Весела сумна казка

Тієї зими у житті ПРИНЦЕСИ сталося багато дивовижних подій. Про деякі з них - яскраві і феєричні - нагадують неймовірні світлини-спогади, які зринають то тут, то там - залежно від настрою принцеси - на стінах ЗАМКУ. Про інші - темні і моторошні - ПРИНЦЕСА воліла б забути. Тут треба додати - о,це не реклама, ні! - просто констатація факту) - що ЗАМОК для королівської родини будувала славетна фірма "Зарозумілий Дім". А, отже, цілком логічно, що він - ЗАМОК - був оснащений штучним інтелектом. А за роки життя з людьми набув ще й дуже вередливого характеру. У дощ, наприклад, ЗАМОК любив подрімати. Тому стіни його починали ледь помітно погойдуватися в ритм дощу та в такт всесвітньо відомої колискової "Зайчику, спи - крокодил ще далеко". Тоді в замку засинали усі - включно з охороною.

А в сонячну погоду вікна відчинялися навстіж - ЗАМОК дуже любив слухати пташиний спів і консервувати його на зиму разом із сонячним світлом та приправою із молоденьких цвіркунів.

-Прекрасний дім! Чудовий ЗАМОК! - скаже слухач. І буде правий. Адже ЗАМОК сам себе прибирав, готував їжу, прав, сушив і прасував білизну, чистив мешти і виносив сміття, контролював рівень кисню в повітрі і вміст небезпечних речовин у питній воді, організовував свята та пік торти - живи і радій!

Та коли у нього ставався поганий або навпаки - дуже крутий настрій, ЗАМОК самоперебудовувався. Поганий настрій до ЗАМКА зазвичай приходив восени - і тоді Принцеса ніколи не знала, де за ніч опиниться її спальня. На першому поверсі навпроти їдальні? На третьому - поряд з музичною залою? На горищі поряд із драбиною на дах? У підвалі серед срібних труб опалення? Іноді це було дуже незручно. А надто, коли вранці дуже хочеться в туалет. А де його шукати - невідомо.

Але годі про ЗАМОК. Ви й так вже зрозуміли, що мешканцям його ніколи не бувало нудно. Так, саме мешканцям, адже окрім принцеси та роботів-охоронців, у симпатичній рожевій буді, в самісінькій спальні Принцеси жив песик.

Це було боягузливе і дуже вразливе створіннячко на тоненьких ніжках. Втім, у собачому документі із гербовою печаткою чорним по білому було виведене ім'я - Бетмен.

Був у замку ще один потаємний мешканець. Чому потаємний? Тому що його ніхто ніколи не бачив. Точніше, бачили вкрай рідко блискавичне миготіння рожевих п'яток і на долю секунди кінчик голого гострого хвоста.

Принцеса була впевнена, що це королівський щур. Чому королівський? Це ж очевидно - він жив у королівському замку (раз!) і був судячи з усього немаленький! (два!) - згадайте тут королівських креветок - адже саме за розмір їм подарували такий поважний титул.

Щура Принцеса називала Суперфлешем - за його швидкість і спритність. Бетмен не називав щура ніяк - просто трусився, боявся і прикидався мертвим.

А от Замку Суперфлеш подобався - принаймі так здавалося Принцесі. Адже щурячі лапки робили усім потаємним щілинам замку масаж і ,мабуть, трішки лоскотали)

Тому кожна поява Суперфлеша - точніше, блискавичної його тіні десь у кімнатах споруди означала, що ще сьогодні вночі Замок самоперебудується найхимернішим чином!

Та коли вже почнеться сама історія? - запитає нетерплячий читач.

Вона починається просто зараз.

Тієї зими небо втратило здоровий глузд і насипало стільки снігу, аж Замок рипів від морозу і крехтів під вагою білої ковдри. Щогодини він готував гарячий чай для мешканців - щоб не застудилися недайБоже! - і сплів для Бетмена аж сім тепленьких попонок- на кожен день тижня.

А ще... Ще він щодня пік смачнючі пироги з корицею! О, як вони пахли! Лише уявіть - в морозне синє небо підіймалися теплі, як обійми, і солодкі, мов мрія, аромати!

