді, ніж цитати класиків. Вона бігла до нього, до свого щастя.

Хтось подзвонив у двері. Федько, кашляючи, відклав термометр, встав і відчинив двері. Певно, це тато з ліками. Хлопець прийме їх, а тоді можна буде й дізнатися домашні завдання.

Але на порозі стояла Галя. Вона враз почервоніла і сором’язливо зайшла. Дівчина здавалася Федькові маревом від температури, він навіть кашляти перестав. Вона обережно передала хлопцеві зошит:

- Це, це було дуже оригінально, романтично і гарно, - вона потупцяла на місці. Як же вона не здогадалася по дорозі купити йому апельсинів чи ще чогось! – Знаєш, я теж… отримала дванадцять балів, Федю. Дякую тобі.

Федько відчув, що йому стало тепло. Може, температура? Ні. Він мовчки запропонував дівчині сісти, бо не міг говорити. А стільки всього хотів сказати.

Раптом задзвонив мобільний Галі. Вона взяла трубку:

- Доню, ну де ж ти? Біжи скоріше додому! Будемо святкувати татків день народження! Ти ж приготувала йому подарунок? – голосно й бадьоро казала мама.

Галя усміхнулася, глянула на не менш щасливого Федю і радісно промовила:

- Так. Дванадцять балів за чверть з фізики.