Дотик

У нашому класі завжди було два типи шуму: вереск однокласників та сопіння Джеремі.

Це був як завжди нестерпний день, коли я готувалась до уроків під час перерви, в класі стояв гул, але лиш єдиний звук змусив мене обернути голову назад. Це було хропіння хлопця який завжди спав на останній парті, таке відчуття наче його окрім сну нічого більше не цікавило.

-Дивний він,- пробурмотіла я собі під ніс і далі почала готуватися до уроку.

-Джеремі!,- крикнув містер Стен і гупнув лодонею по столі.

Джеремі повільно встав з-за парти потираючи свої сонливі очі.

-Ти знову спиш у мене на уроці?- крикнув на нього містер Стен.

Але Джеремі не хвилювали його крики, в його думках було лиш одне: аби містер Стен швидше завершив свій повчальний урок і він продовжив свій солодкий сон.

Я завжди задавалась питанням чому його не хвилювало навчання, він ні з ким не спілкувався, завжди тихо приходив у клас до початку уроку та відразу лягав спати спираючи руки об парту. Щиро кажучи, він цікавив мене відтоді, як тільки перевівся до нашої школи, але я ніколи не наважувалась підійти до нього чи заговорити першою. Щось у його мовчазній відстороненості водночас лякало мене і неймовірно притягувало.

Коли містер Стен припинив свої нотації Джеремі почав повільно сідати на своє місце але випадково задів своєю рукою олівець який лежав на краю його парти. Дерев’яна паличка покотилась прямо до моєї ноги. Я повільно потягнула руку аби прибрати олівець та віддати його Джеремі, але його рука спустилась швидше ніж я могла собі уявити.

Я завмерла. Наші погляди та кінчики пальців перетнулись, я не могла і на мить відірвати від нього погляду, серце почало скажено битися.

-«Які ж у нього гарні карі очі», — промайнуло в моїй голові.

Повернувшись у реальність я почула ледь тихе «дякую», говорячи це Джеремі непримітно мені посміхнувся і знову всівся на своє місце.

Я не могла думати вже ні про що інше, окрім Джеремі, його ніжної посмішки, прекрасних карих очей та ледь відчутих дотиків його руки.

Я не розуміла, що зі мною сталося. Раніше зі мною нічого подібного не траплялося: серце буквально вилітало з грудей, а долоні стали вологими. В голові крутився лише одне питання, як дізнатися про нього хоча б трішки більше.

Я вирішила зробити крок який можливо вирішить мою долю. І в цей момент я й гадки не мала чим це може обернутися.