Субреальність або піжама з секретом

**Субреальність, або піжама з секретом – гл.1**

*Алімузафарсаїф Аддінкутуз*

**Гл.1: Знайомство**

Навряд чи когось здивує навесні зачинений іржавими воротами санаторій, дві колії перед якими майже сховані пожовклою травою з пробиваючоюся свіжою зеленню, здичавілими кущами в'юнких троянд, хижо обхопивших бутовий паркан і оголивших пагони в небо, що почало теплішати, з легкими пірчастими хмарами.

За воротами колії продовжувалися, місцями гублячись у траві, і нарешті підкочувалися просто до одноповерхового флігеля з форточкою, що бовталася на нижній петлі, нею розважалася якась сила, не занесена до реєстру класичної магії, тому про неї можна сказати: «просто вітер». На лавці з облупленою фарбою невідомого кольору сидів БІС, що проявився в одну мить, дещо невпевнено вигинаючи волохату чорну спину з проступаючими хребцями та ключицями, втискаючи гостре лисяче підборіддя між піднятих плечей і пильно споглядаючи світлими блідими круглими очима щось перед собою, звично сумніваючись у своїй видимій проявленості та вічно дивуючись ситуації.

Постійна симуляція людської зовнішності — процес трудомісткий, особливо для особистостей, залучених до соціуму, а БІС був не просто колишнім багаторічним бухгалтером Райспоживспілки, а ще й не раз одруженим, на жаль, із дамами з певними претензіями, які вимагали грошей: саме ця реальність і чекала свого вирішення в такому самотньому пустельному місці. Коли перша дружина Анфіса дізналася про існування третьої, стався невеликий, але дуже меркантильний скандал, куди були втягнуті діти, деякі онуки, знайомі та колишні колеги, на що суб'єктивна реальність шукала відповіді. Звуки лісу, що оточував, нагло порушив мотор авто, що під'їжджало на другій передачі з цокочучими клапанами та далеко смердючим вихлопом неякісного палива, підлітаючи разом з поривами грайливого вітерця.

Авто під'їхало до назавжди зачинених воріт санаторію, опустилося тоноване скло і з'явилися темні окуляри, почувся специфічний звук гнусавого шансону з прокурених нутрощів вульгарно червоних жигулів, і відчинилися обидві двері однаково не мозолистими руками з синіми знаками приналежності до модного егрегора на пальцях: БІС уже зібрався було увійти в СЕРЕДИНУ, але інтуїція змусила сидіти на місці, змоделювавши таку ненависну досі людську форму пострадянського пенсіонера, очікуючи коагуляції подій, що розвивалися.

Двоє повністю поголених у спортивному відкрили скрипучий багажник і витягли звивчастий мичачий мішок, що випав на прикриту свіжою травою з польовими ромашками землю, один штовхнув мішок білим «адідаслером», після чого, відчувши погляд, озирнулися по боках: у глибині двору на лавці продовжував сидіти не хтось інший, як пенсіонер Аврелій Шавлович Котов.

Приїжджі підняли притихлий в очікуванні мішок, низький підсадив його на спину високого, підтягнув штани, різко штовхнувши ворота, що проспівали петлями, і вони рушили, цілячись на оббиті порізаним дермантином двері присадкуватого, наче перед стрибком у нікуди, флігеля, не звертаючи уваги на пенсіонера, що сидів із газетою в руках і клював носом: несміло цвірінькнула пташка, піднімаючи завісу реальності, і миттєво заспівало-задзвеніло-затріщало лісовими голосами за дверима, що самовільно гримнули за спинами.....

---

**Субреальність, або піжама з секретом – гл.2**

*Алімузафарсаїф Аддінкутуз*

**Гл.2: Люди**

Відчинилися двері, стволом старого, обмотаного синьою ізоляцією, калаша, низький нервував, смикаючи затвор, і з ґанку махнув стволом у бік Аврелія Шавловича:

– Заходь без баловства, кинь папірець, кігті назад....., – продовжував нервувати з автоматом низький, мотаючи обдертою одноокою залізякою в бік прокинутого Котова, а лівою рукою підтягуючи штани,

– Рухай уперед, – ткнув стволом у спину тому, хто підвівся, – побазарити треба.. – Низький витер лівою ніс, закинув калаш під плече, притиснув пахвою і, ледве не спіткнувшись, ступив у флігель слідом за Аврелієм Шавловичем, одразу ж втративши з виду кімнату з обдертими плінтусами, стіни з плямами від вирваних батарей, розбиту люстру минулого століття, що виблискувала жовтим металом радянського благополуччя, і самого Котова теж не було в межах досяжної видимості, бо реальність приховував густий жовто-зелений туман, що лоскотав очі та дратував ніздрі, а коли туман почав розсіюватися, низький відчув себе персонажем фільму про далеку планету: навколо були кратери різних розмірів, небо вчеплене у величезні світила, а за кроків п'ять аморфно стирчав зірково-смугастий прапор.

