Відьмин кіт

– Ходи сюди, ти ж хочеш сушитися, – покликала Настя, вибираючи пухнастий рушник. – Куди ти дівся? Служко! Ще тільки не вистачало, щоб і кіт мені привидівся…

Біля дверей ляснула швабра. Настя підскочила, а кошеня підійшло до ганчірки для миття підлоги і почало витиратися об мікрофібру.

– Ти що робиш?! – Настя підхопила його, відчуваючи на шерсті налиплі піщинки, і швидко сполоснула під краном. – Яке ж дике котеня…

Кіт глипнув своїми жовтими очима і ввігнав кігтики у рушник, видираючи нитки. Замотувати його було складно, розмотувати ще складніше, тому що йому сподобалося сидіти в теплі й гратися вільним краєм.

– Ходи-но, той рушник уже мокрий, – вмовляла Настя, ледве встигаючи відсмикувати пальці, на яких уже червоніли сліди кігтів. – Тебе ж треба висушити, то вилазь, не змушуй мене тебе тягти. Служко! Чуєш, як бахкає? Може зникнути світло, а ти ще й не їв.

– То далеко, – почула у відповідь. – А їсти можна і в темряві, мені це ніколи не заважало. До речі, чому ти мила мене персиковим варенням?! А годуватимеш чим? Господарським милом?! Воно ж несмачне!

Отже, нічого ще не минулося… Ну добре, цього разу хоч пульс у нормі. Це все стрес і навколишній тиск, після відпочинку стане краще.

Чи гірше, але то вже проблеми наступного дня.

– Це лише мило, а не варення, – нахмурилася Настя.

А справді, чи не шкідливо для котів так багато ароматизаторів? З іншого боку, де зараз узяти зоомагазин чи ветаптеку? Маємо що маємо.

Під час повторного витирання котеня виявляло деяке нетерпіння, а опинившись на підлозі, одразу майнуло на кухню – не інакше на запах їжі, залишеної на столі. Коли Настя увійшла слідом, воно активно хрумтіло під стільцем розсипаною вермішеллю.

– Без образ, та корму для тебе нема, я ж не очікувала, що ти прилетиш мені на голову. Можу запропонувати тільки варене яйце, варену курку і варену гречку. Є ще виноград, але сумніваюся, що коти таке їдять.

Хрумтіння припинилося.

– В тебе є більше їжі? – з погано прихованою надією запитало кошеня. – І вона не як камінь?

Настя вибрала мисочку, поклала всього по троху й поставила у мікрохвильовку.

– То ти теж їстимеш перша? – прозвучало розчаровано. – Порозгризай кісточки, будь ласка.

– Тут нема кісток. Котам однаково їх не можна.

– Як це не можна?! – розпачливо викрикнув Служка. – А що ж тоді мені залишиться? Моя наставниця, велика і могутня відьма Карме…

Настя поставила перед ним мисочку, і він замовк, втупився у неї загіпнотизованим поглядом, потім обережно принюхався, посунув лапкою і лизнув. Його ще трохи волога шерсть здійнялася вгору, тонкий хвостик смикнувся й почав жити своїм життям, вуха задрижали, кігті судомно шкрябнули підлогу. За пару хвилин котеня нагадувало м'ячик на ніжках, а Настя переживала, що воно з'їло забагато як для такого маленького кістлявого тільця, явно не звиклого до повноцінного харчування.

– Добре, тепер я постелю тобі ковдру на дивані біля груби, там найтепліше. – Вона відійшла, щоб узяти плед, а коли повернулася, мисочка сяяла ідеальною чистотою, проте котеняти біля неї не було. – Служко! Куди ти знову дівся?! Служко!

– Та йду вже, йду, не треба підганяти, – невесело долинуло з передпокою. – Як відкрити ці двері?

– Куди тебе понесло? – Настя трохи розізлилася, насамперед на себе за те, що підіграє своїй власній хворобливій уяві і дає мозку матеріал для подальших фантазій.– На вулиці темно і холодно! Йди до груби спати, лоток я тобі зроблю з судочка і туалетного паперу, а завтра буде видно.

– Куди спати? – з підозрою перепитало котеня.

– Та куди хочеш, сил нема за тобою бігати. Залазь під ковдру, тобі треба досохнути.

– Справедливо.

