Квіткова країна

Любі діти! Напевно кожен з вас знає, що квіти- це невід'ємна прикраса приміщень, клумб і просто неймовірно чудовий дар природи. Ця казка буде саме про квіти. Кому цікаво, залишайтесь зі мною і ми помандруємо разом з вами у фантастичний, сповнений краси і доброти квітковий світ. Тож умощуйтеся зручніше і слухайте.

У багатьох, якщо не у всіх людей є квіти. Та будь де, це абсолютно не важливо. ВОни можуть стояти у вазонах, на клумбах, увазах і ще у багатьох місцях, всіх їх, думаю, перелічувати не потрібно. Але квіти між собою є справжніми друзями. Так, так, вам не почулося. Вони всі є у квітковій країні. А клумби чи вазони є їхніми будиночками. Особливо добре їм, коли вони ростуть там де і росли і їх ніхто не чіпає і не шкодить їм. Квітам дуже подобається знаходитися зі своїми друзями, говорити з ними на теми, якими вони спільно зацікавлені. От про такі квіткові будиночки і піде наша казка.

Це звичайне подвір'я дружньої сім'ї. На ньому ростуть безліч клумб з квітами: тюльпани- квіти, які розкриватися і показувати себе справжніх не поспішають, але коли бачать, що їхнього розкриття з нетерпінням чекають, все ж показуються світові.

Проліски- веселі дружні квіти, які завжди охочі з кимось поспілкуватися та поділитися своїм досвідом. Особливо коли у них щось питають їхні брати і сестри, які зацвіли пізніше.

Нарциси- надзвичайно красиві квіти. Трохи горді, але не надто. Охоче спілкуються з тими квітами, які сусідують з ними клумбами. Особливо якщоц е їхні друзі.

Іриси- неймовірно красиві і ароматні квіти. Трішки загадкові, дуже мудрі і життєрадісні.

Також поруч з цими квітами у траві ростуть інші: ромашки, кульбабки і так далі. Ззовні ці квіти ніби різні, але всередині їх об'єднує одне- це доброта, любов і надзвичайно міцна дружба.

І ось настає ранок. Першими прокидаються нарциси. Вони потрохи підіймають свої голівки до неба і вмиваються росою, тихенько перемовляючись. Слухають щебет пташок, споглядають весну... Ці квіти хоч і гордовиті, але вміють радіти і бачать щастя навіть у дрібничках, таких як сонечко, що засяяло над їхньою клумбою чи яскраві сині зорі уночі, що здаля здаються крихітними зірочками. Далі прокидаються і інші квіти. Над клумбами потроху здіймається звичний гомін, якого не чують люди, тільки птахи і вся природа. Людям і квітам вже дуже давно не вдається порозумітися. Так, особисто у цих квітів були чудові господарі, які любили природу і вирощували все нові й нові квіти. Проте говорити з ними на одній мові, мати з ними тісний зв'язок вони не могли. Сяє сонечко, співають пташки, бджоли сідають на квіти і збирають квітковий нектар, лунає сміх звідусіль- в квітковій країні панує дуже приєнма і розслаблена атмосфера.

Та ніхто не чекав того горя, що мало статися зовсім скоро. Все відбулося в одну мить. Раптом через паркан того подвір'я перелізає якийсь хлопець і підходить до клумби. Квіти не те щоб не вміли розрізняти своїх і чужих, але досить довірливо ставилися до людей і вчили цьому тих квіточок, які тільки недавно з'явилися на світ. Але цей хлопчисько був їм ворогом. ПРоте зрозуміли вони це надто пізно. Аж тоді, коли почули звідкісь іздаля короткий, але жахливий багатоголосий крик. А далі все затихло. То кричали квіти. Всі намагалися розібратися, що ж там сталося. Але високих квітів було не дуже багато. Тут на допомогу прийшли нарциси, гордо повитягували свої голівки. Але їхня гордість тут же випарувалася. Голівки поопускалися донизу, а пелюстки налякано стиснулися.

- ні, ні! - загомоніли вони. - Такого не може бути!

- Та що вже там сталося? = стривожено допитувалися інші квіти.

- Ні! Ми не можемо вам цього розповісти!

- Та давайте вже! - ще більше налякались інші.

