СОЛОМ’ЯНИЙ БИЧОК

На великій Україні,

У якомусь-то селі

Поживали дід та баба,

Жили в злиднях та нужді.

Не було у господарстві

Ні коня, ані вола.

Навіть кури не греблися

Біля їхнього двора.

Та одного разу баба

Просить діда, щоб зробив

Він бичечка із соломи

І смолою просмолив.

Дід уважив це прохання.

Спозаранку він устав,

Назбирав пучок соломи

І бичечка їй зв’язав.

Обсмолив його смолою —

Той відразу гарним став.

І дідусь бичка з соломи —

Смоляним Бочком назвав.

Вивів дід бичка край лісу,

Щоб травичку пощипав.

Тільки пастися почав той —

Тут ведмідь пришкандибав.

Весь побитий і обдертий,

Шкіра в нього обвиса.

“Дай смоли мені шматочок, —

Він прохає у бичка. —

Треба шубу підлатати,

Я в кущах її порвав,

Бо малиною смачною

Там учора ласував”.

А бичок, немов не чує,

Їсть травичку та мовчить.

Почекав ведмідь хвилинку,

А тоді як загарчить:

“Як смоли не хочеш дати,

То я сам її візьму!

Підлатаю нею шубу,

А тебе я роздеру!”

На бичка почав кидатись,

Укусив його за бік,

Ухопив бичка за спину

Та й прилип, мабуть, навік.

Він приклеївся добряче:

Ні сюди і ні туди.

Вже і день іде на вечір,

Вже пора додому йти.

За бичком на пасовище

Аж під вечір дід прийшов.

У кущах, що біля лісу,

Він свого бичка знайшов.

Це ведмідь бичка з соломи

Аж туди в кущі затяг,

Бо не зміг він відліпитись,

Причепився, мов реп’ях.

Дід, не думаючи довго,

В руки палицю узяв

І додому він ведмедя

Разом із бичком погнав.

Дідуся ведмідь злякався,

Дуже просить: “Відпусти!

За добро тобі віддячу —

Будеш мати коней ти!”

Пожалів дідусь ведмедя,

Від бичечка відліпив,

Намастив його смолою

І до лісу відпустив.

Дома він бичка гарненько

Ще разочок обсмолив

Та й пішов дідусь до хати,

Бо вже сон його зморив.

Рано-вранці, до схід сонця,

Знову дід бичка погнав

Попід ліс на пасовище,

Щоб травичку пощипав.

Вже під вечір десь із лісу

Ледве до бичка приповз,

Весь побитий та обдертий,

Сіромаха бідний вовк:

“Ох, бичечок, будь ласкавим,

Дай мені шматок смоли,

Шкуру всю мою обдерту

Нею швидше заліпи.

Нині біг чагарниками,

Від мисливців я тікав

І місцями свою шкуру

Я колючками порвав”.

Бик пощипує травичку,

Оком косить на вовка,

А вовчисько-сіроманець

Знову просить у бичка:

“Друже, я тебе благаю:

Дай смоли, бо сам візьму!

А за жадібність тебе я

На шматочки розірву!”

Той мовчить. Вовк розсердився,

За бочок схопив бичка,

Тягне, хоче відірвати,

Та бичок не відпуска.

Вовк спочатку виривався,

А коли вже геть знеміг,

То тоді, зітхнувши тяжко,

Поряд із бичком приліг.

Надійшла пора вечірня,

Дід бичка прийшов забрать.

Бачить він — бичок із вовком,

Ніби два брати, лежать.

Взявши палицю у руки,

Їх додому гнати став.

Вовк злякався діда дуже

І проситися почав:

“Любий дід! Прошу, будь ласка,

Відпусти мене у ліс.

Я тобі за це додому

Прижену з десяток кіз”.

Пожалів дідусь і вовка,

Сіроманця в ліс пустив,

А бичечка Смоляного

Він смолою намастив.

Тільки-тільки день зайнявся —

Знову дід жене бичка

На те саме пасовище,

Недалеко від ліска.

Вигнав та й пішов додому,

А бичок траву щипа.

Пізно ввечері із лісу

Лис приплентав до бичка.

Як і вовк, увесь обдертий,

Хутро смугами звиса,

І, зітхаючи, з проханням

Він звернувся до бичка:

“Смоляний бичок, будь другом

І мені допоможи,

Подаруй смоли грамульку,

Хутро нею приліпи.

Бо сьогодні через хащі

Від собаки я тікав

І своє пушисте хутро

Де-не-де пообривав”.

А бичок мовчить, як завжди,

Знову просить лис смоли.

Помовчав бичок ще трохи,

Потім каже: “Сам візьми!”

До бичка лис потягнувся,

Кігті в бік йому загнав,

Він смоли хотів узяти,

Та не вийшло, бо пристав.

Наче п’явка приліпився,

Як він бідний не тягнув,

А відклеїтись не може —

Лис стомився і заснув.

Дід прийшов на пасовище,

Бачить поряд із бичком:

Лис заснув, звір приліпився

До бичка своїм бочком.

Лис прокинувся, злякався,

Слізно просить дідуся:

“Відпусти мене, будь ласка,

Не забуду цього я!

Я тобі за це віддячу,

Ти, дідусь, мені повір:

Буде в тебе всяка птиця,

Прижену я повен двір”.

“Добре, — каже дід, — повірю”.

Від бичечка відліпив,

Приліпив смолою хутро

І до лісу відпустив.

Ще не встиг дійти до дому —

Чує він, що у селі

Гвалт здійнявся, галасують

І дорослі, і малі.

Виявляється, це коней

І волів ведмідь пригнав,

Дідусеві на подвір’я

Він худобину загнав.

Дід з бабусею радіють:

Вже худоба у них є.

Аж тут курява знялася —

Це вовк кози їм жене!

Ще не встиг вовчисько сірий

У сарай загнати кіз,

А в дворі вже повно птиці —

Це пригнав дарунок лис!

Став дідусь хазяйнувати,

Він купив собі землі

І став поле обробляти,

Мав врожаї немалі.

З того часу їх ні разу

Не навідала нужда,

І вони не знали навіть,

Що на світі є біда.

Вже вони не бідували,

Бо бичок їм допоміг —

Щастя, злагода, добробут

Поселились в хаті в них.