Види оповіді від третьої особи

Загальновідомо, що писати можна від першої, другої або третьої особи, але далеко не всі письменники-початківці знають, що треті особи теж бувають різними:

1. Об'єктивна (вона ж «objective third person point of view»).

Оповідь ведеться неначе з точки зору кінокамери, яка бачить усе, але нічого не знає про особу, думки та почуття персонажів. Така оповідь непоширена, тому приклад навести складно. На ділі її можна використати, наприклад, у пролозі, де щось трапляється, але читач поки не повинен знати, з ким і чому. Згадайте подібні сцени злочинів на початку епізодів кримінальних серіалів. Крім того, від «камери» можна плавно перейти до більш звичної обмеженої третьої особи.

2. Всезнаюча («omniscient third person point of view»).

Оповідь веде всезнаючий автор, який бачить все і може влізти у будь-чию голову. Він може як коментувати події (запахло нафталіном), так і «мовчки» тасувати персонажів. Це популярний вид оповіді, який, утім, останнім часом програє наступному. Він підходить для епічного фентезі, твердої наукової фантастики, сімейних саг і великих романів, адже дозволяє розкрити купу персонажів і подати купу інформації. Прикладом є «Дюна» Френка Герберта, який міняє персонажів ледь не через кожен абзац. Як на мене, віртуозно, але дехто, кажуть, плутається.

3. Обмежена («limited third person point of view» або «subjective third person POV» або «deep POV»).

Умовний оповідач бачить і знає лише те, що бачить і знає один персонаж. Персонажів можна міняти, але не в межах однієї сцени. Це найпопулярніший вид оповіді в сучасній літературі, особливо жанровій. Часом його називають ще й найлегшим: це ніби та сама «природна» перша особа, тільки не треба стилізувати під мовлення персонажа ВЕСЬ текст. Насправді це не зовсім так, адже тут можна наробити не менше помилок.

Помилкою я називаю передусім несвідоме використання не того інструменту, який вам був потрібен. Ми ж не забиваємо цвяхи мікроскопом і не вивчаємо клітини молотком. Звісно, ніхто не може заборонити вам експериментувати: спробувати написати янг-едалт від всезнаючого автора або епік від обмеженої третьої особи. Але щоб експериментувати, необхідно знати, що ви робите і як це впливає на читацьке сприйняття.

Різні треті особи дають різну дистанцію між читачем і персонажем: об'єктивна – найбільшу, всезнаюча – середню, а моя улюблена обмежена – найменшу.

Іноді все в тексті – жанр, неширокий розмах сюжету, мала кількість персонажів – вказує на те, що автор хотів домогтися найменшої дистанції, але чомусь обрав усезнаючу третю особу. Або начебто й обрав обмежену, але порушив її правила і мимоволі з'їхав у всезнаючу. Це заважає читачу повністю зануритись у текст.

Що це за правила «deep POV» і як їх можна порушити? «Пишемо тільки про те, що знає, бачить і відчуває Ікс». Ікс не є телепатом, щоб знати напевне мотиви інших, не має очей на потилиці, щоб бачити, що коїться за спиною, і не носить дзеркальце на селфі-палиці, щоб бачити свій вираз. Здавалося б, тут усе зрозуміло. Але помилитися можна, навіть пишучи про відоме персонажу. Оскільки про більшість відомого ми НЕ ДУМАЄМО.

За великим рахунком в оповіді від обмеженої третьої особи все, що не діалог і не напис, – це думки персонажа. Вони можуть передаватися безшовно (Справи кепські.), через слова-фільтри (Марина подумала, що справи кепські.) або прямо (Марина подумала: «Справи кепські».). Найкраще, звісно, першим способом, але прямі цитати думок теж бувають доречні. Зараз не про це. Головне, що людина не згадує про давно відоме, доки щось не зачепить ці спогади. БЕЗ ПРИЧИНИ ми не говоримо подумки, скільки нам років, як ми виглядаємо, в яких стосунках перебуваємо тощо. Подібні характеристики автоматично вибивають оповідь у всезнаючу третю особу, а читача – з голови персонажа на мороз.

Виникає питання, як тоді взагалі подавати інформацію, зокрема про зовнішній вигляд, окрім як через діалоги. Відповідь: через думки, викликані змінами відомого.

Не окей:

«Вранці сорокарічний Петро прокинувся від ядучого смороду. Кіт Васька знову десь надзюрив. Петро вилаявся і пішов витирати калюжу в коридорі. Потім сходив у душ, розчесав сиве волосся і почав збиратися на роботу».

Окей:

«Вранці Петро прокинувся від ядучого смороду. Васька знову десь надзюрив.

– Це так ти, невдячна тварино, мене з днем народження привітав, га? – буркнув Петро, витираючи за котом в коридорі. Потім сходив у душ, розчесався – «Забагацько сивого волосся як для сорока...» – і почав збиратися на роботу».

Пишучи від обмеженої третьої особи, варто весь «авторський» текст пропускати через фільтр «Чи думаю так я?» і світосприйняття персонажа, бо насправді це не «авторський» текст, а літературно причесані й розгорнуті думки персонажа. Не треба зовсім уникати експозиції в оповіді від обмеженої третьої особи. Під зміну відомого можна підтягнути багато всякого. Так, дзвінок людини, яку персонаж давно не бачив, дає змогу кількома реченнями описати, хто вони один для одного, чому довго не бачились і так далі. Такі думки пролітають у наших головах за частку миті, але в тексті їх можна трохи розгорнути. Аби тільки це не сповільнювало текст занадто сильно та не перетворювалось на інфодамп.

Оповідь від обмеженої третьої особи, як і від першої особи, дуже схожа на акторську гру. Спойлер: писати так буде важче, ніж ви, можливо, звикли. Але результат поліпшиться, адже читач проживе ще одне життя в шкурі персонажа, а не спостерігатиме за ним збоку.