- Проліски! - закричали нарциси. - Клумба з пролісками! Її більше немає! Той хлопець, що переліз через паркан, розтоптав її, не лишивши там ні однієї квіточки!

Ніхто не повірив тим словам. І тому всі намагалися якомога більше витягнути шиї, чи то пак стебла, щоб хоча б щось розгледіти. І багатьом таки вдалося...

- Ні... Ні... Це неможливо! - від гіркого смутку і переляку ніхто не зміг навіть закричати. Всі квіти пооопускали голівки і заплакали. На тій клумбі не лишилося ані квіточки. Абсолютно все було знищене і розтоптане. - Як господарі могли таке допустити? - запитав обурений і шокований водночас ірис. Всі мовчали. Відповіді ніхто не знав.

Але коли господарі вийшли на подвір'я вкотре помилуватися своїм прекрасним садом, вони також були сильно шоковані, а жінка ледь не впала просто на траву, слава Богу чоловік її втримав, але також виглядав так, ніби зараз розплачеться.

- Господи! Хто ж міг таке зробити? Квіти, вони ж як діти!

- Багато людей не цінують природу і ставляться до неї дуже жорстоко, - тихо мовила жінка, витираючи сльози. - І той, хто це зробив, не знає: ми квіти цінуємо, як власних дітей.

Жінка розплакалася, а шокований чоловік пішов з нею додому, щоб заспокоїти.

- Значить, це не господарі винні, - мовив задумливо тюльпан, - вони також нас люблять і цінують. Це не їхня дитина тільки що знищила не одне життя. Всі мовчки кивнули. Але принаймні на душі стало легше, бо кожен зрозумів, що господарі все- таки добрі люди і ніколи не зробили б з ними так. Ірис низенько нагнувся до квітів, які росли у траві. Вони були найменшими. Серед них був один пролісок- квіточка, яка тільки вчора з'явилася на світ. - Любий проліску, ти як там? - обережно спитав він.

- Ніяк, - почув він тиху відповідь.

- Я просто шокована. Там була моя найкраща подруга, там були багато моїх знайомих і навіть рідні! Рідні! - щосили закричала вона і розплакалася. Ті сльози неможливо було зупинити. Вони йшли і йшли, а квіточка все говорила і говорила: - я не захистила їх! Я погана донька! Навіть якби це коштувало мені життя, я б врятувала їх! Я була б щаслива! Вже там десь, на небі, але була б! А тепер- їх всіх не стало! Через мене!

Всі намагалися її утішити: - люба, ти не могла б їх захистити ніяк, ти ж ще маленька, ти у траві, а не на клумбі.

- Саме так! я у траві, а не на клумбі! Але якби була на клумбі, я б захистила їх! Чому я народилася тут, у траві? Чому моє коріння тут, у траві?

- Ти б не змогла захистити їх, ти ж займаєш дуже мало місця...

- Значить могла б займати більше, якби захотіла.

Але тут у розмову втрутився один з тюльпанів: - їй зараз не допоможуть такі пояснення. Вона втратила найкращу подругу і рідних. Так, я розумію, ви ніколи не втрачали тих, хто має для вас велике значення, але постарайтесь її зрозуміти. Вона новонароджена квітка, яка навіть мало що ще знає. Вона зараз потребує підтримки і тепла від усіх нас. Давайте ж захистимо її, підтримаємо!

Зголосилися всі. Але дівчинка-пролісок сказала:- Не потрібно цього робити. Я не заслужила ніякого захисту, ніяких старань від вас, якщо не змогла врятувати тих, хто дорогий мені.

- Це не твоя провина, - утішали її, але це бідолашну квіточку не переконувало.