І одного разу вони торкнулися ніздрів льодяного дракона далеко на півночі.

Льодяний дракон, в раціоні якого століттями були мох та зрідка відчайдушні туристи, ніколи не куштував зимового пирога з корицею... Чи захотілося йому виправити цей прикрий стан речей і таки спробувати щось нове? Безперечно!

Тому він виплюнув з пащі лівий кросівок фірми "Найк" - все, що залишилось від останнього нерозумного мандрівника - злетів, наче велетенський крижаний літак і попрямував просто на аромат щастя.

Принцеса доїдала 54-ий шматочок пирога, а Бетмен - 13-ий, коли над світом розлігся страшенний гуркіт . А за секунду почалося страшне: в одному з найбільших вікон королівської кухні розбилася шиба і всередину пропхалася велетенська голова льодяного дракона!

На мить все завмерло і в повній тиші раптом верескнув маленький Бетмен. В перекладі з собачої мови його "гав- йо-ойойойаааааа!!!" означали "Чорт забирай, трясця його матері, рятууууууууйте!!!!"

Принцеса вхопила напівживого Бетмена і побігла до дверей. Але - от молодець! - Замок, рятуючись від вторгнення дракона, увімкнув режим "Халепа" і почав активно самоперебудовуватися. Двері кудись зникли, роботи-охоронці заметушилися, белькочучи щось китайською, стеля почала опускатися, повз проїхав на колесиках білий королівський рояль, із шипінням поповзли в стінах труби опалення, замиготіло світло, задзвенів королівський кришталь у коморах, замість шафи намалювався вихід на симпатичний балкончик... Принцеса з Бетменом за пазухою стрибнули туди... Та за зиму вони обидвоє трохи погладшали на пирогах і втратили спортивну форму - стрибок виявився невдалим, в двері - дуже вузькими...

За спиною чулося клацання гострих драконячих зубів і холодне синє полум'я з його пащі освітлювало збентежений замок блідим потойбічним світлом... Перед тим, як впасти, міцно вхопитися за ніжку королівського ліжка і заплющити очі, Принцеса нарешті вперше побачила Суперфлеша цілком. Щур відважно стояв навпроти жахаючої драконової пащі. Він був у крихітних сріблястих обладунках, у мініатюрних лапках стискав лялькового меча, а довгий голий і рожевий хвіст його не тремтів і секунди!

Льодяний дракон посунув на Суперфлеша, розкрив велетенську пащу, повну акулячих зубів і...

Принцеса вхопила з підлоги тріснуту скляну тацю із залишками пирога, що якраз пропливала вібруючою підлогою повз... З усіх сил жбурнула її в дракона!

А тоді заплющила очі.

-Софіє, в борщ впадеш! Ти що, заснула?

-Мамо!!! Я таку історію придумала! А ти...

-Ох, вже ці мені історії)) Обід холоне, а ще математику робити, зайчику...

-Нуууу, знову... Хто придумав ту дурну математику?

-Якийсь злий чаклун, мабуть) Поспіши, доню. Ще ж і з Бетменом погуляти, і хліба купити тебе попрошу... - сказала мама.

Ти ж моя помічниця, авжеж?

Часу зовсім мало - мені ще збігати за Славком у дитсадок, а за дві години - знову відключення світла.

-Як шкода, що я - не Володар Часу - сказала Софійка, досьобуючи борщ - правда, Бетмен? У нас його завжди було б вдосталь!

Бетмен - крихітний той-тер'єр мовчки погодився. А коли раптом заспівав мамин телефон, на всякий випадок заліз під стіл.

-Це тато! - схвильовано сказала мама - Так, слухаю!

Тато третій місяць був на війні.

А коли серед ночі завила тривога, Софійка, Славко, мама і Бетмен вкотре опинилися у бомбосховищі. Людей було багато, хтось дрімав, хтось тихенько розмовляв.

Славко на руках у мами запхенькав.

-Розкажи історію, Софійко - попросила мама.

-Гаразд. Ця історія буде про... Про... Про забудькуватого царя, злодія-невидимку та зачакловані монети) - замріяно прошепотіла Софійка! - Отже, слухайте...