Маленький гномик

Маленький гномик.

Пам’ятаєте, як ми полюбляли усіляке таємниче? Гадання чи викликання пікової дами, зайчиків чи гномиків. Вірили, що існує щось дивовижне, вірили в фей, Дідуся Мороза, домовичків… Дитяча уява не має кордонів, а іноді, те що дуже вразило нас у дитинстві, не забувається навіть у дорослому житті. Ми віримо, що саме так усе і було, як підносила це нам наша уява в дитинстві. І начеб то вже дорослий і розумієш, що це все не правда, але ж це було з тобою і ти чітко усе пам’ятаєш…

Ця історія сталася зі мною у дитинстві. До батьків приїхали друзі з іншого міста на декілька днів і на вихідних мене разом з донькою друзів відвели до бабусі з ночівлею. Ця дівчинка була на два роки старша за мене, мені було сім, а їй дев’ять. Вона знала багато цікавих ігор і гадань. Але найцікавіше почалося, коли бабуся задрімала біля телевізора у кріслі.

А давай викличемо гномика! – з усмішкою запропонувала подружка.

Гномика? – здивовано перепитала я. – А як це?

Треба прив’язати до дверної ручки білу ниточку, а інший кінець до ручки від вікна, відчинити кватирку і гукати тихенько гномика. – Але щоб він прийшов, треба до кінця нитки, яка прив’язана до дверної ручки ще причепити щось солоденьке.

А як що він прийде, що робити? – Мені страшно!

Не переживай, – зі знанням справи відповіла подружка, – ми з дівчатами часто таке робимо.

Я погодилася. Бабуся, як раз до нашого приходу спекла пиріжків з яблуками, ось це і буде наше солоденьке на ниточці, вирішила я.

Причепили ми до ниточки пиріжка, і ниточку куди треба прив’язали, вимкнули світло, погукали гномика:

«Чарівний гномик прийди

По ниточці білій сюди

Смачні ласощі скуштуй

Подарунок нам подаруй!»

Сидимо у кутку, чекаємо. Подружка тихенько посміюється, а я витріщивши очі, намагаюсь щось розгледіти в темряві і так якось страшно.

Начебто очі трохи звикли до темряви і вже можу розгледіти контури кімнати і меблів, стало трохи спокійніше. Тут чую, хтось тихесенько говорить:

Ой! Яке ж воно тоненьке! Ой, – зітхає щось із цим голосом, – як же важко йти, зараз як впаду!

Я тихенько штовхнула подружку ліктем у бік і сказала:

Це ти так жартуєш?

Ні, – відповіла подружка.

Та не шуткуй з мене, я тобі не вірю! Це ти так наді мною смієшся.

І тільки я вимовила свою підозру подружці, як я чітко розчула, що цей голос доноситься з іншого боку і він став гучнішим, і розбірливим. Щось маленьке, але голосом трохи писклявим і схожим на голос старенького дідуся, продовжувало бідкатися, як йому важко йти по ниточці.

От дурні діти! І знайшли десь таку тонесеньку ниточку? А солоденького так же хочеться! Зараз подивимося, що ви мені тут залишили?

І я неначе побачила, як щось маленьке на ниточці розвернулося і подивилося у нашу з подружкою сторону.

Це дійсно маленький гномик! – не змогла втриматися я і голосно скрикнула від радощів.

Чого волаєш? – грубо запитав мене гномик.

Я розгубилася і не знала що відповісти, я просто стояла у своєму кутку і не могла повірити своїм вухам і очам, а подружка сиділа навприсядки геть… перелякана.

Дивлячись на її реакцію, я заклякла також.

От малі сцикухи, – сказав гномик і почав плямкати.

Ми не сцикухи, – рішуче заперечила я.

А хто ви? Сидите в кутку і тремтите! Навіщо тоді мене гукали?

Я вважала це просто жартом, а ти дійсно існуєш! – відповіла я.

Так, я справжнісінький, так само як і ви. Гаразд, пиріжок смачний, тому допоки я його їм, у вас є час порозпитувати мене про що хочте! Я знаю геть усе!

Ми знаємо, що коли тебе спіймати, ти повинен відкупитися солодощами! – врешті опанувавши себе сказала подружка.

Ха-ха! – зробивши вигляд, неначе сміється гномик і крихти від пиріжка посипалися в нього з рота. – От дурепи малі! Я к же я можу дати вам щось солодке, як що я сам за ним полюю?

А що тоді ти нам даси? – запитала подружка.

Дякуйте, що я вам по довбешкам не дав. Бо якщо пиріжок був би не смачний, ви б отримали від мене на горіхи!

Чому ти такий злий? – запитала я.

Тому що в моєму світі немає солодкого, а ми його дуже полюбляємо і вибираємося, щоб вполювати. Це ми придумали забавку про викликання гномиків, щоб діти нас годували, тому що у дітей завжди є щось солоденьке. А так ми добрі, треба тільки скуштувати солоденького.

А чому ви самі не готуєте солоденьке? – запитала я.