Всі квіти дуже важко переживали втрату пролісок. Так чи інакше, вони всі були один з одним знайомі. Але різні квіти товаришували не дуже часто. Саме так новонароджена квіточка пролісок, яка з першого дня раділа життю і їй здавалося що жити на цій землі- це найбільший дар, який подарував нам Бог, повністю втратила будь-яке бажання взаємодіяти зі світом: говорити з кимось, досліджувати навколишнє середовище- та просто існувати. В неї зникло будь-яке довір'я до світу, навіть випадкові люди, які проходили за парканом чи тим більше гості, які приходили до їхніх господарів, наганяли на неї спогади того жахливого дня. Квіточка налякано стискала свої пелюсточки, але за мить гордо підіймала свою голівку, готова до бою і навіть до того, щоб врятувати комусь життя, пожертвуваши власним. Ховатися за іншими квітами чи бодай притулятись до них вона не сміла. Бо була переконана на сто відсотків: тепер вона таки когось захистить. Вона стала холодною і відстороненою від решти квітів. Рідко говорила з ними, хіба що щось термінове сказати. А так у неї зовсім не було бажання якось проявлятися. Так, вона знала, що якщо все так піде й далі, вона просто зів'яне, але їй було на це всеодно. Старші проліски, які були не з її родини, також важко переживали втрату. Але всі розуміли: люди насправді добрі, просто серед них іноді зустрічаються такі жорстокі та бездушні, як той хлопець. Старші казали: - нехай Бог простить йому, бо він не знав, що накоїв. Він не цінував природу. Але тільки наша квіточка ніяк не могла прийти до тями від такого сильного потрясіння, хоч як би її утішали. Десь у глибині душі вона розуміла, що рідні не хотіли б, щоб вона так страждала, але нічого не могла з цим зробити. - Навіть останнє їхнє прохання не можу виконати, - казала вона іноді до інших квітів, щоб хоч трохи виговоритися, - мені шкода своїх рідних, що у них народилася така нікчемна донька. Всі квіти намагались утішити її, але нічого не виходило. Світ в очах маленької дівчинки- проліска потрохи розвалювався. Вона вважала людей холодними і жорстокими створіннями, які не те що природу не цінують, а іноді і з дітьми своїми так само жорстоко поводяться, як з тими бідними пролісками. Наша квіточка з усієї сили намагалася не плакати і вдавати, ніби вже все зрозуміла і змирилася з втратою. "Якщо я буду вдавати, що все добре, інші подумають, що справді все гаразд. Хоч якось буде", - вирішила вона. Іноді у неї це пречудово вдавалося, іноді не дуже. Так минув місяць.

Та не могло так тривати вічно. Одного разу всі квіти спостерігали, як їхні господарі їдуть кудись на машині, а повертаються вже не самі. Повернулися вони з маленьким хлопчиною. Відразу було видно, то була неймовірно світла дитина, з добрими очима та щирою усмішкою. Хлопчик років п'яти-шести, не більше. Всі квіти відразу побачили в ньому чудову дитину, крім однієї. Крім нашої дівчинки- проліска. Вона знову налякано стиснулась, знову її пронизало тим жахливим спогадом, коли вона не змогла захистити рідних і друзів. - Тепер мені потрібно буде ще більше боротись за життя інших квітів, - вирішила пролісок. Але хлопчина пройшов мимо неї і пішов знайомитися зі своїм новим будинком. Взагалі, він дуже обережно йшов, щоб не нашкодити ні одній рослині, ні одній квіточці. Він дуже любив природу і знав, що батьки його її також обожнюють. Але наша юна квіточка цього не помітила. Вона тільки побачила, що хлопчик пройшов повз неї і просто вирішила, що ще не настав її час і сподіватися на краще не потрібно. Адже всі люди квітамвороги. Навіть господарів своїх пролісок перестала любити, думала, що вона для них просто прикраса. Іграшка, яку в будь-який момент можна знищити, якщо тобі цього захочеться. Інші квіти і досі не полишали спроб утішити нашу юну дівчинку: - в такому ранньому віці діти ще не схильні нищити природу чи робити ще якійсь злі вчинки. Все буде добре. Ми тебе захистимо.

- Не ви мене маєте захищати, а я вас, - лиш тихо мовила квіточка. - Запам'ятайте: люди квітам вороги і завжди потрібно бути на поготові. Не можна сподіватися на краще.

Та наступного дня сталося те, чого наша квіточка так боялася і водночас приймала з готовністю. Вона перша побачила, як хлопчик виходить з будинку раннім ранком і іде кудись. Пролісок взагалі стала дуже настороженою. Як тільки чула якийсь шум з будинку чи ще звідкись, відразу повертала туди голівку. Вона стала для інших квітів таким собі сповіщенням: хтось іде. Але інші квіти не сприймали звуки кроків як останній звук, який вони могли чути у житті. Вони вже змирилися з втратою і стали знову довірливо відноситися до людей. Тим більше коли зрозуміли, що їхні господарі ніколи навмисно не будуть їх нищити.

