ЖАХ і ХАОС

ЖАХ І ХАОС

Броніслав Врублевський

Просидівши за письмовим столом першу половину ночі, я отямився саме тоді, коли ніч дійшла до своєї вершини і відчув, що думки більше не рухаються.

Ніч була вже на зламі, а це особлива година, коли панує тиша .

Було холодно. Замерзлий і спустошений, я встав, перейшов у спальню, увімкнув світло – і випадково глянув у дзеркало…

На мене дивився хтось інший.

Я знав це обличчя – і водночас не впізнавав його. Очі були надто нерухомими, наче дивилися не на мене, а крізь. Тінь уздовж носа, бліда шкіра, дивний блиск на вилицях – усе це складалося в образ, який не хотів збігатися з відчуттям «я».

Мені стало незатишно і страшно. Я швидко вимкнув світло…

Раніше траплялося зі мною і інше: вночі, лежачи в ліжку, я раптом згадував, що смертний. Тоді в моїй свідомості, – наростав панічний шум . Наче щось стискалось зсередини.

Бувало так, лежу навзнак, широко відкривши очі, а свідомість моя ніби задихається на мить і намагається зі всіх сил побороти страх, осмислити і зрозуміти смерть.

Ми відкладаємо це «на потім», знаючи, що цього «потім» ніколи не буде.

Собі думаєш, що смерть ще далеко, що встигнеш її продумати, – а сам знаєш, що все одно ніколи не осягнеш її, і знову в темноті, в глибині свідомості, де живуть думки, промайне її крик і раптово затихає, коли перевернувшись на бік, починаєш думати про інше.

І все ж вранці страх відступає. Вранці все інакше. Ти просто живеш…

Коли прокидаюся, то вже усвідомлюю своє існування, що тепер мені жити і жити, а це зовсім не нудно. Якщо ми вже прожили, наприклад сорок років, то потрібно спробувати прожити ще сорок. Людина смертна. Але якщо ми народилися – нічого не поробиш, потрібно жити.

Свідомість знову приймає життя як даність. І тоді відкривається проста істина: жити – не нудно, жити – необхідно. Якщо нам дано час, ми маємо його прожити.

Роздуми про природу страху смерті та межі людського існування це стається вночі лежачи в ліжку. Але вранці, перед дзеркалом, усе знову стає звичним.

Я не стверджую, що знаю істину. Лише підійшов до неї настільки близько, щоб відчути її присутність. « Життя прекрасне» – це також істина.

Кожен день починається з усвідомлення руху в майбутнє – і з тихого суму. Це суміш страху і скорботи, що супроводжує людину, навіть коли вона цього не помічає.

А потім приходить тиша. І в цій тиші відкривається головне: ми не всесильні. У нас немає повної свободи. Ми підвладні чомусь безіменному, чомусь, від чого немає порятунку.

Ми – тремтячі створіння, а ВОНА всесильна. Вона, то є Божа десниця, яка над нами всіма занесена і перед нею потрібно схилити голову.

Філософія називає це ХАОСОМ, як дещо живе і животворне. Місце яке наповнює фізичний простір.

ХАОС – не просто безлад. Це першооснова буття. Те, що існує до форми і поза формою. Його неможливо визначити, адже будь-яке визначення вже створює межу, якої в ньому немає.

ХАОС – це водночас порожнеча і повнота. Нескінченність і нуль. У ньому злиті всі можливості світу. Він породжує все – і все в себе повертає. Навіть коли світ здається впорядкованим, ХАОС не зникає. Він лише відступає на межі – у темряву, у невідоме, у глибини, яких ми боїмося торкнутися.

ХАОС – не реальне тіло, а принцип безперервного його становлення. Крім того, він є місце, як вважали філософи – стоїки, яке вміщає в себе ціле ( початок, виток, основу) і є вічністю. Він всемогутній і безликий, він все формує, але сам без форми. Його суть – порожнеча і ніщо. Це безкінечність і нуль одночасно, а всі елементи злиті в одно нероздільне ціле.

В сучасному уявленні уяві ХАОС постає як космічна першоєдність, де розплавлено все буття, із якої воно з’являється і в якій воно гине. Тобто це принцип і витоки всякого становлення, вічно творче живе лоно для всіх життєвих форм.

Із залишками хаосу на землі пов'язаний ЖАХ – страх, породжений пітьмою, ніччю, відсутністю надійних меж між людиною і царством ХАОСУ.

