21 день зі щоденника Кота-Деміурга

День 1

Прокинувся. Хотів щось створити. Поки хотів – стомився. Пішов відпочивати.

День 2

Позіхнув. Випадково створив Темряву. Заснув. Все одно нічого не видно.

День 3

Наткнувся в Темряві на якийсь стовп. Створив Світло, бо ніц же не видно. Ти ба, таки дійсно – стовп. І звідкіля він тут узявся? Я створив? Коли? Не пам’ятаю. Треба знищити. Цікаво, Потоп підійде? Та перед цим – добряче відпочити.

День 4

Сходив подивився ще раз на той стовп. Най буде. Їсти не просить, а на дематеріалізацію неїстівного сили витрачати – себе не поважати. Трохи підправив. Хай буде Тотемним. З Моїм обличчям, бо ВСЕ Є Я і нічого окрім Мене.

День 4

Захотів поспати на стовпі. Виявилося, застрибувати зовсім не зручно – таке одоробло, а висить чисто у повітрі. Створив землю. Став, як вкопаний. Ляпота…

Треба ще крила придумати, щоб підійматися. Собі чи стовпу? Треба подумати. Подумаю про це завтра… А зараз – спати.

День 5

Подивився зі стовпа на землю. Якось нудно. Пусто.

«Хай воскишить Земля гадами!»

І воскишіла Земля гадами: ну, там мишами всякими, зміями, метеликами, пінгвінами, коалами, верблюдами, скорпіонами – для мене всі «гади».

Тепер у Темряві весь час щось шебуршиться. Цікааааво… І все ж добре, що я на стовпі сплю.

День 6

Прокинувся від вереску. Шо таке? Хай буде Світло!

А, ясно. Виявилося за ніч, що не всі «гади» нормально уживаються зі скорпіонами. Що ж… Треба подумати над більш гармонійною екосистемою. Виявляється, не всі такі гармонійні, як котики. А тепер – спати. А ну тихо там всі, спати, я сказав!

День 7

Якось лінь мені, якщо чесно, з тими скорпіонами сьогодні розбиратися. Придумав неділю. Неділя – день відпочинку. Всі на чілі – я так сказав.

День 8

Ой-ой… І навіщо я вчора придумав валер’янку?!!І І чого мені ото не спалося? Нализався, що б його. Та хай би лише я – всі інші теж нализалися… Чим? А я знаю? Під валер’янкою чогось їм настворював, а зараз ніц не лишилося, щоб побачити – все злизали…

Нагадайте, коли буду Апокаліпсис створювати, додати Понеділок у список Вершників… Хоча… Навіщо список, Він, здається, там і один впорається…

День 9

Щось «гади» зовсім «розкишілися»… Треба їм «головного» придумати. Щоб як кіт, тільки трошечки «гірше». Хай там на них прикрикує тихенько, поки я сплю, щоб не шуміли.

День 10

Хотів створити кота «за образом і подобою». Вийшло щось незрозуміле: майже без шерсті, двоноге, безхвосте і навіть муркотіти не вміє. Ну, не дарма ж там про… як воно там… «першу фрикадельку» чи «перший млинець» придумали… Треба скоріше сховати, поки ніхто не побачив. А ну, ставай за стовп. Стій тут і не ворушися, поки я думаю. Навіть не дихай, щоб, не дай Я, хтось не помітив. Хоча, ні, дихати можеш, а то аж посинів весь…

День 11

Що робити? Куди дівати? Добре, що хоч «гади» всі розповзлися ще вчора кудись по своїх «гадських» справах і «оце» поки ніхто не бачив. Хай буде знову Темрява! О, так добре, тепер точно ніхто не побачить…

День 12

Хотів знищити свій «позор Деміурга». Не зміг. Ходить з дурнуватим виглядом і видає якісь дивні звуки, варто лише тільки мене побачити. «Мі-мі-мі!» чи «ня!» - хто його знає, що в його пришелепкуватій отій голові твориться. Ще й весь час так і норовить схопити своїми лапами в охапку і за вушком почесати, варто тільки на хвилинку про нього забути і втратити пильність… Ось і зара… Мррр-мррр-мррр… Мабуть поки… мррр-мррр… залишу…мррр…

День 13

Наробився за сьогодні, як ніколи раніше. Довелося в один день створити Сонце, Місяць і Твердь Небесну. В Темряві, воно, звичайно, цікавіше: всілякі шебуршання, шурхоти… - інтрига. Але хто ж знав, що цей «ущербний» (хоча насправді все так і було задумано від початку, я ж – Бог, а Боги не помиляються!) взагалі не бачить в Темряві і весь час наступатиме мені на хвіст?

