Остання ніч

Ніч ховала темну фігуру, що кралась після незнамо-яких зроблених справ. Тиха тінь, в якій ховаються темні очі, не передвіщаючі нічого хорошого.

Тіло, що бездиханно лежить на асфальті, нікуди не прибране, але досі ніким не помічене. Кров, що вже давно розтіклась і підсохла.

А ранок був хорошим, сяяло сонце, пташки доспівували останні осінні мелодії, лише з сходу йшли грозові хмари, передвісники зливи, що вже стали звичайними в цю пору року. Дієго поспішав, це було його перше за довгий час побачення з коханою. Вона, не менш гарна, як завжди, вже чекала, і насварила свого благовірного за запізнення.

День, проведений разом, мав бути так само останнім побаченням на наступний місяць, тож вони провели його так пам'ятно, як лише могли. Каруселі, кафе, спальня, романтична вечеря, завчасно замовлена в ресторані Джессікою, сміх та поцілунки, з словами про вічну любов.

І ось він крадеться вночі додому, бо район не такий вже надійний щоб йти впевнено. Швидко перебігає тінями, і не знає, що за ним вже стежать.

Голосні розмови, крики, синяки, звуки ударів, розбитий посуд. Колись такі вечори були звичайністю для Джессіки. Так, ці відносини вже давно варто було розірвати, але квіти на столі, о це ж, її улюблені червоні рози, такі гарні, тендітні, хоч і вкриті шипами. Може, він все таки любить її? Як мінімум, вона надіялась, але все колись закінчується, так і її терпець в той момент урвався. Зібрані речі, останній раз Джессіка зачинила за собою ці двері.

І ось розлючений колишній підбігає з ножем з-за спини, вже хоче вдарити ним Дієго, який зіпсував такі, здавалось би, щасливі відносини.

Яке ж було здивування сусіда по квартирі, коли Дієго повернувся додому зі свого побачення, адже він вже й не думав зустріти друга сьогодні.

Впасти з занесеною над головою зброєю, впасти й померти від втрати крові через колоту рану. Вбивця став жертвою. Яка іронія.