«Майже священна» тварина

В українців особливе ставлення до свині. Це – «майже священна» тварина. З давніх-давен в сільській місцевості тримання і вирощування свиней було ознакою достатку сім’ї. А ті, хто не робив цього, підпадали під загальний осуд мешканців села. Ці люди вважалися не просто «не господарями», «ледарями», «неробами», «дармоїдами», а практично прокаженими і позбавленими особливого благословення всієї громади. Найчастіше свиню вигодовували до якогось великого свята, наприклад, до Різдва. На ритуал «різання свині» кликали родичів, кумів, друзів. Свиню виводили з хліву, зв’язували ноги і заколювали ножем у серце. Все село чуло, що у якогось господаря ріжуть свиню, бо вона дуже верещала. Так в українській мові з’явився вислів: «кричить, як свиня недорізана». Кров свині, іноді, збирали, і робили заборонену страву – кров’янку. Потім свиню обсмалювали і здирали найголовніше, те, ради чого українці в першу чергу тримають свиню, – сало. Сало буває різне: тонке, товсте, з проріззю і, обов’язково, зі смачною шкіркою. Його роблять солоним, маринованим, копченим, вареним, смаженим. З сала витоплюють смалець, і виготовляють шкварки. Ставлення до сала визначає справжню належність людини до української нації, адже далеко не всі народи розуміють його цінність. Так, наприклад, греки не їдять сало, і через це вирощують суто «м’ясних» свиней, тому їх не обсмалюють, а бриють одноразовими чоловічими станками для гоління.

Але, повернімося до нашого українського сала. Зазвичай, його їдять з цибулею, а чоловіки полюбляють до сала ще й трохи горілочки випити. Сало їдять практично всі етнічні групи, що проживають на території України, вдало маскуючись цим під «щирих українців», а також пересилають його рідним за кордон, щоб вони теж відчули себе справжніми українцями. Взагалі, сало є найважливішим атрибутом без якого неможлива будь-яка подорож, чи то по Україні, чи за її межами. По-перше, сало дуже добре зберігається в будь-яких умовах, тож якщо вас в гостинах погано годуватимуть, шматочок сала стане в пригоді. Мені пригадується розповідь однієї знайомої, яка у вісімдесятих поїхала на екскурсію до Польщі. Після фруктового киселю з макаронами та вершків зі свіжими огірками, увечері усі з задоволенням смакували сало, яке завбачливо прихопили з дому. По-друге, сало – це, беззаперечно, делікатес, тому, якщо ви раптом забули чи не встигли купити подарунок, або вас неочікувано запросили у гостину, можете сміливо подарувати шматок сала.

А що роблять з нутрощами свині? Бережливий українець, на відміну від марнотратних греків, їх не викидає. Особливу цінність має свиняча печінка. Її їдять майже всі. Вона вважається не лише смачною, а й дуже корисною, бо «підіймає гемоглобін», а з ним і настрій. З інших так званих «субпродуктів», серця, нирок, легень, вміла господиня приготує різні страви. І якщо ніхто вам не скаже, що то нирки, ви будете всіх запевняти, що на весіллі їли дуже смачні «грибочки в сметані». Кишки також не викидають, а перемивають і начиняють ковбаси.

З першого відрізаного шматка м’яса роблять запашну свіжину, іншим словом, «шашлик». Хтось скаже, що шашлик готується з баранини, але справжній українець готує шашлик лише зі свинини. Взагалі, шашлик – це ритуальна страва українця. Ні одне свято без нього не вдається. Ніхто і ніщо не може завадити українцю їсти шашлик, навіть Всесвітня пандемія, бо шашлик – то святе, адже він збирає разом усю родину, кумів, друзів, сусідів, співробітників. Вже саме приготування шашлику створює святковий настрій і робить українця абсолютно щасливим.

Цікавий той факт, що у бережливого українця від свині не залишається нічого зайвого. Зі свинячої голови робиться сальтисон, а з ніг – «холодець», ще одна ритуальна страва справжнього українця. Холодець готують на великі свята, такі як Новий рік, Різдво, Великдень, проводи в армію, ювілей, весілля. Якщо холодцю приготували забагато, і навіть після того, як роздали по тарілочці гостям та сусідам, ще залишилося, його можна закатати в банки, зварити на ньому борщ, або приготувати картоплю з м’ясом. На крайній випадок, холодець доїдять коти або собака і подякують майже священній тварині – свині.