Пролісок мовчки і налякано спостерігала за тим, як хлопчик поволі наближається до... До неї! -" Це кінець", - подумала вона. Але тут у її голові промайнула одна єдина думка: -"цього разу ти маєш таки когось захистити. Адже ти тоді будеш щаслива. Тому навіть якщо зараз ці кроки стануть останнім звуком, який ти почуєш у своєму житті, нехай буде так". Вона стулила свої пелюстки, але не стискалася вже як раніше. Видно, її єство вже звикло до того, що вона може померти кожен день. Бо кожен день хтось виходив з будинку. Квіточка вже нічого не могла бачити, оскільки закрилася від світу. В її голові крутилися останні думки. ВОна прощалася зі всіма: з квітами, з господарями, зі світом. Вона і не помітила, як хлопчик обережно присів біля неї і просто став на неї дивитися. ТАк минуло декілька хвилин. А далі хлопчина обережно доторкнувся до її пелюсток, наче стукав до неї в душу з проханням увійти. Пролісок на мить розкрилася, але тут же закрилась знову. ДЛя неї доторк означав тільки одне: -"давай, поглянь востаннє на світ". Хлопчик ще раз доторкнувся до неї. Знову квіточка розкрилася і так само швидко закрилась. А потім опустила голівку і заплакала. -"Скільки це ще буде тривати"? - думала вона. Але ніхто не бачив її сліз. Квіти зрозуміли, що хтось іде, коли пролісок повернула свою голівку в напрямку будинку, але не звертали на це уваги і продовжували гомоніти далі. -"Навіть вони не помітять нічого", - думала бідна квіточка. -"Так буде набагато краще". Десять разів хлопчик торкався її пелюсток і на десятий раз пролісок таки вирішила: чому бути, того не минути. І гордо розкрилася. І тільки тепер вона помітила, що хлопчик не збирається завдавати їй шкоди. Що він присів навпочіпки і дивиться на неї з якимось співчуттям. А скажу вам по секрету, цього хлопчика всі вважали дивним, окрім його батьків звісно ж. Він був незвично занурений у себе, нічого навкруги не помічав, але дуже-дуже любив природу. Батьки прийняли його таким, який він є, не виявивши у нього ніяких хвороб. Він був незвично тихим і спокійним хлопчиком. Міг годинами сидіти біля квітів і просто на них дивитися. Батьки вже почали підозрювати, що він має з ними якийсь особливий зв'язок. А якщо вже зовсім відверто, то так воно і було. Хлопчик нахилився над проліском так, щоб вона бачила його обличчя. І вираз його аж ніяк не свідчив про те, що зараз він збирається заподіяти квіточці якусь шкоду. Хлопчик чудово знав мову квітів і першим почав розмову.

- Привіт, - тихенько мовив він.

Пролісок відповіла не відразу. Вона ретельно вдивлялася в його обличчя, очі, але не побачила там ані грама того, що могло б свідчити про підступний план. Тому відповіла:

- привіт.

- Не бійся, я не заподію тобі шкоди, - м'яко мовив хлопчик. Пролісок лише кивнула.

Так вони просиділи ще десь хвилинку. Далі хлопчина ще раз ніжно доторкнувся до неї і сказав:

- я дуже люблю квіти. Вони дуже ніжні, красиві, ароматні і мають свій, особливий внутрішній світ.

- внутрішній світ? - тихо і обережно запитала квіточка. - А що це таке?

- це твої почуття, емоції, переживання- те, що ти відчуваєш і думаєш, те, що ти любиш і те що ти не любиш, - з усмішкою мовив хлопчик. - Це ти сама.

Слова про внутрішній світ особливо зачепили юну квіточку і вона відчула, що ось-ось розплачеться, адже вже стільки часу тримала в собі весь біль, всі образи на світ і провину через те, що не змогла захистити своїх рідних у той жахливий день. Але далі хлопчик сказав те, що змусило квіточку таки почати говорити:

- і кожна квіточка має з повагою ставитися до себе, до свого внутрішнього світу. Кожна квітка- як людина. Кожна рослинка, кожна пташка, тваринка- як людина. ВОна також може відчувати, переживати щось і не має це відкидати.

