Не випускай скелет із шафи

Яке чудове місце для вбивства — кухня. Марта злісно посміхнулась, відчинивши першу ліпшу шухляду з посудом. Під руки саме трапився недоладний сервіз з квіточками, що мати колись подарувала їй на день народження. Марта б ніколи не виставила такий на стіл. Нащо його жаліти? Тарілка полетіла в стіну.

— Ох, якби ти знав, як я ненавиджу тебе, — закричала вона з новою силою. — Я ненавиджу тебе!

Максим закрив обличчя долонями, щоб захиститись від уламків. На хвилину його охопив страх, чи не приб’є сестричка його прямо тут, на тісній кухні, де ще так багато посуду і гострих ножів.

— Я зовсім не те мав на увазі, зрозумій, — промовив Максим спокійно. В метрі від нього розбилась друга тарілка.

— А що, в бісову матір, ти мав на увазі?! — крик Марти поступово перейшов на хрип. Навіть її сталеві голосові зв’язки не могли витримати такого навантаження. — Звичайно, я дурна. І всі навколо дурні. Лише ти найрозумніший, так?

Максим похитав головою, так і не наважившись відповісти. Йому справді треба було обережніше підбирати слова. Ще десять хвилин тому все було нормально: вони разом пили каву з шоколадними кексами, Марта жалілась, що вчора розлучилася з хлопцем. Максим навіть не знав, наскільки в них було все серйозно. Продовжувати сварку ставало дедалі небезпечніше.

— Пробач, справді. Мене не повинно стосуватися твоє особисте життя, це твоя справа. Роби, що вважаєш за потрібне.

Марта нервово здмухнула волосся, що впало їй на обличчя. Вона сперлася руками на обідній стіл, кілька разів глибоко вдихнула, ніби хотіла виграти час на те, щоб підібрати слова. Здавалося, що вибачення не запевнило її остаточно.

— І робитиму. Думаєш, я не дам собі ради? — запитала вона уїдливо.

— Не знаю. Ти непогано пораєшся з проблемами, — відповів Максим, й одразу запнувся. В думках це звучало менш саркастично, ніж в реальності.

— Яка ж ти паскуда, Макс. — Червоне обличчя Марти перекривилося від злості. — Я прошу підтримки, а ти вилазиш зі своїми нотаціями. Я кажу, що мені погано, а ти звинувачуєш… Та іди в дупу!

Трохи натуги, і Марта перекинула стіл. Наче лють надавала їй надлюдську силу. Він гепнувся на підлогу зі страшенним стуком, і на якусь мить на кухні стало тихо. Максим прикусив губу.

— Слухай, може я піду? — спитав він збентежено.

Марта перевела погляд з бідолашного дубового стола на свого брата. Максимове добродушне й спантеличене обличчя ще сильніше роздмухувало бажання його прибити.

— О, так, краще тобі піти, інакше я не можу гарантувати тобі безпеку.

— Тоді всього найліпшого, — Максим незграбно посміхнувся. Поспіхом взувся та вибіг до під’їзду, де навіть через товсті двері Мартиної квартири було чутно:

— І не повертайся ніколи! Я не хочу тебе бачити, зрозумів?

— Не хвилюйся, не побачиш, — вигукнув Максим, притулившись щокою до дверей. Втомлено зітхнув, заплющив очі. — Принаймні кілька днів.

Звичайно, він повернеться. Хоча б задля того, щоб впевнитись, що сестра в порядку. Хай трохи охолоне, опанує себе, може, розміркує над його словами. Хоча в останньому він сильно сумнівався.

В під’їзді панувала благосна тиша, тільки луна від його квапливих кроків колисалась між стінами. Користуватись ліфтом Максим не любив, тим паче що для спуску з третього поверху в ньому було мало сенсу. Поки йшов, помітив легкий запах вогкості — так наче після миття запилені бетонні сходи увібрали в себе всю вологу. А з першого погляду на пошарпані стіни не спадала думка, що тут взагалі колись прибирали.

За металевими дверима на нього вже чекав нескінченний гомін вулиці. Надворі все ще було спекотно, хоча сонце вже наполовину сховалося за багатоповерхівки. Шибки одного з будинків палали помаранчевим світлом, відбиваючи його останні, зазвичай найдорогоцінніші промені.

З відчиненого вікна стирчало похмуре обличчя Марти, яка саме затягувалась цигаркою. Максим закотив очі.

— Коли ти вже кинеш палити? — крикнув він на довершення, наче йому не вистачало останнього акорду в цій сварці.

Марта кинула на нього нищівний погляд, зникла за фіранками, щоб через мить жбурнути йому під ноги тарілку.

— Ще одне бісове слово і присягаюся, я вʼю тебе!

