По прізвиську нацистка
Тоді я вип’ю твій ящик лікеру під столом,
Щоб заглушити хаос, що крутиться кругом.
А ти за комір, різко тягнешся у свій дім,
І світ здається диким, небезпечним і чужим.
Тягнув мене крізь темряву, крізь страх і дивний крик,
Немов у цій історії зламався історії хід.
І серце б’ється швидше, не втекти вже нам,
Бо кров іде по сліду, як невидимий туман.
«Рятуйте!» кричу на вулиці, «я ж молода іще!»
Та світ стоїть байдужий, не чує і не жде.
А наче в землю втиснуть чужі холодні сни,
Де страх стає реальністю без жодної вини.
А може, все це марення? Удар чи просто зліт?
Чи думки розірвались, мов перевернутий світ?
Чи, може, з кожним ковтком розум кудись пливе,
І правда вже неясна, і тіло не своє?
Навіщо я тримала у голові цей біль,
Цей темний, липкий, важкий і нескінченний стиль?
Чому цей погляд ріже, мов холод по спині,
І тисне, ніби вирок у повній тишині?
Не дивись так на мене, я ж ще жива стою..
Я просто загубилась у власному бою.
Бо здамся я раніше, ніж скінчиться цей край,
Де страх і тінь сплітають свій нескінченний рай.
23 січня 2021
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!