Місяць? Коли «позорище» вночі ходило «до вітру», заблукало і не змогло знати у Темряві стовп… Налякалося, розбудило мене криками. Тож довелося створити… Не йти ж його шукати серед ночі у пустелі.

Ну, це все логічно, скажете ви, а от навіщо Твердь Небесна? А чіпляти те все на що? На мотузочці то, воно, звичайно, прикольніше б було, можна було б погратися як коли, та кріпити все одно до чогось треба.

Та і коли мотузочка, то «гади» то замерзають, то смажаться… Незручно якось… той-во… вийшло… Кхм…

Скажете, можна було просто лампочку і вимикач створити… Воно-то, може, й легше, та там ще електрику тре придумувати… А воно той… «енергозатратно»… Ще й потім привидівся вдалині привид Обленерго… Тьху, гидота… Аж зблід… Ну його, то хай люди краще придумують…

День 14

«Той» таки умудрився вночі наступити таки босою ногою на скорпіона. Сидів плакав. Довелося вилизати ранку, потім лягти на коліна і почати муркотіти. Подіяло. Сидить, либу тягне, тільки що носом раз по раз шмигає… Ну, що з тобою робити, яке тут творіння? Добре, що неділя. Можна відпочити…

Хм… Цікаво, а муркотіти – це ж робота?.. Чи це хобі?.. Хм… Подумаю про це вже завтра. Спати…

День 15

Прокинувся від того, що хтось мене штурхає. Розплющив одне око, а то «ущербний» заліз до мене на стовп спати. Скорпіонів тепер боїться. Змилостивився: створив йому тапки, щоб тільки зліз.

Стоїть, тішиться. «Гади» ржуть: він один серед них в пустелі голий і в тапках. «Той» не втримався, запустив в них тапком. Розбіглися. Хм… Здається, я знаю, кого «головним» до них поставити…

Що ти так на мене дивишся жалібно, «позорище»? А, за тапком йти страшно, бо скорпіони? Мдя… Треба над тобою ще попрацювати лобзиком… А поки на тобі запасну пару тапків.

День 16

Мрррр… Мрррр… Мррр…. А що, не таке воно вже й безтолкове, те «позорище»… Треба, певно, кличку йому якусь придумати, чи що?.. Вже скільки днів, як створив. А то якось «позорищем» називати – самого себе «палити»…

День 17

Дивився звисока на «гадів»… Цікаво, а що ж вони весь цей час їдять? Гм… Певно про це поки краще не думати…

День 18

Треба «цьому» якесь заняття придумати. А то вранці встане, «гадів» порозганяє тапками, а далі сидить під стовпом, нудиться… О, придумав! Хай робить Мені підношення!

День 19

Вчив «цього» робити Мені підношення. Поки «той» спав, зловив мишу, приніс, поклав йому на груди. Думав, прокинеться, зрадіє. Заодно навчиться, як Мені приємне зробити… Що ж, маю визнати, цей задум прова… кхм… виявився неробочим: верещав, стрибав на місці, потім схопив мишу за хвіст і викинув в кущі… Коли я встиг створити кущі?.. Мабуть, поки спав, само створилося…

День 20

Сьогодні «той» якось пильно спостерігав, як я робив у пісочок свої божеські справи… А ввечері приніс мені під стовп якусь прямокутну коробочку з пісочком і почав мене весь час туди саджати… … І що це на нього раптом за помутніння таке найшло? Пручався, як міг, подряпав «цьому» все обличчя. Деміург я чи де?

Демонстративно вночі сходив йому в тапок. Хай знає.

День 21

Все, з мене досить!!! Мене розбудив ТАПОК!!! Ні, не так! МЕНЕ посміли розбудити, кинувши в мене ТАПКОМ! Так, так, тим самим, який я створив! «Воно»!!! Ні, ну, а як ще накажете його називати після такого?!! «Воно» - нализалося! Чим? Виявляється ці гади таки заничкували десь трохи тієї бридоти, яку я їм тоді під валер’янкою створив, а «воно!», «ВОНО!!!» - знайшло! Бо в тапках, йому, бачте, тепер і по пустелі бродити не страшно. І йому, «вону» тому смердючому, щоб від нього мишами тхнуло, захотілося об заклад побитися з «гадами», що «воно» у мене на стовпі з 20 кроків п’яне влучить…

Все, мій терпець уравався! Понеділок, ти де?!!