Максим раптом зрозумів, що на них обертаються люди на дворі. Діти, що бавились на дитячому майданчику, чомусь затихли та уважно слідкували за перебігом подій. Не диво, що всіх зацікавила ця безкоштовна драма. Макс знизав плечима і пішов далі. Намагаючись ігнорувати крик сестри, що злився із завзятим щебетанням ластівок, він пригадав, де залишив автівку. Подібним житловим кварталам завжди бракувало паркувальних місць, тому він зупинився на сусідній вулиці біля торгівельного центру. Не дуже далеко наче, але після сварки Максима покинула вся енергія. 

Він не міг більше сердитися на Марту, розучився це робити, хоч би що вона не витворяла. В голову прийшла дивна думка подарувати їй новий сервіз на знак примирення, але Максим швидко збагнув, що рано чи пізно це перетвориться на зброю проти нього. Ні, це однозначно погана ідея. Просто купить її улюблений полуничний торт, і провину буде залагоджено.

***

Максим рідко пригадував свої підліткові роки, більшою мірою через те, що життя з батьками інколи зводило його з глузду. Але якщо до їхніх вимог він якось звик, то настрій Марти змінювався декілька разів на день, і це неможливо було передбачити. 

В той день вона повернулась зі школи пізніше. Зі своєї кімнати Максим чув, як мама витягує з неї зізнання — грала в футбол з однокласниками після уроків. Нерозумно було з її боку не знищити всі докази та не підготувати алібі заздалегідь. Він би не припустився такої помилки. Максим відклав домашнє завдання з фізики та став біля дверей в коридор, щоб краще чути їхню розмову.

— Подивись на свої кросівки. Вони ж брудні! — голосно дорікала мама. — Хіба може дівчинка в такому взутті ходити? Хіба може дівчинка шмигляти по полю в багнюці з хлопцями?

— А чому не може? — з викликом спитала Марта. — Нема такого закону, який забороняв би це.

Судячи зі звуку, мати сплеснула руками.

— Подивіться на неї, про закони говорить. От я розповім батькові, він тобі покаже, які тут закони.

Марта пішла до ванної кімнати, ввімкнула воду.

— Кросівки я помию. Що з ними такого страшного станеться?

— З кросівками нічого. Хоча якщо ти їх порвеш, присягаюся, нові ми тобі не купуватимемо. Але ти ходила вулицею, як мала свиня. Що про тебе подумали люди, перехожі?

— Мені байдуже, що вони подумали.

Марта жбурнула кросівки на підлогу та пішла до своєї кімнати, голосно хлопнувши дверима. Мама все ще бурмотіла щось, підмітаючи рештки бруду в коридорі. Незабаром вона пішла до магазину, тож Максим вийшов на кухню. Повечеряти на самоті та в тиші йому не дозволила сестра.

— Нагрій мені макаронів, будь другом, — промовила вона, зайнявши своє улюблене місце за столом біля вікна.

— Нема такого закону, який би зобовʼязував мене це робити, — відповів Максим з лукавою посмішкою, ставлячи свою тарілку в мікрохвильову піч. Для нього не було проблемою виконати прохання Марти, але його вже дратувала та зверхність, з якою вона розмовляла з усіма в родині.

Марта підвелась та пхнула ногою стіл, мовчки пішла до холодильника. Дістала звідти морозиво на паличці, останнє, та промовила:

— Я передумала, не хочу макарони.

— Марто, ми ж домовились, що це моє морозиво.

— Справді? — Марта почала повільно розривати етикетку, не зводячи з Максима очей, наче випробовуючи його рішучість.

— Ти зʼїла своє морозиво вчора, поклади назад. — Треба було показати, що рішучість у нього все ж була. — Поклади!

Максим підійшов до неї та схопив її за руку, спробував відібрати належний йому десерт. Це не спрацювало. Марта хлопнула його по вуху та, поки брат на якийсь час випав із реальності, втекла до себе в кімнату. Пролунав дзвоник на мікрохвильовці, сповіщаючи про те, що макарони нагрілись. Максим вже й забув про них. Він злісно постукав Марті у двері та крикнув:

— Тоді я скажу батькові, що ти нічого, окрім солодощів, не зʼїла на вечерю. Бо це ж правда. Ото він сваритиметься.

— Тільки спробуй. Тоді я розкажу йому, що ти… — На мить вона задумалась. Справді, компромату на брата в неї не було. — Щось вигадаю. Містер ідеальність.

Макс засміявся. Він знав, що нічого вона не розповість, втім як і він. То тільки порожні погрози. Хоч вони й недолюблювали один одного, ніхто не смів порушити священну домовленість — розкрити якийсь секрет батькам. Але він ще обовʼязково вигадає якийсь інший спосіб, щоб помститися сестричці.