7
І я теж колись залишу цей світ. На трагічний епізод зійдуться подивитися люди. А я давно вже буду з іншими роздумами – про те як було чудово.
Як хотілося жити кожної нової весни. Як сміх моїх найкращих змушував мимоволі відчувати себе найбагатшою. Як буденні справи дратували своєю суєтою але водночас щиро мене тримали на плаву. Бо часом бувало важко.
Часто і чашки бились об підлогу. І ті, кого називала найкращими встромляли ножі у спину. Та що ж. Жила.
І сум тягнув часом. Треба було проживати його з кимось. За життя гордість бувала пихатою, але ніколи не зникала. Тим і допомагала таким, як і я.
Схоже, будучи на небесах я згадуватиму за 7 хвилин кожен свій крок. Така мізерна цифра – а на ній все зберігатиметься. Шкода. А що як цей час посміє поглинути моїх найдорожчих? Невідомо як вони там будуть. І за що їм триматися.
Зрештою, і я теж колись залишу цей світ.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!