Голова на Балі.

Погано спав. До другої ночі скролив стрічку новин.

Потім шукав порно.

Потім снилося різне. Бачив як відома телеведуча, роздягається в ефірі — світить принадами, обіцяючи голу правду. Коли не залишилося нічого крім трусів, таких як в мене, сімейок, вона вибралася на стіл і почала зазивно виставляти пах вигукуючи в камеру:

“Tell me, lady or ladyboy?”

Бачив танці повішеного на гілляці. Йому бракувало дихання, але він танцював. Знизу скінхед і дєвочка з коротким волоссям і пірсингом сперечалися про те, як краще його знімати — вчора, чи завтра. Потім вони билися до крові. Потім кохалися у траві під пісню “Скінхед полюбив анімешницю”. Прикольно. Лайк.

Потім бачив янгола о восьми крилах. Він стояв на горі. Його очі світилися. Голос ревів гудком вантажівки.

“You shall not pass!!!” — волав він. — “Transformers is the best American movie, ever made after American pie!”

І я чув. І я бачив. Я був свідком.

Прокинувся. Голова гуде наче в неї врізалася вантажівка. Хочу погрітися на сонячному Балі. Бачив в інтернеті. Там красиво. Дівчата-мулатки. Чи не мулатки? Не знаю які там дівчата. Хоч би які. Я забув коли останній раз дивився на голу жінку в реальному житті. Все більше в ручному режимі. Все більше сам.

Тягнуся до смартфона. 5:30. Поспав. Новинна стрічка месенджера:

З'явився новий небезпечний культ. Накачують молодих дівчат наркотою, і проводять ритуали на честь Баала, Слаанеш і К’хтулу — їх не святої трійці. Подивитися відео за посиланням, безкоштовно і без реєстрації!

“В цьому замішані важливі люди, — каже експерт. — Банкіри, політики, зірки, художники, продавці піцци.”

Інтернет це зло. Зло солодке і п'янке, мов трунок богів — нектар із присмаком тухлого оселедця. Все як ми любимо. Відкриваю і читаю далі:

Він продався, більше не торт. Принаймні не київський.

Вона знайшла кохання у тридцять п'ять. Девочкі, вік не вирок.

В нього відсудили половину статків в процесі розлучення, після відео з молодою коханкою. Довіряй тепер жінкам.

Він в сраці. Нова підозра. Вихід під заставу. Немає екстрадиції.

Відео, де пес виє під гітару. Напевно ШІ.

Теорія мертвого інтернету: В мережі не залишилося живих людей!!! — каже експерт. Схоже на правду.

Соцопитування показали: футбол вже не той, в моді жіночий теніс.

Ці прості вправи, допоможуть вам збільшити…(далі за посиланням).

Ботокс не потрібен!!! Народний рецепт від зморщок, яким користувалися наші бабусі.

Свіжа fish!!!

Художник-апокаліпсист: кінець світу вже сьогодні — до повного завмирання нейронів десять суб'єктивних годин.

Зупиняюся. Останнє важливо. Копіюю в збережені, поруч з відео про котика що відривається під рейв-музику — напевно ШІ.

Закінчую о сьомій. Дізнався багато нового. У восьминогів чотирикамерний шлунок, а в корів два серця. Чи навпаки? Напевно навпаки.

Приймаю душ. Гаряча вода. Макарена на колонках. Думки про Балі. В мене завжди були такі хирляві груди? Треба погуглити вправи для м'язів і чи ота родимка насправді не ракова пухлина.

Одяг. Дзеркало. Норм. Тільки синці під очима. Треба більше спати і їсти здорову їжу. Читав про це вчора.

Відкриваю планувальник. Неділя. Вихідний. Дарма збирався.

Вмикаю порно. Не можу визначитися що хочу — лесбі чи тріпл пенетрейшн. Вкладки ростуть. Шукаю щось гаряче. Зупиняюся на браті який робить все неправильно. Красива блондинка. Молода і підтягнута. Справжня арійка. Гуглю її. Двадцять років. Київ. Україна. Чому вона обрала таке життя? Напевно хтось досі її любить. Від цієї думки кінчаю. Це робить мене куколдом чи ні?

Одягаюся. За вікном чути бамкання церковних дзвонів. Потрібно прогулятися. Можливо я зустріну когось як Арійка. Тільки без порно. Хочеться чогось справжнього.

Сходи. Киваю сусідці. Симпатична, проте не така як в мережі. Підписаний на її тік-ток.

На вулиці прохолодно. Люди ходять. Рука тягнеться до смартфона. 11:05. Куди біжить час?

Сиджу у кафе. Смачна кава. Цікаво, це арабіка чи робуста? Я чув що арабіка краща. Чи навпаки?

Офіціант посміхається. Я замовляю сирники і якийсь суп. Парочка за сусіднім столиком фотографує їжу. Цікаво за їжу платять разом, чи лише він? Чи дорогий тут салат із креветками?

Шукаю в телефоні якісь івенти. Має бути щось справжнє, крім мережі. Знаходжу нову виставку в арт-галереї в центрі і концерт живої музики поблизу.

Погляну на картини. Читав що сучасне мистецтво це шлак. Зможу написати про це в фейсбук. Чи твітер.

Сирники смачні. Суп не дуже. Чотири зірки. Пишу коментар: “Дуже смачно!!! Обов'язково скуштуйте сирники!!!” Три сердечка. Червоне. Чорне. Червоне. Залишаю десятку на чай. Додаю: “Обслуговування — перший клас!!!” Вогник. Вогник. Вогник.

