Ще одні казки

Десь Комп'ютери прорахувались, вибираючи собі серед органічних істот людину-асистента.

Де неділя!)

Це слабеньке.

Тільки це? ;)

Агам)

Гм, а можете, будь ласка, поділитися, як ви його зрозуміли?

Поки боги приносили дари (радше фігуральні) доти все зрозуміло, А коли людина відкрила рота, ще й так пасивно-агресивно, то стало якось тривіально і пафосно.

Ну, це не пасивна агресія, пасивною агресією з боку людини було б, якби вона сказала щось штибу "такі собі дарунки, піду краще шукати інших богів". Якщо цікаво, як я розумію цю історію, загляньте під спойлер нижче.

Коли ми робимо щось - ми робимо це за правилами, бо нас так навчили і тому, ми вважаємо це правильним, несучи в собі "сліпу віру": я роблю все, як належно. Не всі люди помічають, що дарма жертвують чимось, чи відмовляються від того, що їм хочеться, адже за правилами, так не можна. Цією покрою і наслідуванням — ми гніваємо те, що керує нами і надає сил — воно, відвертається і ми повільно затухаємо...

Так, все, що перетворюється на бездумну звичку -- і не тільки релігійні практики, -- все робить нас слабшими, сліпішими, вразливішими. От, до слова, в письменництві це дуже помітно -- звик писати коротенькі твори, і тепер вже не можу змусити себе взятися за щось більше :(

Нічого, ми зможемо себе змінити! В мене було навпаки, я не вміла писати оповідання. Я одразу мислю масштабно. Але все ж одне написала і вже навіть озвучила 😬

Гарна обкладинка

Так! Я хотів викласти п'ять казок, почекати кілька днів і видалити, а тепер рука не підіймається через обкладинку :D

Не видаляй)

Історія має бути прочитаною. Ще сорок хвилин додадуть читачі, читаючи її. Чекайте читачів)

То коли я виклав історію, я передав її далі, і тепер кожен читач має сплатити по годині праці ;)

А у суботу та неділю у богів вихідні?)

Ой. А я не знаю. Казки приносив птах, птаха з'їв коцур, коцура прогнали собаки, а потім самі втікли -- навіть нема в кого спитати :(

У Вашого Готліба? До нього якраз був прибився якийсь собака, може, з тієї ж зграї.

Нініні, той собака хазяйський -- в будці жив, доки Готліб не спалив. А це вуличні волоцюги, дуже шкодливі.

Переконливо

:)

Пішли боги, які не давали все, що попросиш, а вимагали жертв. Мабуть все, що було пороздавали. Звідки ж бідним людям знати, що божество помінялось і треба кожен раз 'чужому' для жертви створювати нових 'своїх' богів, а не приносити жертву по-старому. Хіба що по реакції - молитви і жертви не допомагають, навпаки. От праведник зробив собі дерев'яного ідола і байдуже йому, що там наверху помінялось)

Біда ще в тому, що люди навіть не помічають, що вони продовжують жертви приносити по старому.

Цікаві образи. Я теж намагаюсь писати щось подібне. Але у вас виходить лаконічніше і яскравіше

Дякую! Але це я просто лінуюся писати щось довге :)

Схоже в мене така ж сама біда)

Бійтесь своїх бажань. Ерзац віри. Молитва як формальність.

Мені, будь ласка, ерзац. Ні, давайте одразу два.

Чим далі тим коротші казки. В неділю буде з одного слова?)

Поки що на неділю немає казки :(

Ще треба дожити...

Перекувати орала на мечі, але потім мечі на орала. Коли не війна, запрягти коня й орати. зібрати врожай золотої пшениці. ...

О, я поділюсь своєї інтерпретацією про проекції — є люди, котрі патологічно мислять проекціями. Наприклад, люди з межовим розладом. Вони не можуть визначити свою особистість без когось, лише крізь проекцію (дивляться на себе очима тої людини і оцінюють себе її оцінкою). Якщо забрати оточення межової людини, то вона як особистість зіштовхується з порожнечею і перестає відчувати власне «я».

Гадаю, що всі ми -- хтось більше, хтось менше -- залежимо від того, що думають про нас інші.

Це так. Але для когось це патологія, що несе за собою справжню шкоду.

Отак от. Самозамилування неілюзорно доводить до біди. (Хоча ми, насправді, не знаємо, що потім відбувається з зіркою: а як раптом у шлунку риби -- ще краща галактика, ніж ця?..)

Тож дзеркало не тільки для самомилування, а й просто щоб себе до ладу привести :) Та й риби, вочевидячки, хтонічні, тому закони моралі, причинно-наслідковий зв'язок та інші подібні дрібниці на них не розповсюджуються.

Вівторок теж дає роздуми) Виникли дві асоціації - 1. наскільки хтось високо злітає, тим небезпечніші 'хижаки' і 2. що чийсь образ (відображення) в якійсь діяльності і його втрата може призвести що й людина зникне звідти без свого образу, з яким її там знають. Сам дивуюсь що написав, але вже хай буде, ще раз таке не напишу :)

Віра в те, що зображення (і відображення) чарівним чином пов'язане з самим зображеним (відображеним) об'єктом, у всіх народів була.

Буде сім казок?

Наразі пташки чотири наспівали.

Виходьте, коли дощу немає, то може ще прилетять

I'm only happy when it rains!

О, люблю цю пісню Сміття.

Тоді без пташок, бо вони не співають у дощ...

Коли дощ, то вони прилітають до мене на балкон і там цвірінькають.

Понеділок заставляє задуматись) Обирай з того всього, що в тебе вже є, щось одне, а інше зникне? Тоді не вибрати це залишитись з усім потроху. Чи в тебе нічого немає, а з'явиться тільки щось одне, а чогось іншого з-за цього в майбутньому вже не буде? Тоді не вибрати це залишитись назавжди порожнім, чи з можливістю набуття?

... або герой просто здогадався, що цей птах -- наперсточник. :)

Щось я по-серйозному розгадую) Треба брати коментар з анотації 'я теж не знаю' та й все)

Існує мільйон способів розглянути будь-яку історію чи подію -- кожен обирає той спосіб, який ближче до душі. Або не обирає жодного...

Дивовижна казка прилетіла до мене в понеділок. Автор сказав що 'Існує мільйон способів розглянути будь-яку історію чи подію -- кожен обирає той спосіб, який ближче до душі. Або не обирає жодного...' Можна було втекти бо щось одне це заважкий тягар, та я вже розглянув два варіанти, а автор за це додав ще й третій)

Цікаві птахи тут у людей літають...) А взагалі, якщо птах не поточнив, то теоретично існує можливість вибору кількох варіантів.

Подейкують, що ці птахи до всіх прилітають, але більшість їх не чує, а то й геть не помічає :(

Вельми реалістична кінцівка)

З одного боку -- так, ми часто лякаємось і тікаємо від серйозного вибору. З іншого -- зазвичай люди таки обирають щось з того, про що співав птах (і не помічають, що відмовляються від решти). А протагоніст зрозумів, що якщо задовільнитися чимось одним, то це порушить рівновагу, і саме через це втік. Принаймні це я так зрозумів)) Казка не моя -- прилетів птах (не той, а інший) і розповів її мені.