88:88

Тихий гул моніторів та чорно-біле зображення. Нічого не звичного для кабінки нічного охоронця. Завжди одне і те ж саме зображення, одні і ті ж ночі. Хіба якийсь кіт потривожить погляд охоронця але за сім років роботи в охороні Дмитро більшого порушника не зустрічав. Працював він на товарному складі, однієї відомої компанії.

До роботи він ставився досить відповідально, одним оком поглядав на картинки, що їх показували робочі монітори, а іншим він проводив час за переглядом фільмів та серіалів. Дуже з рідка йому находило натхнення прочитати якусь книгу, але це була настільки рідке явище, на скільки рідко якийсь бродячий кіт привертав його увагу на тих же моніторах.

Робота ця не була самою оплачуваною але йому подобалась ця тиша і спокій. Дома його завжди чекали галаслива двійня малят шести та восьми років, дружина якій теж постійно потрібна була його допомога в побутових речах, які відверто дратували Дмитра. Сидячи перед тими моніторами, він відчував, що це його місце сили.

Сидяче перед моніторами, Дмитро глянув на годинник. 2:17. Позіхнувши та потягнувши руки догори не мов людина яка засиділась за переглядом улюблених телепередач(в цьому випадку передачі були одні і ті ж). Увагу привернуло дивна і темна пляма перед дверима одного зі складів, наче хтось наліпив жуйку на об’єктив камери.

- Що це? Камера зламалась чи, що? — сказав у голос Дмитро та машинально постукав по екрану монітора, і посміхнувся розуміючи, що це точно ніяк не повпливає на роботу камери.

Опустивши голову на клавіатуру яка була пультом керування камерами, він натиснув декілька кнопок і підняв голову знову до екрану. Пляма зникла як і її начебто не було.

- О так вже краще, а то мені ще несправності на зміні не вистачало - Дмитро відкинувся в кріслі та заклав руки за голову показово тішився, що так швидко розібрався з проблемою. — Зроблю я собі кави.

Вставши з свого крісла, Дмитро поправив ремінь на якому була кобура з дев’яти міліметровим пістолетом. Звичайно, що зброю йому використовувати не можна було, але вона була.

Включив чайник і кімната відразу заповнилась тихим шипінням. Через п’ять хвилин, Дмитро уже знову сидів за моніторами і гучно сьорбав каву(дома він за це отримував від дружини), як знову помітив щось на моніторі але вже на іншому, це вже більше було схоже на чорну постать.

- Дідько, що за фігня? — нажавши знову декілька кнопок та перезапустивши камеру та постать не зникла. — Доведеться перевірити власноруч.

Озброївшись ліхтарем, Дмитро рушив до ого місця де бачив силует.

- Егей, там, - він обережно підходив до місця яке де був помічений порушник. — Попереджаю, що я озброєний. Не роби дурниць.

Дмитро обережно виглянув але на тому місці не було нікого. Пройшовшись і посвітивши ліхтарем по всіх закутках де не діставало світло від ліхтарів, які були встановлені над дверми кожного зі складів. Він переконався, що там пусто і немає крім нього жодної живої душі.

«Можливо камера щось барахлить. Піду, ще раз її перезапущу»

Діставшись до свого кабінету, Дмитро ще раз перезапустив камеру і картинка була як зазвичай. Показувала двері до складу.

- Ось так краще. Треба записати в журнал, що слід викликати техніка, щоб оглянув камеру на несправність.

Дмитру почав відкривати шухляди одну за одною в пошуках журналу в який він робив запис лише раз коли з ладу вийшла одна з камер через коротке замикання.

«Камера №3, склад №3. Чорна пляма на моніторі то зникає то появляється. Потрібна заміна або усунення неполадок.

Коваль Дмитро 15.08.2025»

Запихати журнал назад до шухляди він не став так як міг забути показати його спеціалісту з технічного забезпечення.

Дмитро всівся назад у крісло і дістав з кишені штанів батончик і взявся його розгортати.

- Що сьогодні з тими камерами, - не доївши свій батончик і до середини, Дмитро знову побачив силует але вже на іншій камері.

Ось і на ще одній, і ще одній. Він то зникав то з’являвся потім раптовий білий шум як на телевізорах які не налаштовані на жодний канал. Шум так само зник як і появився. Згасло світло і всі монітори поринули в темноту.

- Ще такого не хватало! — Дмитро кинув недоїдений батончик на стіл, і натомість взяв ліхтарик і пішов до щитка де були запобіжники.

Йдучи коридором та освічуючи собі прохід, Дмитро відчув як за ним спостерігають, він міг заприсягтися, що за ним дійсно хтось спостерігає. Посвітивши назад ліхтарем на мить появилась чорна постать і зникла.

Серце биття прискорилось у двічі, тривога підступила до горла а в вухах відчувся тиск і напруга.

«Що то таке було, о курва?» подумав Дмитро і прибавив ходу, до щитка залишалось якихось двісті метрів.

Ставши перед щитком, він дістав жменю ключів де красувався брелок з білим черепком, та почав перебирати їх. Руки трусились та, що здавалось вони взагалі не його і перестали слухатись команд мозку. Один ключ не підійшов, інший теж. Напруга в повітрі росла так, що можна було вже промацати її густину. Тиск у вухах і горлі підсилився так, що Дмитру відчув ком і сильний шум у вухах, начебто він приклав мушлю до вуха щоб послухати шум моря.

