Чер і Шня. Vol 1
Верхи на сонячному зайчику, ховаючись у золотому промінні, Чер у бінокль розглядав пишну черешню, що хилилася додолу під вагою власних плодів. Хлопчику треба було знайти найбільшу пару червонобоких ягід, що достигли поперед усіх інших. Їхнім соком у якості підживлення можна оприскувати городину, а кісточки обов'язково посадять понад Зоряною річкою, де вже пишається цілий сад молодих черешеньок: від яскраво-жовтих до майже чорних.
Чер витрусив із бінокля лінзи-крапельки й тут же замінив їх свіжими, що вичавив із найближчої пухкої хмаринки. Деревце наблизилося на відстань витягнутої руки. Оце йому пощастило - джерельний пар трапився, не інакше.
Поруч, набігавшись досхочу, на загнаному куцохвостому, головою вниз вигулькнула Шня.
— Ну як, знайшов?
Хлопчик кивнув і подав сестрі кінчик золотої нитки, що була намотана на котушку. Голосно засміявшись, Шня стрибонула донизу, уже за кілька митей опинившись на черешні.
Дозволивши собі дивитися очима брата, вона одразу ж знайшла потрібні ягоди. Золота нитка обвила вузликом вусики, а потім перелетіла через гілку дерева. Шня бринькнула нею, мов струною арфи, і сяюче волокно розділилося надвоє, перетворившись на замкнутий ланцюг.
Дівчинка показала над головою два великі пальці. Чер, угледівши їхній умовний знак, запустив котушку, підіймаючи ягідки-близнючки в небеса. Коли здобич опинилася у саквах Черового зайця, Шня повторила трюк із ниткою, що після цього розтанула, мов димок.
Легенько вдаривши п'ятками вухатого, малеча рвонула наздоганяти брата. Цікаво, хто цього разу першим перетне кордон Літониці?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!