Медовий Місяць

Двадцять п’ять, золоті роки молодості. Студентське життя позаду, доросле життя ще не встигло так втомити своєю рутиною, тай ентузіазму точно не бракує. Хтось вже як наш герой знайшовши дівчину і провівши з нею не так багато часу, наважується на поспішний крок. Одруження, майже не знаючи людини, з вірою в те, що це саме воно, те раз і на все життя, вирішується на цей крок, фатальний крок. Мрії, бажання, життя, для когось все ще попереду, для когось не так і багато залишилось.

Давид, молодий та успішний програміст в провідній ІТ-компанії, завжди усміхнений, завжди на позитиві. Довкола нього юрбиться натовп за офісним кулером, щоб послухати його веселі історії та жарти. Молоді дівчата лагідно та грайливо посміхаються, він їм підморгує у відповідь.

Одне випадкове знайомство все змінило назавжди. В кафе де завжди Давид сидів та пив каву, після довгого але насиченого дня. До нього підійшла вона, чарівна незнайомка, яка причарувала його з першого погляду. Висока зеленоока брюнетка з волоссям нижче поясу, тонке та привабливе обличчя з витонченими рисами.

- Доброго дня, я бачу ви тут самі, можна вам скласти компанію.

- Ой, звичайно можна, присідайте до мене за столик, - сказав Давид незмозі відмовити такій чарівності. — Я вас відразу помітив але в кафе знайомитись зараз не дуже напевно модно.

-Звучить як відмазка, можна було і підійти, - вона лукаво посміхнулась та присіла поруч. — Я до речі Ніколь. Сьогодні мій перший день в новому місті тож думаю чому б і не завести нові знайомства.

- Дуже приємно, Ніколь. Я Давид.

-Цікаве ім’я, як в Біблії.

- Ну в мене була дуже набожна бабуся яка наполягала на цьому імені. Дякую, що не Голіаф — він спробував пожартувати але жарт був трішки тупуватим на його думку, але було вже пізно, він покинув його рот швидше ніж думка про це.

- Або Ісус, хоча було б цікаво мати хлопця Ісуса, - вона посміхнулась і Давид зрозумів, що він нічого навіть не втратив тим жартом.

Після пару чашок чаю, наші новоспечені голубки обмінялись номерами та сторінками в соціальних мережах. Те знайомство переросло в шалений роман, насичений пристрастю та коханням і от через шість місяців Давид просто марив тим, що потрібно зробити пропозицію бо він хоче з нею і далі сміятись, прокидатись з ранку, гуляти в парку, жартувати та просто жити. Вона була для нього всесвітом. Хоч інколи раз на місяць їй потрібно було їздити до її батьків. Дуже дивно було саме те, що після тієї поїздки вона виглядала втомленою та спала ледь не добу, пояснюючи це тим, що вона не любить довгу дорогу.

Тож він освідчився їй одного ранку, коли вона прокинулась він вже стояв з кільцем і очікуванням. «Так, хоч це і швидко але так, я згідна». Далі планування та рутинна підготовка до весілля. Мало прийти безліч друзів і родичів. Грошей у Данила не бракувало тож міг собі дозволити. Після весілля вони відлетіли на екзотичні острови для проведення свого медового місяця. Тепле сонце, лазурні пляжі, секс та насолода один одним, що може статися поганого.

Прибувши на острів, наші молодята оселились в прибережному бунгало. Цілими днями вони не вилазили з нього тільки те і робили, що займались коханням. У теплі ночі ходили купатись до океану де в ночі він здавався безкрайньою безодньою. Аж одного дня ранішній стукіт в двері їх збив з пантелику.

-Відчиніть, це поліція. Агов!

-Що вам потрібно в таку рань? — пробурмотів Давид. Його молода дружина спала непробудним сном

-Відчиніть, є декілька запитань.

-Секунду, тільки одягнусь!

Знайшовши десь під ліжком свою білизну та взявши халат з крісла яке стояло в прихожій між спальнею та кухнею, Давид відчинив двері.

-Доброго ранку, вибачте, що довелося вас потурбувати але в ночі сталась непередбачувана подія. Зайшли тіло одного з місцевих працівників курорту.

-Який жах, чим можу допомогти?

