Новий початок

Весна — усе квітне, страшне, як прекрасно. Настільки цим «задоволений», що готовий померти від щастя просто зараз. З підпухлими, вічно сльозавими очима, нежитю та кашлем, таким ніби в мене тиф, плетусь до лікаря. Він знов припише мені таблетки, які діятимуть від сили кілька днів.

Ненавиджу усе, що має квітки.

Треба якось дожити до зими. Зима — це прекрасно. Хоч в наших широтах і практично не має снігу та морозу, зате всі рослини або сплять, або тимчасово вмерли — що не може мене не радувати.

Улітку головне — не здохнути під час цвітіння липи та тополі. Ледь можу дихати.

Мрію всім серцем про зиму.

Отримавши рецепт нових ліків, збираю усі сили та проходжу співбесіду. Вакансія в іноземній компанії. У країні, де правлять лід та хурделиці, а весна разом з літом тривають так коротко, що я й не помічу. Там гори, сніг і так мало всього квітучого. Про цю роботу я давно мріяв: постійно підвищував свою кваліфікацію, знаю про фірму та про країну усе. Я навіть вчив мову. Робив усе, щоб показати себе як найкращого кандидата для цієї вакансії.

Восени, коли нарешті стає трохи легше дихати, дізнаюсь, що мене прийняли на роботу. Такий радий, що ледь не до стелі підстрибую. Нарешті! Прощавайте, малі квітучі засранці!

Завершую всі свої справи. Прощаюся з усіма — повертатися наміру не маю. Збираю речі. Купую квиток на літак.

Це місце ще краще, ніж я собі уявляв. Обживаюся потроху. Вливаюся в новий колектив.