Нове життя

НОВЕ ЖИТТЯ

Сьогодні - перший день мого нового життя. День, в який я беру власну долю у свої руки. Тепер ніхто не казатиме мені, що мені робити. Не вказуватиме, ким мені бути. Я вирішуватиму це сам.

Я йшов до цього довгі роки. Я вагався, сумнівався. Та тепер ця мить настала. Віднині я вільний обирати своє майбутнє.

З цими думками я встав з-за столу таверни й пішов помочитися. У вбиральні мій потужний струмінь сечі розсікатиме залишки чужого лайна навпіл. Вони там є, ті залишки, я точно знаю. І я зроблю це з ними, бо можу. Бо маю достатньо сил.

Після відвідання туалету почнеться моє нове життя. Я піду за місто, зверну з дороги і зникну в лісі. Облаштую собі сховки. Підготуюся. А як буду готовий, здійсню своє перше пограбування.

Я досконально вивчу лісові хащі, тож з'являтимусь і зникатиму, наче тінь. А щоби мене ніхто не вистежив, я вбиватиму кожного, хто мене бачив. Нема свідків - нема проблем. Трупи закопуватиму якнайдалі, у різних місцях, щоби їх ніколи не знайшли.

Про мене говоритимуть. Але жодна жива душа не знатиме мене в обличчя. Жодна - окрім тих, хто приєднається до мене з власної волі. Бо таке життя, де ти належиш тільки собі, де займаєшся тим, чим хочеш, - таке життя вабить тих, хто бажає того ж. І вони обов'язково з'являться, ці люди. Однодумці, побратими. Саме це триматиме нас разом. Прагнення не просто знайти себе - а бути собою, самим собою, повністю, без жодних сумнівів, пут, обмежень, осуду, моралі. А це багато чого варте. Це варте усього.

Звісно, мене шукатимуть. Шукатимуть не тільки ті, хто прагне звільнення й порятунку, - а й, навпаки, ті, хто намагатимуться ув'язнити чи занапастити мене. Ті, хто називають себе стражами порядку, рукою правосуддя, поборниками справедливості. Їх теж доведеться вбивати. Отакий він, цей світ. Або ти, або тебе - іншого не дано.

І коли за мою голову призначать велику винагороду...

Але важке повітря нужника завадило мені розвинути цю думку далі. Я зайшов усередину й мимоволі затамував подих. Бзділо нестерпно.

Спиною до мене стояв якийсь чолов'яга та займався саме тим, що ось-ось робитиму і я. Від його струменя підсохлі фекалії змінювали свій колір і розліталися поносними шматочками.

Поки я споглядав цю картину, мене осяйнуло: ось вона, перша сходинка вгору на моєму новому шляху! Кожне маленьке звершення - це крок до звершення більшого, і так до тих пір, доки врешті-решт не озирнешся назад і не збагнеш, що досяг справжньої величі.

Я бачив не просто спину цього чолов'яги - я бачив можливості, усі ті можливості, що відкриються переді мною, коли я...

Вирішено. Я починаю прямо зараз.

Я тихо, без шурхоту, дістав ножа і наблизився до своєї першої жертви. Зараз цей невдаха помре - і ніколи не дізнається, що з нього почалося моє сходження до вершини. Цим убивством я напишу нову сторінку своєї історії - історії, яка невдовзі стане історією всіх цих земель, підкорених моїм переможним і невідворотним поступом. Мені навіть було трошки шкода цього незнайомця, що загине на самому початку, не уявляючи, які...

Аж раптом він блискавично розвернувся, опинившись зі мною віч-на-віч. При цьому його важкий і твердий кулак уцілив мені в підборіддя. Це було наче удар кувалди - від якого я втратив рівновагу і гепнувся на підлогу. Певно, ніж випав із моєї руки - бо інакше було би складно пояснити, яким чином цей ніж опинився в руці чолов'яги, коли він навалився на мене й перерізав мені горло.

Сьогодні був перший день мого нового життя. І останній.

Я лежав серед сечі й лайна, захлинаючись кров'ю, і останньою моєю думкою було те, що зовсім не так я все собі уявляв... Не так... Не так ганебно...

* * *

Слово автора.

Бути автором дуже непросто. Розумієте, коли пишеш історію, дуже важливо правильно обрати головного героя. Бо інакше трапляється чортзна-що.

От слідкуєш ти за протагоністом, описуєш його життя, його думки та мрії, його вчинки, його перемоги та поразки... Аж раптом усвідомлюєш, що обрав ти невдаху, який не вартий навіть тих кількох сторінок, що їх ти про нього написав. Усе псу під хвіст.

А ще він може виявитися огидним, мерзенним покидьком - чи, навпаки, нікчемним шмаркачем, про якого ніхто й читати не захоче. І що з таким робити?

Але найбільше западло - це коли після усіх твоїх старань герой бере і помирає. Раптово. Неочікувано. Ніби навмисне! Ніби знущається над тобою!

А ти ж мав на нього такі плани... Ти же ставився до нього, як до рідного... А він!..

І хай би він іще помер якось героїчно. Якось непересічно. Якось цікаво. Але... У смердючому відхожому місці? Зарізаний власним ножем, ледь ми встигли з ним познайомитися? Це якесь блюзнірство. І безвідповідальність.

Повірте, я не хочу говорити нічого поганого (бо про мертвих або добре, або нічого) - але й нічого доброго я тут сказати не можу. Я відверто розчарований та розгублений. Що за дурнувата історія? Для чого вона? Чи має вона чомусь навчити? Чи є в ній якась мораль?

Це схоже на невдалий анекдот. Зайшов, мовляв, чувак у туалет - і вирішив убити іншого чувака. А той другий - прикинь! - взяв і зарізав першого його ж ножем. І залишив валятися серед гівна і сечі. Тіпа, гівном ти був - у гівні й помер. (Тут можна сміятися, але ніхто не сміється. Бо це недоречно і недолуго. Що має бути в голові у людини, яка розповідає таку історію?).

І уявіть собі, таке трапляється повсякчас. Ось воно як - бути автором.

Дуже непросто бути автором, кажу вам.

[14-15.02.2026]