Зять сенатора. Книга ІІ. Германський туман.

​Вечеря на віллі сенатора мого тестя Тіта Корнелія була тихою. Стіл пахнув запеченою рибою в соусі гарум, свіжим пористим хлібом та терпким ароматом червоного вина. Юлія сиділа навпроти мене, її обличчя було ідеально спокійним, наче висіченим із паросського мармуру.

​— Ти збираєшся взяти з собою того стрункого й кучерявого грека-раба, що полонив нас усіх своєю грою на кіфарі? — запитала вона, не піднімаючи очей від тарілки.

​— Елій мені потрібен. Він не тільки чудовий кіфарист, він прекрасно вміє читати те, що люди намагаються приховати між рядками документів, — я спостерігав за нею. — А ти, Юліє? Що ти приховуєш за сяйвами всіх своїх чарівних усмішок?

​Запах фіалок від неї раптом посилився — вона нервувала. Але крізь квіткову завісу я знову вловив той самий мускусний аромат чужого чоловічого поту. Він був свіжим. Хтось був тут, у цьому домі, поки я розмовляв із префектом Варієм у Термах Агріпи.

​— Ти став параноїком, Марку. Твій ніс скоро почне відчувати запах зради в повітрі, яким я дихаю, — вона нарешті подивилася на мене, і в її очах я побачив запах холодної зневаги. — Їдь у свою Германію. Там, серед дикунів, ти принаймні будеш на своєму місці.

​Я нічого не відповів. Я відчував, як у моєму горлі застряг запах гіркої жовчі. Мій дім пахнув чужинцем, мій тесть пахнув страхом перед стратою, а моя країна пахла занепадом.

Словник термінів:

Гарум — популярний античний соус із ферментованої (гниючої) риби

Паросський мармур — це дрібнозернистий, напівпрозорий білосніжний мармур найвищої якості, який видобували на грецькому острові Парос. Саме з нього створені такі шедеври, як Венера Мілоська та Ніка Самофракійська.

Кіфара в I столітті н. е. була професійним різновидом ліри, що вважалася «королевою» античних інструментів. Вона мала масивний дерев'яний корпус-резонатор із пласкою основою та дві вертикальні «руки», з’єднані перекладиною. На інструмент зазвичай натягували 7 (рідше 11) струн із овечих кишок.