Служка неквапливо вернувся від дверей, просунув голову за штору, зміряв поглядом диван біля груби і те «гніздо» зі скрученої ковдри, яке влаштувала Настя, й голосно зітхнув.

– А ти часом не відьма? Хоч у третьому коліні? – запитав, опустивши очі.

– Дяка Богові, ні, – запевнила Настя, якій для повного щастя тільки й не вистачало розширення фантазії до масштабів відьомства. – Тебе накрити? Воду поставлю в кухні, де ти їв. І врахуй, що це не мій будинок, тому громити його не треба, власники за це не подякують.

– Не твій? – чомусь зраділо котеня. – Я-то думаю, чому тут усе таке тепле, смачне і приємно пахне!

– В мене вдома ще тепліше і смачніше, – не образилася Настя, – тому що я там живу і здебільшого працюю.

Служка застрибнув на диван, понюхав ковдру, чхнув і витягся дугою, ризикуючи зламати хребет.

– Велика і жахлива відьма Кармензина теж працює вдома, – поділився не надто радісно. – І в неї дуже тепло, бо котел кипить з ранку до ночі. Пахне, щоправда, мишами і кістками, але це могутні запахи підкорення і домінування!

– Спи вже, котику. Пошукати тобі якесь поліно, щоб точити кігті?

– Мої кігті заточаться об трупи повержених ворогів!

Настя хмикнула, ввімкнула лампу і вимкнула люстру.

– Не зачиняй двері, – ледь чутно буркнуло кошеня. – І подумай гарненько, може в тебе в роду хтось чаклував? Хоч би троюрідна тітка двоюрідного дядька?

– Спи, – повторила Настя й пішла майструвати лоток.

Коли за десять хвилин вона заглянула до Служки, він сопів, скрутившись клубком, і притискав до себе подертий шматочок етикетки як іграшку. Настя обережно витягнула папір і підсунула кошеняті згорнуту шкарпетку. Воно обійняло її як великий скарб і завурчало від задоволення, не прокидаючись.

Ще за пів години абсолютно сухий і бадьорий кіт шкрібся у двері на вулицю.

– Ну що тобі ще не вистачає? – Настя встигла задрімати з книжкою в руках, а пробудження від повторюваних звуків не належало до приємних. – В туалет? У тебе ж є куди йти! І вночі проситимешся? А як я не почую, обірвеш штори?

– Чому ти не питаєш, звідки я взявся? – похмуро поцікавився Служка, припинивши дряпання.

– Не хочу ще більше зануритися в казку.

– Я впав, – з викликом оголосив він, дивлячись у дошку.

– Це я помітила.

– Ми з могутньою відьмою Кармензиною летіли на вечірку, але я зірвався, коли вона заходила на посадку!

– Угу.

– З мітли!

– Звісно.

Кошеня розвернулося й сіло на порозі, обкрутило себе тонким хвостиком.

– Ти мені не віриш, але це правда, – сказало невдоволено, подригуючи обламаними вусами. – І зараз я як вірний служка повинен знайти свою наставницю! Ти мені допоможеш? – додало прохально після незручної паузи.

– Обов'язково серед ночі піду в поля шукати Лису гору, – не стримала роздратування Настя, тому що одна справа – безневинна галюцинація без помітної шкоди для здоров'я, спосіб психіки примиритися зі страхом і самотою, і зовсім інша – коли це підштовхує до потенційно небезпечних дій.

– Чому в поля? – зачудувався Служка й встромив кігті в штору, але швидко висмикнув їх і глянув винуватим поглядом. – Це край села, за останнім магазином. Там збираються всякі цікаві люди, щоб виганяти смуток чарівними зіллями, але моя відьма та її подруги приєднуються до веселощів тільки в особливі ночі, от як сьогодні. Допоможеш? У тебе ж такі довгі ноги, ти й не помітиш, як туди добіжиш! Велика відьма Кармензина віддячить тобі за мій порятунок! – прозвучало фальшиво. – Чесне слово, вона подарує тобі… подарує… що ти захочеш, те й подарує!

«Я хочу, щоб ця пригода минула без наслідків для мого здоров'я», – Настя твердо подивилася в печальні очі котеняти, збираючись раз і назавжди розставити пріоритети, і… відкрила мапу на телефоні.

Край села був бар «Наталі».