Наша квіточка затремтіла. А потім розплакалася. Їй здавалося, що її чує весь світ. Але ні, їй було просто всеодно, навіть якщо її ніхто не чує, їй потрібно було нарешті почати говорити, вона не могла тримати в собі таку напругу, тим більше, що зараз поруч з нею людина, яка здається готова слухати! Вона забула про те, що останній місяць перестала довіряти світові.

- коли я народилася, вже на другий день загинули всі мої рідні, друзі- майже всі проліски, з якими я встигла познайомитися. Якийсь невідомий хлопець переліз через паркан і просто почав нищити нас! Він знищив цілу клумбу квітів! Цілий будинок! Він забрав не одне життя. Всі дуже важко переживали втрату, але поступово змирилися з нею. І тільки я перестала довіряти світові. Адже я була новонародженою квіткою, мало що знала, але мені здавалось, що жити- це найбільший дар, який дав нам Бог. Зараз мені так не те що не здається, але я просто не можу змиритися з тим, що не змогла тоді захистити своїх рідних і друзів. Так, ти зараз можеш казати, що я не змогла б їх захистити, бо дуже маленька, росту не на клумбі і займаю мало місця, але мене це не цікавило тоді. Та і зараз не цікавить. Я не довіряю нікому. А люди- це жорстокі і бездушні створіння, які нищать природу! Не знаю, чому наші господарі досі не почали нищити нас, не знаю, чому ти ще не знищив мене, адже тобі це нічого не коштує- одну секунду часу! Чому ти цього не робиш?

Вона говорила і говорила, а хлопчик лише сидів і слухав. А потім сказав тільки одну річ:

- я розумію, як тобі зараз важко. Ти пережила дуже велику біду тільки в другий день свого народження. Я хочу тобі сказати, ти дуже сильна квітка. Надзвичайно сильна. По зросту маленька, але в душі ти дуже сильна. І можеш захистити кого завгодно своєю внутрішньою силою, своїм добром і безмежною любов'ю. І не важливо скільки місця ти займаєш. Я захоплююсь твоєю силою. ПРошу, подбай про себе. Якщо ти не можеш зараз довіряти людям, поговори з квітами, розкажи їм про те, як тобі зараз важко. Не відкидай себе, свій внутрішній світ! Ці слова дуже втішили маленьку квіточку. Раптом хлопчик задумався, почухав голову і у його світлих оченятах зненацька спалахнули іскри, ніби у нього виникла якась ідея.

Ці слова дуже втішили маленьку квіточку. Раптом хлопчик задумався, а потім у його світлих оченятах засяяли іскри, ніби у нього виникла якась ідея.

- Почекай хвилинку,я зараз прийду, - поспіхом мовив він. Квіточка погодилася.

Поки хлопчика не було, вона покликала до себе інших квітів і розповіла їм про розмову з ним і про те, що він, судячи з усього залишається там жити.

Так маленький хлопчик і квіточка говорили кожного дня. Говорили про різне. Але одне квіточка зрозуміла назавжди: не всі люди є злими та поганими. Так, такі люди є, але більшість людей цінують природу як власну дитину. Бо рослини і тварини також живі.

- Напевно, мої рідні і друзі не хотіли б, щоб я так страждала, - мовила одного разу пролісок. Але тепер вона не звинувачувала себе за те, що не може позбавитися від того, що відчуває, а прагнула до того, щоб завжди переживати всі свої відчуття. Адже вона знала, що якщо буде постійно все тримати в собі, просто зів'яне. ВОна стала знову говорити з квітами, ділитися з ними своїми переживаннями і слухати їх, коли їм потрібна була підтримка.

А що ж сталося з тим хлопчиком? Така розмова з юною дівчинкою-проліском також не проминула для нього безслідно. Він ще більше полюбив природу і зрозумів, що вона також відчуває і переживає багато чого за день. Саме він заснував перший степовий заповідник в Україні під назвою "Асканія-Нова". Заповідники створені для того, щоб зберігати там особливо рідкісні види рослин і тварин. Тому закликаю вас, любі друзі, цінувати і любити природу, бо вона- один з найбільших дарів, який подарував нам Бог.