Самопізнання та самореалізація

«Античні філософи стверджували: „Пізнай себе — і ти пізнаєш світ”. Давні греки мали рацію, зазначаючи, що „людина — міра всіх речей”.»

«Так собі розмірковував, згадуючи лекцію з філософії, юнак на ім’я Думаючий. Але погоді були байдужі ті роздуми: за вікном бісився дощ. Останній не на жарт розігрався, і коли Думаючий лиш на мить попав під нього, то нежить не забарилася в гості. Добре, що під руками завжди була гаряча кава. Не раз вона наповнювала тіло приємним теплом, а душі давала, хоча й скороминучий, але спокій. І якщо багато хто обдумував важливі питання у сигаретному диму, то Думаючий віддавав перевагу горнятку кави.»

«Світ не можна пізнати до кінця. Але чи можна зрозуміти до кінця самого себе? Якщо бути максимально чесним — ні. Інакше людині за її коротке життя довелося б побувати в найрізноманітніших ситуаціях, щоб осягнути й побачити всі закутки власної душі.»

«Згадалися Думаючому слова викладача філософії, що так закарбувалися в пам’яті своєю відвертістю. Погода погодою, але хоч бідний сценарист жив далеко не тільки „хлібом насущним“, та без останнього аж ніяк не міг. Високі матерії відійшли на задній план, поступившись місцем походу в магазин. Як на диво, водоспад збавив оберти, і надворі почало мрячити.»

«Дощ почув мої молитви :)»

«Думаючий мав уже заходити до під’їзду, та його увагу привернув сигнал авто. Юнак у відповідь помахав рукою і відразу попрямував до автівки. Двері йому відчинив зеленоокий блондин із просто-таки голлівудською усмішкою. Це був його давній знайомий — Успішний.»

— Як життя молоде? — запитав блондин, який звик першим перехоплювати ініціативу.

— Та так. Головне, аби не гірше! — почулися нотки незадоволення в голосі Думаючого.

— Над чим працюєш?

— Ну, сценарій пишу для однієї гри. Відеогри. Та не все йде гладко. Не можу придумати цікаві ходи. Потрібно більше епічності та видовищності.

— І це, звісно, викликає в тебе труднощі? Як і завжди! — як у воду дивився Успішний.

Салон заполонила незручна мовчанка. Думаючий відвернувся від меланхолійно-осіннього пейзажу за склом та запитав свого приятеля:

— Джаз хоч згадуєш? Чи тільки комерційною музикою займаєшся?

Обличчя Успішного набуло водночас скептичного та іронічного виразу.

— Знаєш, це в молодості я ходив у рожевих окулярах. Тому через дурість і наївність міг займатися чим хотів. Але… Ми вже цілком дорослі й повинні заробляти на життя. Попит породжує пропозицію.

— І поховати свою мрію. Цей шлях дає всілякому шлаку право на існування, — чомусь не стримався Думаючий.

Успішний лише віджартувався і перевів розмову на іншу, нейтральну тему, проте ностальгія на мить промайнула на його обличчі…

«Чи є успіх у широкої публіки самореалізацією? Чи не стає Творець маріонеткою в руках невибагливого загалу та капіталу, що прикрився фіговим листком „попкультури”? І…»

Та хід його справедливих рефлексій перебила чорна постать, що притулилася до дверей його квартири. Перед ним стояла Протестуюча, з якою він чисто випадково познайомився в інтернеті.

— А я думала, що ти вдома, — звернулася дівчина та поправила свої коси кольору смоли.

— Та зустрів одного… — вдавано-дружелюбно відповів Думаючий.

Невелика житлова кімната знову наповнилася запашними ароматами кавового напою, що нерозривно перебували в єдності зі світоглядними роздумами.

— А знаєш, якби я мав фінансову незалежність, то цілими днями займався б грандіозними проєктами.

— Якими саме? — явно зацікавилася Протестуюча, а її темні очі помітно примружилися.

— Але це під великим секретом. Щось на кшталт інтерактивної книги, де головний герой — читач — обирає варіанти розвитку подій. І головне, що немає нічого однозначно „чорного“ чи „білого“. Знаєш, хочеться донести людям, що в цьому світі все не так однорідно й просто; що далеко не все залежить від нас

— Нічого нікому не треба доводити. Хто має вуха, той давно все почув і зрозумів, — заперечила знайома, покурюючи ментолову сигарету.

— Усе, що людина робить, вона робить для самої себе, — продовжила Протестуюча.

— І краще писати „в шухляду“, ніж бути головним гвинтиком вічно зрадливої моди.

— Дивно виходить, але Творець не тільки є омегою, а й стає альфою — кінцевим спостерігачем — своєї реалізації.

Та Протестуюча повелася мудріше: вона не стала сперечатися. „Доводити комусь — ознака незрілості“, — подумки погоджувалася вона зі своїм знайомим різьбярем. І розмова перейшла на її просто-таки божевільні архітектурні плани та екстравагантні драми. Як завжди, стіл був заповнений шелестом її ескізів.

А Думаючий, провівши Протестуючу до подвір’я, добровільно впав в обійми сезонної меланхолії.

«Мистецтво задля мистецтва. Сам заради себе. Хіба це не подібно до того, як Нарцис милується власним відображенням? Хіба варто орієнтуватися лише на свій, глибоко суб’єктивний внутрішній світ?

Звісно, як-не-як, кожен сам обирає собі маршрут і правила. Але, уникаючи крайнощів, як Арістотель, я таки, попри все, бажаю подарувати частку себе світові.

І тому самореалізація, така необхідна й бажана, має виявлятися і в собі, і в інших. І це стосується багатьох речей у нашому такому непростому житті».