Карма з хвостом

У маленькій ветеринарній клініці працював лікар Віктор. Фахівець він був чудовий — операції робив швидко, впевнено й акуратно. Але як чоловік… скажімо так, його серце було занадто «широкого профілю».

Його дружина Мілана теж працювала в цій клініці. Розумна, спокійна, з холодною головою і дуже гарною пам’яттю.

Одного тихого вечора Віктор сидів у кабінеті сам. Пацієнтів не було, він нудьгував і дивився у вікно.

— Запис на кастрацію кота підтверджуєте? — зателефонували йому.

— Так, звісно, — відповів він.

У цей момент з неба впала яскрава зірка.

Віктор зітхнув: — От би мені на день стати котом. Жодних проблем, жодних пояснень…

Зірка мигнула.

Світ перевернувся.

І раптом він відчув, що сидить на підлозі. Маленький. Рудий. З хвостом.

— Мяу?! — вирвалося в нього.

🐾 Замість лікаря — пацієнт

Через кілька хвилин у клініку зайшов власник.

— Вікторе? Де ти?

Тиша.

Лише рудий кіт нервово бігав по кабінету.

— Прекрасно. Лікар зник, а кіт з’явився… — буркнув власник і викликав Мілану.

Мілана прийшла швидко. Професіонал не ставить зайвих запитань.

Вона подивилась на кота. — О, це ж і є наш пацієнт?

Рудий кіт завмер.

— Мяяяяу!!! — пролунало з відчаєм.

Але для людей це було просто «нервове нявчання».

Мілана спокійно виконала свою роботу. Чітко. Акуратно. Без зайвих емоцій.

— Готово, — сказала вона. — Наступний.

Через сорок хвилин.

Минуло сорок хвилин.

Світ знову спалахнув.

Віктор стояв посеред кабінету — знову людиною.

Він мовчки подивився вниз.

Пауза.

Ще пауза.

— Мілано… — тихо почав він.

Мілана зняла рукавички й спокійно відповіла: — Всесвіт дуже любить баланс.

— Але ж…

— Ти сам хотів побути котом, — знизала плечима вона.

З того дня Віктор став зразковим чоловіком. Квіти — регулярно. Турбота — щодня. Жодних дивних «затримок на роботі».

Бо коли Всесвіт проводить виховну роботу — апеляції не приймаються.