– Це Місяць, –а це -регаліт, встиг подумати низький, і після усвідомлення його протоплазма миттєво випарувалася, осівши плямою інею на сірому дрібному місячному пилі, прикрашаючи поверхню іскристими витонченими кристалами з заломленим сонячним світлом.

Високий був зайнятий розв'язуванням мішка, боковим зором він бачив того, хто увійшов, берета відтопорювала праву кишеню штанів, заважаючи рухатися, а на очі постійно з'їжджала клітчаста кепка.

– Хто такий, легаш? – спитав у відповідь високий, підводячись на ноги в бік того, хто увійшов, і вмить позеленів, як свіжий лист салату: на нього дивився цілком класичний досить високий і жилистий, вкритий густою чорною шерстю чорт, майже людська голова була прикрашена козячими рогами, довгий хвіст з пензлем був очевидно виголений, а великі банькаті очі з білою райдужкою дивилися іронічно з відтінком зневажливої втоми. З розв'язаного мішка визирнула лохмата, перекошена хронічним переляком голова, БІС сканував обидві свідомості і відчув між очей ствол холодного напруженого пістолета, він увійшов у СЕРЕДИНУ, втягуючи за собою емоції страху та злості високого, що почав втрачати форму, який у міру сприйняття інфернальної реальності танув, як віск, стікаючи з тулуба головою на пісок кольору попелу і вдивляючись востаннє на коливані чорні суті безмовних самогубців, що втратили знання себе на всю наступну вічність. Біс огидно струшував деструктивну енергію розтанулого високого, що віддавала сірчистим ангідридом, і, гримнувши гіперпросторовими дверима, повернувся до розв'язаного мішка: у мішку нікого не було, але на колись письмовому столі з імітацією під вишню лежала свіжа записка:

– Якщо ти диявол, подзвони за номером 0673675543, тобі допоможуть... – Біс одягнув людську форму, дістав із кишені телефон і без жодного здивування чи сумніву в обіцянці незнайомця набрав вказаний номер.

– Це диявол? – спитав застуджений голос, очевидно, піднімаючись сходами.

– Ви говорите про власні переконання? – усміхався БІС, – вибачте, помилився номером, – він відключився і викинув апарат у колючі кущі, що починали зеленіти.

---

**Субреальність, або піжама з секретом – гл.3**

*Алімузафарсаїф Аддінкутуз*

**Гл.3: Вид знизу**

Аврелій Шавлович Котов проявився біля дванадцятиповерхової будівлі, що встигла вкритися деякими тріщинами, замазаними негролом, первісно веселого жовтого кольору, що самотньо стирчала ніби штучним зубом на вітрами обвіюваному пустирі серед усякого пластикового непотребу, багаторічно накопиченого дебільним споживанням усього.

– Я пам'ятаю, коли на цьому місці ще продавали гас, – звернувся він до коротконогої дівчини в штанах і з флюсом на лівій щоці, що кокетливо притримувала рудо-брудні локони під псевдолижною шапкою салатово-бурого кольору.

– І продавав цей гас не хтось інший, як Позднюк, на прізвисько Абракадабр, агент альтернативного виміру, споживач інтелектів... Ви піонерка чи комсомолка? – Аврелій Шавлович у приємному настрої продовжував монолог, незрозуміло навіщо розповідаючи єдиній слухачці явно інфернальні речі.

– Я... ммм... ні, не розумію, що це взагалі? Ви хто? Ви мене знаєте?

– Ви навіть не бачили, що таке серп і молот? Щасливе дитя, прекрасний час, ну нас тоді переселяли з Оріона... комунно-баптистів, усіх до одного...

– Це як? З якого Оріона? Ви втекли з Сєдова-(дурдом в Запоріжжі)? оТо-ж-то я й дивлюся, черевики брудні...

– Моє миле дитя, я БІС, біологічно інстальована свідомість, що можна перекласти на ваш вульгарний діалект як трансцендентність, розумієте тепер?

– БІС? Та ще з Сєдова, чого ви причепилися? Я поліцію викличу, – залізла в рожеву сумочку, вихопила нокию-цеглину, тикає кнопки..