-Де ви були вчора в ночі, містере?

-Просто Давид, я не містер і не пан. Ми з дружиною були в барі і добряче випили, тож я напевно спав в п’яному дурмані тут в бунгало.

-Зрозуміло, вибачте за такі не зручні питання але це формальність. Хтось може окрім вашої дружини підтвердити ваші слова.

-Думаю так, бармен та інші люди нас бачили в барі, - Давид не міг пригадати, точно всіх подій але впевнений, що вони прийшли десь о другій годині ночі і лягли спати п’яними. — Перепрошую, але що саме сталось.

- Знайшли тіло молодого кухаря з ресторану. Це жахливо. Його тіло понівечили до невпізнаності, думаю деталі, вам чути не варто. Дякую за інформацію, якщо нам ще буде щось потрібно то ми з вами зв’яжемось, а поки попрошу не покидати житла без необхідності. У нас таке вперше на острові.

-Я розумію, що це тільки ваша робота тож бажаю, вам успіху.

І дійсно, тієї ночі на березі знайшли понівечене тіло молодика. Його щось так пошматувало, руки переламані, ноги відірвані і лежали поруч з тілом, ще на тілі було багато ран, таких наче хтось зубами втинався в тіло знову і знову, і розбитий череп а його мізки були виїдені як якийсь диковинний делікатес. Поліція не мала жодних зачіпок і відкинула версію про дикого звіра так як тут крім маленький милих мавпочок та різних птахів і мілких ящірок нічого небезпечного не було. Тож той вечір вони провели у ліжку.

На наступний день пообідавши в ресторані, але здебільшого їв Давид так як Ніколь сказала, що вже сита хоча вони нічого не їли ще від учора, вони прогулялись трішки там де поліція не проводила розслідування і повернулись в бунгало захопивши з бару декілька пляшок алкоголю.

Того вечора Давиду стало досить погано після одного келиха вина, думаючи, що він отруївся їжею з ресторану, прийняв таблетку та його просто відрубало в сон. Прокинувшись на наступний день, голова в Давида сильно боліла, Ніколь міцно спала начебто сама випила той алкоголь, хоча плашка була повна. Почувши якийсь галас на дворі та несамовитий вереск, Давид підвівся і одягнув шорти, вийшов подивитись, що там за галас. Перше, що він побачив це жінку яка бігла і щось верещала немов побачила привида, вона кричала на місцевій мові тож він нічого не зрозумів так як знав тільки Англійську та Польську і трішки Німецької.

-Що сталось? Ніколь я вийду на двір!

-Йти собі куди тобі потрібно, - ледь чутно пробурмотіла крізь сон Ніколь.

Вийшовши на вулицю і відчувши ніжний і приємний дотик місцевого сонця і запах океану, Давид навіть і не подумав, що може щось статись жахливе. Трішки пройшовшись босяком по теплому піску він звернув до пляжу який був досить близько від їх бунгало і застиг від страху. На одному з шезлонгів було мертве тіло дівчини. Спустошений погляд, у очах застиг жах, вона була гола і вся в дивних укусах по всьому тілу, рот відкритий а язик начебто хтось відкусив, одні зі щік теж відкушена і через ту діру виднілись білі зуби на яких засохла кров. Груди, бідолашної були проїдені до грудної клітини, руки відірвані та ноги не природно вивернуті, що аж виднілись кістки.

-Допоможіть, тут когось убили! ДОПОМОЖІТЬ! — Давид несамовито кликав на допомогу і розвернувся щоб бігти до бунгало і побачив, що до них вже біжить двоє поліцейські, яких викликала та жінка, що пробігала декілька хвилин назад.

-Містере, залишайтесь на місці, ані-руш!

-Це, це не я. Я прокинувся і почув крик і вирішив прогулятись, щоб зрозуміти, що відбувається.

-О, Боже, яких жах, мене зараз знудить, - поліцейські вже підбігли і один з них не витримав побаченого і виблював прямо Давиду на ноги.

-Що ви в дідька робите, мене зараз теж знудить!

-Сер, я перепрошую за свого напарника, він новачок, але це жахливо. О це ж ви з того бунгало, йдіть до себе я зайду задати пару запитань, - Давид швидко пішов до бунгало де на дворі змив блювоту з ніг під вуличним душем.