Тому що усе, де є хоча б крапля цукру, миттю з’їдається або кристалізується. В моєму світі всі один у одного відбирають солодощі. – Ви нормальні запитання будете задавати? – запитав гномик

Скажи, – вигукнула подружка, – чи кохає мене Славко?

Ну ти і дурепа! – пискнув гномик, – ну звідкіля я знаю!? Знаю, що ти б краще за навчання думала, ніж за Славка.

Тоді чому ти, старий буркун, сказав, запитуйте, що завгодно? – обурено відповіла подружка.

Тому що я знаю, як будувалися піраміди, я знаю де знаходиться Атлантида, я знаю все що відбувалося на планеті і поза її межами, а ви задаєте такі тупі питання, марнуєте шанс.

Ми були дітьми і те, як будувалися піраміди і що вона таке, та Атлантида, нас якось не бентежило. Світло від місяця заливало кімнату, та і наші очі вже трохи почали звикати до темряви, тому ми могли чітко розгледіти гномика, але підвестися і ввімкнути світло було досить страшно, тим паче вмикач знаходився як раз коло дверей, де і стояв на ниточці гномик і маленькими при маленькими укусами їв пиріжок, який був за розміром трохи більше гномика.

Не встигли ми ще толком роздивитися гномика, як почули його крик:

Якого біса!? Ану йди геть звідсіля, це мій пиріжок!

І почалося якесь вовтузіння. Нитка, яка була натягнута від вікна до дверей заходилася ходором, на ній була бійка…за пиріжок. Поки гномик ласував пиріжком і задирав носа, який він розумний, через вікно до нас прийшов ще один. Він підкрався до гномика і почав відбирати пиріжок.

Ану віддай! – кричав другий гномик.

Він мій! Я перший сюди прийшов!

Потім вони так сильно зчепилися у бійці, що не втрималися і впали з нитки на підлогу!

Хай йому грець! – закричав якийсь з гномиків, – це вже у п’яте за сьогодні я падаю.

Як же боляче! – чухаючи потилицю, сказав інший.

Так як мотузити одне одного вже не було за що, тому що, пиріжок залишився висіти на ниточці, гномики звернули свою увагу на нас.

Поглянь, як вони витріщилися, сміх та й годі!

Чого стоїте! – звернувся до нас гномик. Поставте нас назад на ниточку, вона наш провідник, без неї ми не потрапимо додому.

Хоча було і страшно, але я кинулася допомагати гномикам, але не встигла до них підійти, як моя подружка схопила мене за руку і сказала гномикам:

Так, так слухайте сюди курдуплі! По перше: ми хочемо, щоб ви вибачилися за те, що насміхалися з нас, а по друге: що нам за це буде?

Гномики не очікували такого оберту подій, вони здивовано поглянули одне на одного, щось там тихесенько побалакали між собою, хіхікнули і звернулися до нас:

Гаразд, як що ви віддасте нам пиріжка і піднімете нас знов на нитку, ми подаруємо вам рідкісні скарби з нашого світу. Такої краси ви ще не бачили.

Ха-ха-ха, – не міг втриматися другий гномик.

Перший штовхнув сміхуна у плече і щось тихенько промовив. Сміхун затих, а цей знов поглянув на нас і запитав:

Ну так що? Погоджуєтеся?

Ми з подружкою погодилися, відломили половинку пиріжка і щойно ніжки гномиків торкнулися нитки, як клацнув вмикач, загорілось світло, гномики щезли, а в дверях стояла бабуся.

Що це? Пиріжок бовтається на ниточці? – запитала вона.

Бабуню, бабуню! Ти не повіриш! Ми гномика викликали і подивись він їв пиріжок! Дивись, ось сліди від укусів, – показуючи бабусі другу надкушену половину пиріжка, голосно тараторили ми з подружкою.

Та це ж я його надкусила, бо хотіла перевірити, чи пропіклися пиріжки і ви як раз його і взяли!

Бабуся не повірила нам, а ми і не намагалися її переконати, але у кожної з нас у кулаку було по одному гарному синьому камінчику.

Тим часом гномики сиділи на галявинці у своєму світі, ласували половинкою пиріжка і насміхалися:

От дурепи малі, проміняли такий смачнючий пиріжок на сапфіри.

Еге ж, скільки тисячоліть ми викидаємо цю гидоту до їхньої Індії, Шрі-Ланки та Мадагаскару.

А я коли в їхньому Таїланді викидав, один чоловік коли знайшов сапфір, то так зрадів. Ох же і бовдур, гном’ячим екскрементам радіти.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Наталя Кош
30.08.2022 23:28
До частини "Маленький гномик"
Спойлер!
Яке миле і веселе оповідання! Хоч у мене в дитинстві і не було таких чарівних гадань, але я відчула всю дитячу цікавіть і запал маленьких персонажок вашого оповідання! Трошки, правда, відволікала пунктуація при прямій мові: не зрозуміло де вона починається, де фраза іншого персонажа, тощо. Сподіваюся познайомитися і з іншими вашими творами у майбутньому!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше