Чорний, сірий та білий гумор

Приймати гостей, з одного боку, це клопітка справа, але з іншого — приносить радість. Після того як гості покидають дім, залишається післясмак, як після їжі: приємний, а може, навіть і не дуже. Якраз один гість залишив по собі такий післясмак, про який ви самі можете судити.

Справа була на початку осені, коли літо ще не зовсім пішло, а осінь ще не прийшла. Один мій приятель спитав мене, чи готовий я розмістити в себе його друга з Мексики. На моє запитання, коли цей друг приїде, він відповів, що у грудні-січні. Жодних планів ще на цей час не було, тому я з легкістю погодився — тим більше для практики іспанської цей гість мені теж був цікавий.

Але чекати довелося недовго. Приблизно за день мені написав у месенджері невідомий номер: «Привіт, я Аделито!» Мені здалося, що це жіноче ім'я і швидше за все спам, і я навіть захотів його заблокувати. Але за пару хвилин отримав відеоповідомлення, в якому побачив доволі-таки повне обличчя із зачіскою «мамо, розбуди мене о четвертій ранку» (як ми казали в дитинстві). Його сивіюче волосся стояло на голові дибки, як грива у коня. У повідомленні він пояснив, що він якраз той мексиканець, який збирається в мене жити. На запитання «Коли ти приїдеш?» він повідомив, що сьогодні ввечері приїжджає потягом із Бухареста до Софії. Такого повороту я не очікував: до грудня було ще понад два місяці!

Ввечері, приблизно о десятій годині, я вже стояв на станції метро, чекаючи на Аделито. Коли під'їхав потяг, із вагона вийшов мій «великий гість». Це був мексиканець років п'ятдесяти величезних розмірів: якби мене можна було помістити в його тіло, то приблизно помістилося б три таких, як я. Як я згодом дізнався від Аделито, його вага була понад сто п'ятдесят кілограмів.

Зайшовши у квартиру, ми пройшли до вітальні, яка й мала послугувати місцем його проживання. Вмостившись одразу на диван, він одразу спитав про те, де поруч можна повечеряти. Але я запропонував йому нікуди не ходити, оскільки в мене була приготована сочевиця з картоплею. На диво, Аделито з'їв порцію як звичайна людина. Я, звісно, хвилювався, чи зможу прогодувати великого гостя, але після вечері ці переживання розвіялися. Мій гість викликав доволі-таки милі почуття: постійно сміявся, усміхався і всім захоплювався. Було відчуття, що шестирічного хлопчика посадили в тіло п'ятдесятирічного повного чоловіка.

Розклавши диван і постеливши білизну (мені, звісно, було шкода диван, і згодом скрип меблів підтвердив мої побоювання — диван просто жалібно скрипів), я ліг спати. Але незабаром почав чути кашель. Аделито не лише приїхав раптово, а й привіз із собою бронхіт. Кашель гримів на всю квартиру, і, думаю, сусіди були теж не в захваті.

Наступного дня я дав йому всі ліки, які тільки в мене були. Мій гість із радістю їх прийняв, сміючись і постійно дякуючи мені за гостинність. З його вагою будь-які рухи давалися нелегко, тому він часто просив мене зробити щось для нього: піднести склянку води чи поставити телефон на зарядку. Дивлячись на нього, починало здаватися, що велика вага — це майже інвалідність, адже прості речі даються з працею, і я сам почав почуватися персоналом з догляду за лежачим хворим.

Ліки почали діяти, і наступна ніч уже була спокійнішою — кашель майже не було чутно. Вдень ми вирішили прогулятися містом. Аделито йшов дуже повільно, і мені постійно доводилося зупинятися та чекати на нього. Ми зайшли в кафе в центрі міста, і він замовив собі велику склянку молочного коктейлю. Як він мені пояснив, їсть він небагато, просто любить солодке, напої та тортики. Ось де крився секрет його повноти! Одразу згадується одна знайома, яка страждала на зайву вагу: вона казала «я не знаю, від чого набираю вагу», і при цьому, приходячи в гості, завжди брала дві пачки чипсів і велику пляшку кока-коли.

Находившись вулицями Софії, я одразу ж вирушив спати, сподіваючись добре відпочити, і миттєво заснув. Але приблизно опівночі почув крики з вітальні. Прислухавшись, я зрозумів, що Аделито розмовляє телефоном. Зайшовши у вітальню, я перервав його переговори і спитав, що відбувається. На це Аделито відповів, що працює ночами, оскільки в Мексиці в цей час день. Таке пояснення мене не заспокоїло: — Аделито, мені потрібно спати, а також сусідам! Усе-таки якість стін така, що дозволяє чути сусідів, а їм — нас.

Уйшовши у свою спальню, я все ж чув, як Аделито веде розмову телефоном, хоч уже не так емоційно і голосно. Не пам'ятаю, о котрій годині я заснув, але пам'ятаю точно — з думкою виселити Аделито.

Гість спав до години дня і на мої претензії відповів невинно і просто: — А я і не знав, що потрібно попереджати, коли їду в гості, і що я працюю ночами. Гаразд, буду знати. На що я додав: — І не лише про це попереджати потрібно, а й про те, що їдеш застудженим.

Зазвичай, коли я не виспався, краще не потрапляти мені під руку — мої найдобріші якості випаровуються. Того дня я багато чого ще сказав Аделито, на що він відповідав жартом: «Бабусю, не виганяй мене». Як він мені раніше розповідав, його виховувала бабуся, яка його дуже любила, балувала і все за нього робила. От він, мабуть, і знайшов у мені свою «бабусю», яка прала йому і прибирала за ним. До речі, коли я попрак його одяг, мені не дуже хотілося його вивішувати на вулиці, оскільки його труси були просто як парашут величезних розмірів, і я думав, що скажуть сусіди — ще подумають, що я таке ношу.

За ці пару днів мені довелося багато чого терпіти. Це і запах великого тіла, який просто пропитів мою вітальню (мабуть, шлаки накопичуються в тілі і потім виходять через шкіру, видаючи сморід — принаймні, це моя теорія), вже не кажучи про те, що було в туалеті: мені просто доводилося відкривати вхідні двері та вікна у всій квартирі, бо я не міг туди зайти. Маючи загострене нюхове сприйняття, все це просто зводило мене з розуму.

Аделито любив наспівувати пісню і робив це скрізь: у метро, на вулиці, вдома. Це була відома латиноамериканська пісня: «Quiero dormir cansado, para no pensar de ti» («Хочу заснути, щоб не думати про тебе...»). Якщо чесно, за пару днів я вже сам наспівував її, але вона звучала для мене з іншим змістом — мені хотілося виспатися і більше не бачити свого гостя.

До речі, забув додати: на додачу до всіх своїх чеснот Аделито ще й хропів так, що було чутно через дві двері — двері з вітальні та двері моєї спальні.

Взявши себе в руки, я подивився на Аделито і сказав, що він не може жити в мене, оскільки дзвонити вночі — це вже занадто. На це він відповів, що цієї ночі свято в Мексиці і тому він вихідний. Ми зійшлися на тому, що він переночує ще одну ніч. В екстреному режимі зв'язавшись із приятелем, який мені підсунув великого гостя, я домовився про нове житло для мексиканця. Житло знайшлося в іншого його знайомого.

І я вам так скажу: день, коли виїхав мій гість, був одним із найщасливіших днів у моєму житті. Це ніби носиш цілий день тісне взуття, а ввечері зняв і радієш.

Загалом, коли вам запропонують гостя, попередньо уточніть не лише скільки він пробуде, а й стан здоров'я та обов'язково його вагу!