-Що там за галас і де ти був? — спросоння запитала Ніколь.

-Там, там просто жах. Знову те саме, вбили людину. Молоду дівчину і я бачив труп. Було мерзенно та страшно.

-Боже який жах! — Але в голосі Ніколь було чутно нотки байдужості які трішки насторожили Давида і сяйнула думка, що він абсолютно нічого не знає про свою жінку. Вони просто одружились і він розповів про себе майже все але вона про себе майже нічого. Лиш декілька секунд але все ж таки така думка сяйнула голови Давида.

Коли прийшли копи, то той інший, що наблював на ноги, вирішив не заходити в бунгало, йому досі було соромно і залишився біля тіла очікувати групу криміналістів та детективів. Поліціант що прийшов вже другий раз, був смуглявим острів’янином дуже кремезного вигляду, який в перше навіть не представився та вирішив виправити цю ситуацію.

-Вибачте за мого напарника, він ще зовсім юний і це його перший труп. Мені шкода, що вам довелось це побачити але в мене є запитання. Забув приставитись, сержант Жуан Морге, поліція Саби.

- Ага, приємно було б познайомитись але краще б цього всього б і не було.

-Так, згоден з вами але мушу задати ті питання для протоколу.

-Так, запитуйте. Можливо кави?

-Ні, дякую. Чи чули ви цієї ночі, щось дивне на вулиці, і що ви робили?

-О я вам точно не допоможу в цьому. Вчора я щось з’їв в ресторані, думаю то омари або інша морська штука і я погано себе почував тож я спав і нічого не чув.

- Зрозуміло, - сержант зробив декілька записів у блокнотик і продовжив. — А ви, пані? Що робили ви, чи чули щось?

- Я спала і точно нічого не чула, відповіла Ніколь та почала робити собі каву. — Точно не хочете кави, пане поліцейський?

-Ні, ні, ще раз дякую. То виходить у вас щось не йде ваш відпочинок. Той раз ви були в стані сп’яніння а цей раз отруїлись. Дуже дивно, що ви нічого не чули. Думаю бідолашна кричала а поряд тільки ваше бунгало заселене, інші пусті.

- Пане, ми проводимо відпочинок так як хочемо і це, що підозра? — різко відповіла Ніколь

- Ні, авжеж ні. Просто думки в голос, перепрошую. Гаразд, думаю якщо мені ще щось знадобиться я знаю де вас шукати. А поки ще раз попрошу не покидати бунгало без потреби, особливо в ночі. Скоріш за все буде вводитись комендантська година.

-Ви розумієте скільки нам коштує цей курорт? Що нам тепер сидіти в будинку і просто дивитись на океан через віконечко? — Ніколь не на жарт розізлилась.

-Я розумію, але доки не буде з’ясовано, що відбувається то ніяк не можу з цим допомогти. Можливо адміністрація вам все компенсує. Будемо про це з ними розмовляти, а поки у мене все. Гарного вам дня! — Він кивнув головою та за мить уже зник за вхідними дверима, вони дочекались доки його важкі кроки зникнуть і заговорили.

-Що тут коїться, я буду скаржитись. Сидіть і не вилазьте. То навіщо ми сюди прилетіли. Те, що там когось вбили то не наші проблеми, любий підтримай моє обурення!

-Кохана там уже дві людини було жорстоко вбито а ти нервуєш через такі дрібниці? Мені наприклад страшно уявити, що таке може статись з кимось з нас.

- Так, вибач, я просто теж на нервах і мені теж страшно, тому так і реагую, - Ніколь відповіла дуже сухо на думку Давида і він не дуже повірив, що їй дійсно страшно чи шкода тих людей і це знову дзвіночок, що як вона просто прикидалась милою, що як він обрав не ту людину, що як вона черства та жорстока. Він знав її тільки шість місяців, чому вона його так зачарувала. Але інша його сторона все пустила на стрес.

За наступні два дні, влада острова Сабу, все ж таки ввела комендантську годину і заборонили покидати острів до кінця розслідування, так як населення не перевищувало і двох тисяч то знайти підозрюваного було не так і важко, якщо він вже не покинув острів після другого вбивства. Адміністрація курорту пообіцяла компенсувати не витрачені дні та надала безкоштовне проживання до кінця розслідування та харчування.

