Вогонь та вугілля.

Я вперше опиняюся у її квартирі. Скромній, але з душею оздобленій. У невеликій кухні розміщено все, що необхідно для тихого та самостійного життя: диван із двома покривалами у клітинку, які нагадують двох братів — тільки різних кольорів. На столі стоїть мила тарілочка у формі половинки граната, на якій лежать печиво та круасани, які вона так любить брати у місцевій кав’ярні. На кухонних полицях у неї стоять тарілки, кружки та поліроль, яку я іноді питиму, крадькома прокрадаючись у чорні осінні ночі та зими, позбавлені тепла й світла через атаки уєбанів із сусідньої країни. Із кухні погляд переходить у спальню: могутня шафа-купе, наче гора, закриває стіну. У цій шафі вміститься все: від кроликів, яких так люблять використовувати ілюзіоністи, до шкіряних наручників, невеликого батога та маски для очей, за якою світ ховається у темряві пристрастей, бажань та невгамовної хтивості. Найцікавіше у кімнаті — вівтар. Я вперше його бачу. Від нього віє невідомою мені раніше аурою. Наче перед ним ацтеки страчували своїх нещасних родичів, щоб отримати благословення їхнього верховного бога Віцліпуцлі та танцювати після перших крапель дощу біля трупа того, хто їм цей дощ і дав. На вівтарі — багато свічок. Різноманітних. Запах воску згодом змушуватиме мене дарувати їй велику кількість свічок, щоб доповнити його, зробити величнішим, цікавішим та потаємнішим.

Ліжко. Прекрасне та м’яке ліжко, на якому приємно шепотіти їй брудні речі, коли вона зверху. Зелена ковдра надто пасує її рудому волоссю, але про це далі…

Вона пропонує приготувати мені обід. Я ґречно відмовляюся, посилаючись на те, що не голодний. Хоча після нічного чергування та дороги до неї я дійсно зголоднів. Замість цього вона робить брускети з голландським сиром, маслом та багетом, поки я, за її проханням, відкриваю пляшку напівсолодкого. Я полюбив це вино. З кожним ковтком голову, яка ще не відійшла від чергування у складі слідчо-оперативної групи, хміль заколисує, дає красномовність в обмін на втому та сонливість. Ми обговорюємо все на світі: від абсурдних мемчиків до актуальності вивчення Сапольського у сучасній психології та механізмів впливу пропаганди на свідомість людей у другій половині XX століття. А далі звучить те, що навіть крізь сонливість і хміль змушує ледь не стояти струнко, але водночас розслабитися вперше за довгі роки муштри, роботи, трупів та сліз:

— Ти ж не за цим сюди приїхав? — усміхається вона, граціозно ковтаючи виноградну кров, спокусливо дивлячись на мене.

І тут чоловік поділяється на два типи: перший — альфа-самець, який уголос каже, що зараз у її житті відбудеться найпрекрасніший трьоххвилинний секс, після якого вона не зможе стояти секунд 15; другий — скромний, невинний хлопчик, який буде розпитувати про доцільність подальшої близькості, готовність та бажання партнерки, її очікування і бла-бла-бла.

Я в цей момент став невідомим раніше мені третім типом: поєднанням красномовності, скромності та гумору. Я підсунувся до неї, пробелькотів жарт, від якого ми розсміялися, усмішка застрягла у важкому погляді, і, насилу від втоми, очі перенеслися до її очей із одним-єдиним запитанням, яке могло вирішити весь подальший вечір:

— Ти цього хочеш? — майже напівшепотом кажу я.

— Дуже, — відповідає вона, дивлячись у мої очі й усмішкою даючи згоду.

Це вирішує все. Я тулюся до її тіла, і вогняне руде волосся стелиться по моїх плечах, немов вогонь охоплює коксове вугілля у заводських печах. Наші губи сплітаються у перший поцілунок: можливо, незграбний, але повільний, ретельний, який вивчає амплітуду, поки наші долоні проникають під футболку і топ одне одного, малюючи на наших спинах дивні первісні візерунки пристрасті. Не відриваючи поцілунку, ми навпомацки переходимо у спальню, зачинивши двері. Ми опиняємося самі, стаючи одним цілим. Одяг повільно спадає з нас. Пальцями ми вивчаємо одне одного: її шкіра ніжна. Поцілунок стає більш пристрасним: ми вперше з’єднуємося язиками у танці пристрасті — тваринної, але такої чесної та щирої. Я забуваю про сон. Забуваю про минулу безсонну ніч, після якої я зазвичай купував пиво, випивав його за три ковтки та лягав відсипатися. Ні! Її рухи, доторки, обійми та рухи тазом змушують прокинутися та пронизують струмом кожен сантиметр тіла.