На вулиці дощить. Хочеться на Балі. Роблю фото. Потім напишу пост про плед і гарячу каву. Обов'язково треба згадати про арабіку. Чи робусту? Хештег #осінній_муд.

Маршрутка смердить. Тиснуся до вікна. Музика. На слова Шевченка. Певно генерована. Зберігаю у вподобане. Слухаю подкасти — про Володаря Мух, трупні личинки, самопоміч при вигоранні, тощо.

Багато цікавого почув. Наприклад що акули живородні, а в восьминогів два шлунки. Чи навпаки?

Маршрутка смердить. Зупиняється. Вулиця. Люди. 13:05. Куди біжить час?

Протест. Фотографуюся на фоні. На транспорантах:

“Геть збоченців від влади!”

“Де наші гроші!”

“Ми проти!!!”

Зроблю пост. Хештег #не_будь_байдужим.

Прямую до галереї. Люди. 13:30. Перед виставковим залом годинник. Зворотній відлік. “До повного завмирання нейронів: 4:35 суб'єктивних годин.” Нижче табличка: “Не фотографувати Голову. Штраф п'ятсот гривень і десять год тюрми.”

Блондинка попереду. Красива. Схожа на ту з порно. Тільки одягнена і без макіяжу. Може й вона. Посміхається. Я також.

“Ви шанувальник?” — запитує вона.

“Мистецтва.” — кажу я. — “Не цього художника. А ви?”

“Я експонат,” — всміхається вона. — “Побачимось.”

“Так.”

Проходить повз чергу.

14.05. нас впускають. Зал темний. Тривожна музика. Шепіт. Спалахують лампи. Яскраво. Мов на Балі. В центрі кімнати звалище мобільних телефонів, під колонною. Дроти тікають у стелю. Спалахи. Спалахи. Спалахи. Фотографую. Хештег #хвороба_ХХІ.

Напис. “Йди за кабелем.” Йду.

Картина. Кухня. Сім'я за столом. Вишиванки. Посмішки. Бургер на тарілці. Пляшка газованки. На етикетці напис — “Borsch”. Підпис знизу: “Драглі”.

Йду за кабелем.

Картина. Мавпи. Лайно на стінах. Погляди прикуті до лайна. Підпис під картиною. “Геній”. Глибоко.

Йду за кабелем.

Картина. Чашка кави. Газета кровоточить. Підпис: “Прочитай”.

Йду за кабелем.

Картина. Павутина. Оболонки людей. Мертвий павук. Підпис: “Сингулярність.”

Йду за кабелем.

Дзеркало. Підпис. “Я?” Не зрозумів.

Дивлюся на телефон. 16:05. Куди біжить час? Йду за кабелем.

Арійка. Стоїть навколішки. Білизна. Гола шкіра. Целюліт на стегнах. Зморшки на чолі. Підпис: “Краса?”

“Ви хочете плюнути у мене?” — питає вона.

“Ні.”

“Чому? Я не достатньо красива?”

“Ні.” — брешу.

“Ви можете кінчити на мене,” — всміхається. — “Я сучка. Я заслужила на це..”

“Я не хочу.”

“Вам не подобаються жінки?”

“Подобаються.”

“То принаймні зробіть кілька фото. Я можу прикинутись що сплю, чи накачана наркотою. Вам подобаються стопи? Ви фут-фетишист?”

“Я не хочу.”

“Будь-ласка,” — благає вона. — “Принизьте мене. Зневажайте мене. Любіть мене. Поставте лайк. Чи дизлайк. Напишіть коментар про те, яка я шльондра, а потім, оформіть підписку на мій преміум-контент.”

Тонкі пальці в трусиках. Герпес на вустах. Стогін з рота.

“Мені вісімнадцять. Я barely legal. Об’єктивуйте мене. Вам подобається анал? А хотіли б трахнути мене в горло?”

Роблю крок назад.

“Так і знала!” — кричить вона. — “Снаф! Хочете відрізати мені голову? Це буде дорого, але воно того варте. Звісно не хочете. Тут вже є одна.”

“Мені шкода” — брешу.

Потиск плечей. Розчаровано:

“Я ж просто не хочу вийти в тираж. Якби ви мене вбили, мене б запам'ятали. Я заслуговую на це. Я не хочу випасти з ритму, а часіки тікають.”

17:55. Майже час.

Йду за кабелем.

Манекен. Голова на золотому підносі. Рвані краї рани. Кров. Розплющені очі. Одутла шкіра. Майже знайомі риси. Підпис “#голова_на_Балі”. Поряд телефон. Стрічка новин:

“Шок контент!!! На Пруста людині відірвало голову!!! Дивіться тільки у нас!!!”

Кров тече з підноса на мармуровий постамент. Пульсує. Цвірк. Цвірк. Крапає на землю. Гарні спецефекти.

“Вам сподобалося?” — чоловік.

Старий.

“Дивовижно.” — кажу. — “Тільки час. Куди біжить час?”

“Тільки вперед, якщо мені відомо вірно. Ходімо до виходу?”

“Навіщо?” — питаю.

“Дивитися на відмирання нейронів. Це кінець.”

Вулиця. Люди. Спалахи фотоапаратів у вечірній пітьмі. Вантажівка. Безголове тіло. Червоний захід сонця і холодний вітер.

“Що з ним трапилося?” — питаю.

“Переходив на червоне. Не поглянув на світлофор.” — старий.

“Шкода.” — брешу.

“Чому?”

“Міг жити.”

“Міг.”

“То де ж кінець світу?” — питаю.

Старий дивиться на годинник. Його обличчя змивається пітьмою.

“Час смерті 18:05. Причина нещасний випадок. Автомобільна аварія. Декапітація.”