- Де ти є, маленький покидьку. Я ж знаю, що ти десь тут... су...ка. Ось ти де, гімнюче, - Дмитро відпер щиток і швидко почав вмикати перемикачі.

- І не хай буде свято, бац, - і з’явилось світло.

Повернувшись назад він одразу глянув на монітори камер. Все було як і раніше. Дмитро видихнув з полегшенням. Мугикаючи собі під ніс якусь пісню яку він сам тільки-но придумав, поставив чайник і очікував на свою гарячу каву.

В кімнаті охорони знову пахло кавою.

Він пив каву і далі вглядався в камери.

- Що, ж це робиться сьогодні таке?

На моніторах знову з’явилась темна пляма і на двох відразу. Вона була не чіткою і розпливалась. Зникала і знову з’являлась. Виглядало наче запис старої відеоплівки.

Дмитро знову взявши ліхтарика на всяк випадок, побрів в сторону де було помічено чорні плями-постаті. Минувши адміністративні кабінети та інші, він звернув у коридор який він до складів №4 та №2. В кінці коридору який вів до складів, Дмитро побачив чорну тінь. Вона була вища ніж людина, навіть якось кумедно витягнута. Начебто хтось став на милиці-ходунці і накинув зверху чорне простирадло.

- А ну стій, в мене зброя і я можу її застосувати в разі небезпеки.

Вона видала короткий, різкий звук. Не крик — швидше писк, схожий на зламаний сигнал тривоги і зникла без жодного сліду. Дмитра це неабияк налякало і він поспіхом повернувся назад до свого острівця безпеки і закрився на замок.

Спостерігаючи за камерами він бачив як чорні силуети то з’являлись то зникали. Йому було дуже лячно і виходити перевіряти, в Дмитра, планів не було

Поглянувши на електронний годинник, що стояв на столі біля моніторів він помітив, що той вийшов з ладу і показував мерехтливим миганням 88:88. Діставши з кишені телефон, він глянув на екран і побачив, що там теж показувало те саме число, хоча на його думку це було щось над реальне. Спробувавши набрати екстрений номер, він почув «Номер не обслуговується» і далі тільки тиша та легенький шум. Ноутбук теж вийшов з ладу і навіть не включався. Залишився тільки стаціонарний телефон, Дмитро навіть не знав чи він працює, в теперішній час такі телефони дуже рідкісні. Піднявши слухавку він не почув довгого гудка. Пару раз ударивши по маленькій кнопочці на яку кладуть слухавку, нічого не відбулося. Дмитро нахилився за стіл і вирішив перевірити дріт але той виявився перерізаним.

-Сука, сука, сука, - він гнівно бив телефонною слухавкою по самому апарату але це точно ніякого результату йому не дало.

Тож Дмитро був відрізаний від зовнішнього світу.

На камерах все так же блукали загадкові тіні, то з’являлись то зникали але крім цього вони нічого не робили.

Гуп. Гуп. Гуп.

Стукіт в двері налякав Дмитра, що серце ледь втрималось в грудях, а по тілу пройшовся невідомий електричний розряд від голови до кінчиків пальців.

Гуп. Гуп. Гуп.

- Хто там? В мене зброя. Пропоную, вам, піти геть.

-Хто та-а-ам? — почулося з того буку дверей, голос був низький і потойбічний, можна сказати одержимий.

- Я серйозно, йди геть! — Дмитро дістав пістолет але з запобіжника не знімав.

- Геть. Геть. Йди-и-и геть! — почулося за дверима.

Гуп! Гуп! Гуп!

І двері не витримали, злетіли з завіс і впали прямісінько під ноги Дмитру.

Підвівши голову він побачив її. Побачив свою смерть, що прийшла по нього. В голові відразу промайнуло все життя. Садок, школа, перші поцілунки, перший алкоголь, перша цигарка, університет, одруження...

Істота яка прийшла забирати його життя була висока та худорлява, тон шкіри був сірого з відтінками синього кольору. Голова видовжена і вузька. Очі були маленькими і чорними ґудзиками, без повік. Носа як такого не було, замість нього дві маленькі дірочки і нижче був рудиментарний отвір, рот безгубий та наповнений безліччю гострих зубиськів. Пличі вузькі а руки звисали з плечей тонкі і незграбні. Істота була голою і органів репродуктивності в неї не було.

- Хто-о та-а-ам? ХТО? — повторювала істота коли переступала поріг.

Дмитро зняв з запобіжника пістолет і направив на істоту. Руки тряслись наче в хворого на хворобу Паркенсона. Але він не міг вистрілити ніби його пальці опирались цій команді.

Істота все повільно сунула на охоронця. В мить вона застигла і почала підіймати руку до своєї голови, на руках було всього чотири довгих сірих пальців. Дмитро почав повторювати рух проти своєї волі і вот вже пістолет біля його скроні.

- Хто там?!

Постріл і тіло Дмитра мертво впало на вибиті двері. Кров почала фарбувати підлогу в темно червоний колір і затікати у всі шпаринки. Істота зникла наче б то і її зовсім не було. Екрани моніторів показували білий шум.