Самотність

Ви колись почувалися самотніми?

Це болюче відчуття наздоганяє мене щоночі.

Я мала шанс бути щасливою, натомість пожертвувала собою заради обов’язку.

Я самотня.

Він самотній.

Ми дві самотні душі, що знаходяться у різних світах. Паралелі, що ніколи не перетнуться.

Він показав мені безтурботне життя і зорепадів вид з землі.

Я вказала йому шлях. Позбавила його тернистого шляху.

І уламки нашої душі сплелися в одну сутність.

Знову не засну цієї ночі. Мій погляд прикований до обрію. Чекаю сходу сонця.

Я знаю, він зараз споглядає зорі, можливо, пише пісні в старому, пошарпаному блокноті, а може й плаче.

Ридає, так само, як дощ кропить рясними поливами Кейлані. Щодня, й, з перервами на перепочити.

Перевести подих. Запалити цигарку.

Я так хотіла, щоб він перестав це робити.

Тепер я причина його щоденного паління.

Душа зітліє в пекучому вогні, залишиться сам попіл.

З того попелу відродиться фенікс.

Хех... Смертні фенікси?

Я сподіватимусь, що він досі дихає. Досі говорить, досі палить, досі шукає зустрічі зі мною.

Тому що я шукаю.

Я шукаю шлях до нього.

Босоніж по скляних уламках.

Сонце, ти тільки живи.

Живи, тому що смерть наздожене тебе швидше, ніж на моєму обличчі з’являться ознаки поважного віку.

І навіть після смерті. Станеш ти сонечком.

А я все ще житиму.

Житиму цілі століття оплакуючи тебе.

Житиму, поки наступниця не проткне мені горлянку нефритовим клинком.

Тоді я стану зіркою.

Найяскравішою серед небесних тіл…