– Останні 75 років не щастить зі співрозмовниками, – Аврелій Шавлович відпустив модуляцію форми, і руденька побачила... жбурнула в рогатого телефоном, спробувала вдарити неміцною китайською сумочкою, сповзла на ще холодну після зими землю і остаточно збожеволіла, як кажуть у таких випадках.

– Так... – звертався вже начебто до себе відкритий БІС, – і цей Позднюк ще бачив Леніна!.. в обіймах Троцького... Льову Бронштейна! Ох уже ці Бронштейни.. Так мені не гадили ще з часів Троянських воєн, гандьба, нордична аристократія... жалюгідні збоченці та егоїсти, усіх би їх льодорубами...

Монолог Аврелія Шавловича перервав різко загальмований російський автомобіль, що став раритетом серед більшості українських іномарок, з якого вискочили чорняві в шкірі, схопили пенсіонера райспоживспілки під пахви, жбурнули на заднє сидіння явно для розмови і з форсажем умчали, клацаючи розподільником запалювання і вистрілюючи брудний смердючий дим з-під перекошеного заду.

У вікні пентхауса дванадцятиповерхівки зачинилися відкриті перед цим старомодні жалюзі, і хтось нервово закукурив сигару Monte Cristo, набираючи номер міжміського телефону: внизу в під'їзді гримнули двері і розлунав приглушений крик постраждалого... заходило сонце за дим від Запоріжсталі.

---

**Субреальність, або піжама з секретом – гл.4**

*Алімузафарсаїф Аддінкутуз*

**Гл.4: Зверху**

Авто рухало ривками, водій явно нервував, а сидячий поруч скрипів шкірою, потім дістав іржавий парабелум і, примруживши око, став зазирати в ствол, придуркувато усміхаючись. БІС сканував ноосферу в пошуках свідомостей викрадачів, але їх просто не було! Тоді він спробував візуалізувати їхні думки, хоча б одну, побачив сірий фон, з краю якого зчитувалася інформація. БІС зібрав усю ментальну енергію, і напружившись нарешті зміг прочитати слово «БЛЯ», коричневими кривими літерами кольору підсохлого лайна.

– ХМ, – Аврелій Шавлович занурився в недовіру, – звідки ж ці істоти, – думав БІС, – які не сприймають навіть моєї істинної форми?

– Не порви рогами обшивку, легавий, – перервав його роздуми той, що грався з парабелумом, – пригни башку, а то роги відстрілю, – і він ідіотськи хихикнув, етаким анашистим запашним смішком.

– Вони бачать мене... і нічого... значить, все гаразд... – Аврелій Шавлович не міг собі признатися в деякій розгубленості, він був занадто інтелектуальний, – так ми наче не на повітряній кулі летимо, – пожартував раптом, боднувши рогами обшивку...

– Ну ти, годі приколюватися, привеземо до пахана, тоді й приколюйся, а зараз пащу закрив, башку нагни в коліна, костилі на ширину плечей, – різкий удар у тім'я парабелумом зі смішком і підморгуванням сидячому поруч «кожаному» з кейсом. Той відкрив кейс, дістав великий рівний шмат сала, дмухнув на нього і рванув зубами, закочуючи підсоловілі олов'яні очі й голосно провінційно чвакаючи.

– З кулею була непогана ідея, – думав БіС, а машина вже падала вниз, у якийсь уявний низ, антитезу верху, який ледве чи могли уявити собі природничі-вчені, хоча деякі, мабуть, змогли б пояснити після спілкування з Аврелієм Шавловичем Котовим, але йому якось у цьому не щастило, саме вченим ніколи не спадало на думку спілкуватися з ним і подібними йому інтелектами.

Ставало жарко, у вікнах миготіли язики полум'я, запахло сірчистим ангідридом, «кожаний» продовжував крутити кермо, але цього вже не знадобилося, все залізо й крики поглинув гримнулий раптом знизу клубок полум'я, пожираючи матерію і переводячи її енергію на наступний метафізичний план...

Аврелій Шавлович знову стояв перед квазі-жовтим будинком з чорними смугами негролу на швах, тримаючи в руках кейс зі згорілого авто, він зайшов у третій під'їзд, викликав лифт, що смикався синкопами, і з насолодою вчитуючись у повсюди написані матючні тексти, рушив на самий верх будівлі. На дванадцятому поверсі клацнув замок, відчинилися броньовані двері, і пенсіонер, нагнувши голову, увійшов у приміщення, тримаючи кейс трохи позаду і пригладжуючи лівою все ще густе руде волосся.

– Куди ж ви поділи... замочили.. моїх пацанів, шановний? – говорив хтось усміхнений, пускаючи цигарний дим і кокетливо закутуючись у бухарський халат, – ви власне яким чином і навіщо влізли, скажімо так, у мій бізнес?