ЖАХ – це страх перед безформним. Перед тим, що не має меж і це не піддається поясненню. Він виникає там, де руйнується звична картина світу

Царство смерті, з яким також пов'язаний ЖАХ – своєрідний ХАОС, як протилежність цьому світу.

У давніх уявленнях, у міфах він постає як ШЕОЛ – темний світ, що поглинає душі. Це місце, де стираються межі, де панує хаотичний безлад і водночас здійснюється очищення. Тут страх набуває глибшого сенсу: він не лише руйнує, а й змушує замислитися.

Біблійські тексти розглядають ШЕОЛ як місце покарання грішних душ, які при житті стають подібними тваринам. Це місце страждання, пітьми й безладдя. Там душі проходять очищення через муки, вогонь і холод. Але навіть там існує порядок: страждання має сенс, воно веде до очищення.

Поміщені в ШЕОЛ душі нечестивих відчувають муки: вони опутані скорботою і залізом, перебувають в непроникній пітьмі, в хаотичному безпорядку. Відповідно до текстів талмуду, злочинних царів – тиранів в ШЕОЛІ заживо поїдають черв’яки.

Богопротивниками темні сили заволодівають ще при житті. На них накидається непосильний тягар «первісток смерті», який приводить їх до демонічного «царя жахів». Людоненависники караються в ШЕОЛІ вогнем божої люті. Звичайних же грішників бог « низводить» в ШЕОЛ і піднімає покаранням очистивши їх від гріхів.

Крім померлих грішників, в ШЕОЛІ мешкають злі духи, а також « ангели – мучителі» і його часто ототожнюють з гієною – « вогняною безоднею », де течуть вогняні ріки для « зцілення духу» грішників.

Відповідно талмудським переказам ШЕОЛ знаходитья не під землею, а в іншому виміру, за « горами пітьми », так що із ШЕОЛА видно рай, і навпаки. ШЕОЛ подібний « вогняному мечу», який охороняє древо життя, щоб злі душі не долучилися до вічності і цим не увічнили зло.

У ШЕОЛА 40 тисяч входів і він в 60 раз більше раю і в 3000 раз більше земної кулі. Мандрівники, які наближаються в морі чи в пустелі до воріт ШЕОЛУ, чують несамовиті крики розтерзаних там грішників.

ШЕОЛ складається із семи відділень ( прообраз «кругів пекла» в християнських вченнях), і в кожному наступному вогонь в 61 раз більш сильніший, чим в попередньому.

Тобто, ШЕОЛ – це своєрідне чистилище, і муки в ньому сприяють лише порятунку від злості і нечисті.

Тільки закоренілі грішники мучаться в ШАОЛІ більше року, причому половину цього очисного строку душа проводить в вогні, а половину – у льоду.

Найбільш злочинні душі, які відправленні в «заслання» до двох льодяних гір, тайно приносять звідти сніг і розсипають його скрізь, зменшуючи силу вогню, і примудряються тим самим грішити навіть в ШЕОЛІ. На суботу та інші свята душі звільняються від мук ШАОЛУ.

В майбутньому, коли настане «кінець світу» та Страшний суд, великі ангели Михаїл та Гавриїл послані богом, відкриють ворота ШАОЛУ і « виведуть за руку» всіх які туди потрапили.

Таким чином, людина живе на межі – між порядком і ХАОСОМ, між світлом і темрявою. Вона боїться ХАОСУ, але водночас походить із нього. Вона прагне стабільності, але її існування тримається над безоднею.

І, можливо, найстрашніше не в тому, що ХАОС існує, а в тому, що він завжди поруч. Він не десь у далеких глибинах Всесвіту, а у нас самих: у наших страхах, у нашій смертності, у тій темряві, яку ми намагаємося не помічати.

Ми відвертаємося від ХАОСУ вдень, ховаємося в буденності, у словах, у справах, але вночі він повертається. І тоді ми раптом відчуваємо, що є лише існування – крихке, тимчасове, незбагненне.

Все ж, стоячи над безоднею, людина не лише тремтить – вона усвідомлює свою присутність, своє право бути.

Можливо, ми ніколи не переможемо ХАОС. Але поки ми дивимося йому в очі – ми живі. І, напевно, справжнє життя починається саме в цю мить: не тоді, коли ми забуваємо про ХАОС, а тоді, коли, знаючи про нього, все одно обираємо світло.

.