Та вбивства не зупинились, на третій день знову знайшли труп і не один. Це були молоді хлопець та дівчина яких на цей раз начебто частково розчинили в кислоті. Нутрощі такі як печінка та серце були вирвані, голови облиті дивною кислотою та розчиненні аж до основи черепу з залишками плоті на ньому. Ні краплі крові не залишилось в тілах. Тож і вдень заборонили виходити, а їжу приносили персонал в супроводі поліції. Жодних зачіпок не було і таке враження наче це був тупик для поліції.

Саме дивне, що помітив Давид але боявся запитати це те, що його дружина майже нічого не їла і він в ніч вбивства знову спав без сили наче підхопив дивну простуду на одну ніч, а потім його дружина спала пів дня без сил, наче в ночі бігла цілі марафони. І знову невідомий страх, що це за людина, щось з нею точно не так але він боявся запитати, можливо це все через стрес йому так здавалось. Це ж його жінка, його кохана як він міг щось таке думати, просто дурна уява.

Наступні три дні він придивлявся до Ніколь і вона майже знову нічого не їла. Він бачив начебто як вона втрачає сили і робиться дратівливою. Ще дивно те, що після третього вбивства, Давид міг би поклястись, що бачив сліди піску на підлозі коли йшов до туалету але коли вийшов то їх вже не було. Начебто вона покидала будинок коли він загадково хворів. «Це все стрес і ізоляція, не комфортні умови, припини думати дурниці» але він думав і вирішив, прикинутись, що йому знову погано.

Коли він начебто спав, то Ніколь підвелась з ліжка десь серед ночі і стала перед вікном через яке просочилось світло срібного місяця. Давид не вірив власним очам, його кохана стояла десь секунд тридцять і враз її шкіра почала злазити і спотворюватись. Шия витягнулась, голова почала набувати форми великого жука з клешнями які вилазили з рота, руки теж витягувались і ноги. Коліна вивертались назад і це вже була не його дружина це був монстр. Вона з’їла свою облізлу шкуру та шмигнула у вікно.

Його охопила несамовита паніка та страх. «Що це блять за хуйня, що це за потвора, він одружений з монстром».

Він не знав, що йому робити і вирішив для своєї ж безпеки зробити вигляд, що нічого не знає і коли вони доберуться до великою землі він просто зникне, так щоб вона його не знайшла або був ще один варіант, вбити її, вбити ту потвору і врятувати чиїсь життя.

Вирішено, він її вб’є.

Як вже було очікувано, на наступний день знову знайшли труп, цей раз знову дівчина, досить юна, шістнадцяти років, її майже повністю розчинили в кислоті. Все було з’їдено крім голови та кишок, якби не залишок голови то напевно б її так і не розпізнали, голова була відірвана та лежала в пару метрах від того, що залишилось.

В ніч на третій день після останньої жертви Давид вирішив, що пора. Вона не їла три дні тож і сил немала на його думку. Доки та істота приймала душ він сховав ніж собі під подушку і сказав, що втомився і хоче спати. Вона прийшла до нього в ліжко і почала пестити його, цілувати на гладити. Давид вирішив, що щоб не видати себе мусить через силу піддаватись цій грі. І коли вона була вже на ньому зверху, оголена і прекрасна в подобі людини, місяць освітлював її малі та чудові груди, її вигини талії, ніжну і оксамитову шкіру, запах. Все було прекрасно і він не вірив, що то чудовисько то вона, так важко і збудливо дихає.

Він згадав ту істоту і непомітно дістав ножа і вдарив ним її у живіт. Пролунав несамовитий тонкий писк, не людський, а зовсім інший і вона почала перетворюватись. ЇЇ череп розійшовся на дві половини і вилізла та паща як у комахи, він дістав ножа і вдарив ним прямо в ту пащу. Знову писк наче крик і на нього поллялась гаряча кислота, гаряча як лава, обпікала його. Була нестерпна біль, він побачив на руках свою плоть з обличчя. Кислота ллялась на нього.

Далі темнота.

Він помер.

Та істота в диких агоніях теж сконала поруч на підлозі...