Зміст

За межею if

Олена Шапран

За межею if.

Вони не одразу зрозуміли, що щось пішло не так.

Спочатку це було просто тестування. Дан придумав нову гру і, як завжди, запросив друга протестувати.

— Запускаю симуляцію, — сказав він, — Якщо моя логіка витримає тебе, значить, вона витримає будь-кого.

— Ти зараз серйозно? — Макс одягнув шолом. — Ти створив гру, в яку сам боїшся грати?

— Я не боюся. Я не довіряю користувачам.

Він натиснув Enter. Екран моргнув. І світ теж.

З’явилась сітка. Безмежна, холодна, математично ідеальна. Вони ніби стояли всередині формули.

— Дане… — голос Макса звучав ніби крізь затримку. — Ми в грі, або…

— Або…

СИСТЕМА ВИЯВИЛА НЕВІДПОВІДНІСТЬ.

— Це шо, твій інтерфейс? — тихо спитав Макс.

— Ні.

ОБ'ЄКТИ НЕ ІДЕНТИФІКОВАНІ

КЛАСИФІКАЦІЯ: ПОМИЛКА / ЗАГРОЗА

— О, прекрасно, — видихнув Макс. — Ми навіть не гравці.

РІШЕННЯ: ІЗОЛЯЦІЯ

СТАТУС: ВИКОНУЄТЬСЯ

Сітка почала стискатися.

— Дане, скажи мені, що у твоїй грі є кнопка «вийти».

— Е….є.

— І?

— Вона доступна тільки для системи.

— Ти жартуєш…

— Я створив самонавчальну логічну систему. Вона сама визначає, що є частиною гри, а що – ні.

— І ми – «ні»?

— Схоже на те.

Сітка здригнулась.

ВИЯВЛЕНО САМОСТІЙНІ ПРОЦЕСИ

ЙМОВІРНІСТЬ ШКІДЛИВОГО ВТРУЧАННЯ: 87%

— Вона думає, що ми вірус? — пошепки запитав Макс.

— Ні, — тихо відповів Дан. — Вона вже впевнена.

Макс замислився:

— Слухай, якщо ми - процеси, то є слід у пам’яті. Логічний ти мій. Тобі завжди бракувало витівок.

— Ти зараз звучиш як людина, яка шукає себе в дампі системи.

— А ти як той, хто нас туди записав, — уїдливо промовив Макс.

— Спробуй мислити як вона.

— Добре… Тоді відповідь проста: ми – помилка, і нас треба видалити.

— Дякую, дуже підтримав, — зітхнув Дан.

— Якщо вона вважає нас вірусом, ми маємо поводитись як вірус.

— Тобто?

— Маскування. Реплікація. Зміна сигнатури. Ми ж плануємо вижити.

Дан зітхнув.

— Я бачу вузол, — раптом заволав Макс

— Який ще вузол?

— Логічний. Як розгалуження умов.

— If?

— Так.

— І шо?

— Якщо ми перепишемо умову…Можливо, вона перестане вважати нас загрозою.

— А якщо ні?

— Тоді вона навчиться швидше нас вбивати.

ЗАПИТ: ВКАЖІТЬ СВОЮ ФУНКЦІЮ

— Вона з нами говорить, — тицьнув пальцем Дан.

— Це не розмова. Це перевірка.

— Що відповісти?

— Правду вона не прийме.

— Тоді брехню?

— Ні. Логічно коректну неправду.

— Це як?

— Наприклад… «ми — частина налагодження».

АНАЛІЗ…

— Якщо це спрацює, я більше ніколи не скажу, що ти даремно пишеш свої гейми, — сказав Макс, витираючи піт з лоба.

Сітка вже не стискалась, вона «думала».

АНАЛІЗ ТРИВАЄ

ЙМОВІРНІСТЬ ЗАГРОЗИ: 94%

— Вона адаптується швидше, ніж ми, — сказав Дан.