Вона веде. Її долоня повільно, демонстративно опускає мою білизну, але я випереджаю її, насилу відриваючи поцілунок. У цей час дихання стає дуже важким, а тіло знемагає від нестачі цих смертельно важливих поцілунків:

— Чи не будеш ти такою люб’язною лягти на спинку? — шепочу я, поки долоні, вивчивши її шию та ключиці, повільно та ніжно лягають на її груди, між пальцями яких відчутні соски, що повільно твердіють у вогні пристрасті.

— Ні… — коротко відповідає вона, але в її очах стільки вогню та нетерплячості, що здається, ніби вони вже кохаються.

Дівчина повільно лягає на спину. Вона скидає із себе залишки одягу. Вперше вона постає у своїй повній, первинній красі. Її тіло… Господи, навіщо ти заховав таку красу у чотири бетонні стіни пережитку радянської епохи? Її місце у Луврі, при самому вході. У такі моменти іноді не можеш повірити, що це дійсно відбувається з тобою, але роздуми перебиває її ступня, яка лягає на твій пах.Я охоплюю поцілунками її коліна. Губи повільно цілують кожне по черзі, поки долоні гладять тендітні, легко тремтячі ніжки. Я дедалі частіше, швидше та пристрасніше покриваю поцілунками колінні чашечки. Поступово поцілунки піднімаються до, гадаю, найбільш сакрального місця. У передчутті задоволення вона дихає частіше. Вона бажає цього. Вона думає про це. Вона хоче тебе. Я не змушую себе довго чекати. Я лягаю між її ногами, пестячи губами її стегна, ретельно проводячи язиком нижче. І… я охоплюю губами область, де знаходиться клітор.

— Так… Не поспішай, будь ласка… Повільніше… — обличчя перекошує гримасою пристрасті та задоволення. Усмішка сяє на її обличчі, а її долоня лягає на мою потилицю, наближаючи моє обличчя до себе, наче впускаючи мене до найсвященнішої святині таємного склепу.

Я повільно проводжу язиком і раптом натрапляю його кінчиком на дивовижну перлинку — прудку, яка намагається втекти. І з кожним разом, коли я хапаю її, стогони дівчини стають голоснішими, а слова «так… так… як добре…» — настільки хтиві, навіть жадібні, що змушують ловити язиком цю перлинку та танцювати з нею у повільному вальсі пристрасті, поки подушечки пальців гладять її стегна, ледь торкаючись шкіри.

— Будь ласка, не зупиняйся, продовжуй… — дівчина стогне, перетворюючись із недавньої знайомої на об’єкт захоплення.

Секундою пізніше я повільно входжу пальцем у неї, не відпускаючи її головну ерогенну зону, і вперше піднімаю очі, щоб подивитися на неї. У цю хвилину я бачу заплющені очі та усмішку, яка переривається стогонами.

— Який же ти хороший… милий… Так… не зупиняйся… — її рука тисне мою потилицю.

Я відчуваю вологу. Приємну вологу, яка свідчить про мої успіхи. Я не помічаю, як вона опиняється на мені. Стегна обіймають мій тулуб, і вона повільно, дивлячись у мої сонні очі, ніжно насаджується на мене… Її тихий стогін прорізає кімнату. Я впираюся у спинку ліжка та обіймаю її спину, притискаючись обличчям до її грудей, ніжно цілуючи їх, обводячи ореоли сосків… А за вікном шумить місто: автомобілі, трамваї, тролейбуси, люди. Світ відділився від реальності однієї кімнати. І в цій реальності мені б хотілося залишитися. Вона запалила мене вогнем рудого волосся, теплом її тіла та пристрастю її рухів. Вона запалила мене — і мені не хотілося б згоряти та тліти.

А за вікном стояло тепле літо 2025 року…