Котов дивився, куди б присісти, інтуїтивно притискаючись до кейса, і дивлячись просто в праву зіницю візаві, у приміщенні було багато мотлоху від попередніх лопнулих бізнесів, ящиків, моніторів, контейнерів, столів і офісних стільців, і посеред цього мотлоху прикрашала приміщення величезне різьблене поліроване кипарисове ліжко з оксамитовим балдахіном і шовковими темно-зеленими простирадлами. У ліжку лежало хтось повітряно-зефірне, в одних панчохах, з келихом у маленькій, але міцній руці, і від неї виходило щось, фрикцююче квантами хтивості і запалюючи простір деякою фривольною легкістю, яку Аврелій Шавлович міг би навіть назвати неадекватним веселощами з елементами безумства та абсолютного пофігізму: він зрозумів, що закохався назавжди.

---

**Субреальність, або піжама з секретом – гл.5: несподіванка**

*Алімузафарсаїф Аддінкутуз*

**Гл.5: Несподіванка**

За мить промайнула перед очима вся життя у фізиці, надії та розчарування, кар'єрне зростання в райспоживспілці, друкарська машинка «OPTIMA», яку ненароком виніс додому з місця роботи, верескливі дружини і сопливі невдоволені діти, завжди схожі на якихось акторів-трагіків, сусіди по дачі, одна випадкова поїздка до Гатчини на жовтневі канікули... він перевів погляд з цього прекрасного обличчя на стоячий поруч офісний стіл, завалений пачками різнокольорових презервативів і пляшками з-під шампанського: десь у кімнатах бабахали годинники, здається, дванадцять. Час ПІВДЕННОГО колеги, подумалося якось само, і він нарешті сів у малинове крісло.

– Сподіваюся, ви не думаєте, що я буду вас лякати тут пістолетиками, ножами та кастетами? – господар приміщення шмигав носом і продовжував притримувати халат лівою рукою, правою відкриваючи шухляду столу і ховаючи хромований магнум.

Аврелій Шавлович уже не знав, що говорити, забув смисл свого приходу, він побачив ту, заради якої, виявляється, жив, шукав, чекав і сподівався, терпів і вірив, і навіть відмовився від свого світу та якихось його преференцій: він вирішив єдиний раз покликати АМАЗАРАКА.

– Ти тут у ПАДІННІ, де заборонено мене кликати, КАСТИНОН, але причина порушення інструкції очевидно, в ліжку? – архангел перевів іронічний погляд вогненно-сапфірових очей з балдахіна на Аврелія Шавловича, зробив вигляд, що засміявся: від звуку його сміху господаря квартири вирвало просто на турецький килим з довгим ворсом, він махнув рукою і вибіг у бік ванної, у Котова завібрувала діафрагма, а незнайомка лежачи виронила келих і втратила свідомість. Дивно, але келих знайшов, об що розбитися, і дзенькнув у дріб'язки, ставлячи крапку сардонічному сміху архангела і повертаючи до реальності думки пенсіонера,

– Це моя друга половина, АМАЗАРАК, – із дрожжю в голосі заговорив Котов, – вона та, яку відокремив БЕЗКІНЕЧНИЙ...

– Ніколи серед мертвих ти не знайдеш її, падший, усі ви продовжуєте вірити в химеру, в ілюзію почуттів, яких не пізнали, на які сподіваєтеся, шукаєте заткнути діру в ущербній програмі, але ваша помилка в непорозумінні.... ВІН не створив нічого недосконалого, лише ваша заздрість до мертвих поставила вас на чуже поле і зробила нижніми. Хоча я тобі допоможу, бо зобов'язаний, та й набридли ви мені... Даю тобі ще одну форму, в якій ти з нею будеш одним, цю форму використовували деякі ренегати, ну і твоя черга.. не клич більше..

На місці зниклого АМАЗАРАКА реальність флуктувала частинами об'єктів, перетікали візуальні феномени, турбільони світлових еманацій, були видні іскри незліченних неціцот, обривків розірваних інтелектів і сутей, Аврелій Шавлович відчув нову форму, форму змія з двома різностатевими головами та давнім ім'ям КАСТИНОН. Він дивився обома головами, чотирма очима, і картина світу лівої голови була прекрасна, раптом він усвідомив її сон, ліва голова спала, такою була її реальність і причина розділення, Аврелій Шавлович не хотів визнавати своєї помилки, раптом стала противна ця гротескна пародія на людину, захотілося провалитися в остаточний низ і забути про всі причини своєї появи в усвідомлюваних світах БЕЗКІНЕЧНОГО.

---