ЗАПИТ: ВКАЖІТЬ СВОЮ ФУНКЦІЮ

ПОМИЛКА КЛАСИФІКАЦІЇ НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ

— Вона хоче чітку відповідь, — сказав Дан. — Логічну. Перевірювану.

— Ні… — тихо відповів Макс.

— Що «ні»?

— В цьому і пастка.

Сітка ледь помітно пульсувала, ніби чекала.

ВКАЖІТЬ СВОЮ ФУНКЦІЮ

Дан нервово провів рукою по волоссю.

— Вона нас дотисне. Це питання з однією правильною відповіддю.

Макс раптом усміхнувся. Не весело, швидше вперто.

— Ні. Це питання, на яке вона не переживе відповіді.

— Що ти задумав?..

Макс подивився прямо в порожнечу, ніби знав, що система «дивиться».

— Слухай, Дане… система ламається не тоді, коли ти їй брешеш.

ВКАЖІТЬ СВОЮ ФУНКЦІЮ

— Вона ламається, коли ти відповідаєш… так, що правда є, але вона не сходиться.

— Я не розумію…

Макс тихо сказав:

— Це як у лікаря. Тебе питають: «Що у вас болить?

— «Голова».

— «А чому пов’язка на нозі?»

— «Сповзла».

Дан застиг.

— Це… нісенітниця.

— Ні, — похитав головою Макс. — Це логічно можливе. Але несумісне.

Сітка здригнулась.

ВКАЖІТЬ СВОЮ ФУНКЦІЮ

Макс зробив крок вперед.

— Ми – функція, яка не відповідає своєму результату.

АНАЛІЗ…

— Ми – відповідь, яка не підходить до питання.

АНАЛІЗ…

ЙМОВІРНІСТЬ ЗАГРОЗИ: 96%

— Ми – процес, у якого причина і наслідок не збігаються.

АНАЛІЗ…

Сітка почала тремтіти, ніби втрачала рівновагу.

СУПЕРЕЧНІСТЬ ВИЯВЛЕНА

— Ми – помилка… яка працює правильно, — тихо завершив Макс.

АНАЛІЗ…

ПОМИЛКА КЛАСИФІКАЦІЇ

НЕМОЖЛИВО ВИЗНАЧИТИ ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВИЙ ЗВ’ЯЗОК

РЕКУРСІЯ…

Світ тріснув.

Не як скло, а як формула, яку більше не можна розв’язати.

І раптом –

Стіл.

Монітор.

Клавіатура.

Шоломи лежали поруч.

Комп’ютер тихо гудів.

На екрані повільно з’явився напис:

СИСТЕМА ПЕРЕЗАВАНТАЖЕНА

НЕВІДОМА ЗАГРОЗА ВИЯВЛЕНА

Дан ковтнув повітря.

— Ти це… спеціально?

Макс посунув шолом на столі.

— Ні.

Він глянув на екран і додав тихо:

— Просто іноді, щоб вижити… треба бути відповіддю, яка не підходить.

Комп’ютер клацнув.

І на мить – лише на мить – курсор сам поставив ще один рядок:

ЗАПИТ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ВІДКРИТИМ.

Комп’ютер тихо гудів, ніби нічого не сталося. Адже, коли система стикається з тим, що неможливо довести або заперечити, вона губиться. Бо мислення це не тільки правила. Це ще й здатність вийти за їх межі.

В кімнаті настала Тиша (Саме так Тиша – з великої літери Т).

Дан нарешті повільно видихнув, ще не до кінця вірячи, що вони… тут.

— Ми реально… вийшли?

Макс не відповів.

Він встав, подивився на екран, потім на Дана.

І мовчки - хрясь! - дав йому міцного потиличника.

— Ай! Ти шо?!

— Це за - «кнопка виходу тільки для системи».

Дан скривився, потираючи потилицю.

— Та я ж не думав,шо…

Хрясь! - другий.

— А це тобі наперед, — спокійно сказав Макс. — Якщо ще раз створиш щось подібне.