Швейцарський сир

Була у мене дуже давно, у 2006-2008 рр. однокурсниця Далія.

Все в ній надихало - від стилю одягу та манер до максимальної організованості та природженої мудрості.

Якщо читачі зрозуміють, це була особа максимально цілеспрямована та більш організована, ніж тодішній вельмишановний ректор нашого вишу.

У Далії настільки все було готово, що здавалося, що вона зчитує тези освітніх програм з сайту міністерства за два тижні до публікації.

Найкрутіше полягало в тому, що це було не просте зазубрювання.

Це було поєднання амбітності, наполегливості (які я, ясна річ, маю) з унікально рафінованою делікатністю та фантастично-меметичною далекоглядністю. Іншими словами, Талейран, Сунь-Цзи та Гійом де Боплан у 2007 р., у розкішному жіночому шовковому костюмі, з магічно-оливковою засмагою та неординарною, як у професійної гімнастки, гнучкістю.

Ну, оскільки час спливає стрімко, а випустилися ми давно, неймовірно давно, якщо чесно, то я згадаю один тільки епізод і те, як він на мене вплинув.

Далія поділилася зі мною посиланням на свій блог "це було давно-й-неправда-не-скажу-де". Ось що мене зацікавило тоді.

Проста фраза: "Nulle dies sine linea'', що в перекладі з латини означає "жодного дня без рядка". Іншими словами, пиши щодня, навіть якщо це якась сумнівна маячня. Навіть якщо втомлюєшся. Навіть якщо здається, що стара тема вичерпана, а нову ти так і не знаходиш.

Можеш ділитися, а можеш писати в стіл, але пиши...

Ця людина настільки важливою була для мене, що я згадувала її аналоговий фотоапарат, її гімнастику, її гумор, тези, впевненість, з якою вона відповідала на семінарі. Я навіть зберігаю досі листівку, що її вона подарувала мені на 8 березня з купою мемів та внутрішніх жартів.

Знайшла сторінку на Інсті й розумію, що у неї є родина. Чоловік. Діти.

Вона все ще викладає.

Я все ще пишу, але комбінація дій, слів, думок, які можуть привести близьку людину до вівтаря, мені невідома. Наче непройдений квест якийсь, і інколи я маю сумніви, що треба його проходити аж повністю. Ніхто й не поривається переконати.

Я застосувала пропущену крізь яскраву свідомість однокурсниці латинську тезу. Писала поодинокі вірші та афоризми навіть тоді, коли перебувала в крихкому становищі *поміж хостелами*, і що б там не було (на довгі роки вона від мене відвернулася), я вдячна за заохочення писати.

Під час блекауту писала ручкою або олівцем у зошит.

Під час карантину читала не наживо, а на диктофон.

Між тривогами ще щось розміщую або редагую попередньо написане, і найдивніше... "Талановитими" у нас часто називають людей, які просто багато пережили й відчули на своєму досвіді.

На Заході навіть вміння мріяти масштабно також вважається за талант або передумову до його існування.

Далія віртуозно жонглює між кар'єрою та особистим життям, до мене потихеньку ледь не намертво прилипає ярлик езотерикині, хоча до містицизму моя сутність не зводиться, але тексти течуть і в ній, і в мені.

"Метод швейцарського сиру", пропагований бізнестренерами та однокурсницею, тепер вже шанованою панією, можна застосовувати й у поезії також.