Версаль під ключ

Яга мовчки стояла і дивилась на криві, покриті мохом, грибами та пліснявою, стіни своєї хатки.

— Ремонт тобі, кажу, треба! — ще раз уже голосніше гукнула вона кудись у бік стріхи.

Хатинка, важко скрипучи, повернулася до неї передом і загрозливо нахилилася. З дверей, що розчинилися зі скрипом, вийшов кіт, сів на ганок і почав вилизуватися.

— Ну, а ти, Люцику, що скажеш, — звернулась Яга майже лагідно, очікуючи на підтримку. Кіт мовчки покосився кудись наверх будиночка і так само мовчки продовжив вилизуватися.

— Чого мовчиш, Люцифере? — не витримала Яга.

— А я що? — муркнув кіт. — Мені хоч ремонт, хоч кінець світу! Аби сметану вчасно давали, — і продовжив вмиватися.

Яга важко зітхнула, сплюнула і всілася на пеньок. Дістала з рваного фартука великий рожевий смартфон з блискітками, чохол з окулярами, на якому великими золотими літерами було виведено «Гутчі». Заходилася щось гортати у смартфоні. Будиночок, як партизан, безшумно зробив кілька кроків і навис над нею, заглядаючи у смартфон через плече. Кіт і собі припинив облизуватися і теж глянув.

— Ну, і як вам це? — тицьнула раптом Яга у одне із зображень, збільшуючи його на весь екран.

Кіт фиркнув. Закашлявся. У той час як хатинка тряслася усіма колодами, грізно скрипучи.

— Чи ти від старості зовсім здуріла, стара! — фиркнув кіт. — З якого дива тебе на пшонка-стайл потягнуло?

— Пшонка-стайл?! — обурилася Яга, поправляючи окуляри «Гутчі». — Ти на ціни глянь, морда вусата! Тут написано: Палацова класика з елементами рококо. Золоті багети, ліпнина у формі котиків із крилами кажанів і люстра з вінницького скла, що світиться від люті ворогів, а не від примх ДТЕК. Це ж статус! Це ж інвестиція!

Хатинка видала звук, схожий на передсмертний хрип старого млина, і так сильно здригнулася, що зі стріхи на рожевий смартфон приземлився вгодований слимак.

Із-за кривої сосни почулося покашлювання:

— Тільки сьогодні у нас акційні ціни на ремонт. Золото буде справжнє, бабусю!З копалень самого Кощія, — тут уже з’явився і сам власник голосу, товстий, невисокий чоловічок у малиновому піджаці та з блискучим кейсом, на якому виднівся логотип: «Євро-Ліс-Буд: гроші ваші - капризи наші». Ним виявився прораб Микола, відомий у магічних колах пройдисвіт, який міг продати пісок русалкам і сніг дідькові.

— Коля, ти? — Яга підозріло зіщулилася. — Ти ж того року уже робив водянику басейн, так, що він досі з нього воду вичерпати не може, бо дно «всохло».

— Наклеп! То був інноваційний дренаж! — Микола миттєво опинився поруч і вже розгортав перед Ягою рулон засмальцьованих креслень. — Дивіться сюди. Оце - ваша хата. Замість моху - медичне золото. Замість грибів штукатурка, замішана на сльозах єдинорогів. А ось тут, у кутку, смарт-піч з автопілотом.

Люцик підійшов ближче і підозріло понюхав черевики Миколи.

— Сльози? — муркнув він. — А чого вони тхнуть милом Маруся і оцтом?

— Це віддушка для автентичності! — відрізав бригадир. — Значить так, бабцю, розрахунок наперед. Матеріали зараз дефіцитні: гноми страйкують, ельфи митницю перекрили, гобліни взагалі всі дременули через Тису. Тож, треба брати негайно!

Яга, під враженням «палацової класики», витягла із-за пазухи товсту пачку перетягнуту резинкою.

— Куди! — зашипів Люцик, — це ж твоя пенсія за останні п’ять років!

— Не заважай! — відмахнулася Яга, — дай хоч на старості поживу, як люди. Еге, ж хато?

Хата лише важко зітхнула і відвернулася.

Микола вихопив гроші і зник .

Бригада з’явилася наступного ранку. Це були три тролі в касках, що мали в руках лише кувалди і скотч.

— Хлопці, діємо за схемою «Люкс-Економ»! — командував Микола.

Першим ділом вони приклеїли «золоті багети». Зроблені з фольги конструкції ліпили на рідкі цвяхи, що підозріло пахли сосновою смолою.

«Ліпнину» робили з розмоченого цукру. Котики більше нагадували лисих змій, з кривими ганчірочками замість крил.

— Я цього не замовляла! — не витримала Яга, коли побачила, як один із тролів фарбує її антикварну піч балончиком «сріблянка». — Де вінницьке скло?

— Буде, пані! Це — перший шар! — запевнив Микола, придивляючись до мухоморів у кутку.

Через три дні бригада оголосила, що об’єкт готовий до здачі.

— Приймай роботу, — муркнув Люцик. — Тільки не дихай , бо «золото» відклеїться.

Яга зайшла в хату і ледь не впала. Замість підлоги була березова кора, прибита іржавими цвяхами, на якій криво намалювали «мармур». Люстра з «вінницького скла» виявилася зв’язкою порожніх пляшок, всередині яких блимали світлячки.

— Коля! — гаркнула Яга, але той вже сидів у ступі, позиченій у сусідньому лісі.

— Гарантія до першого дощу! — крикнув він.

Хатинка, яка весь цей час терпіла мовчки, раптом видала такий звук, ніби у неї вибухнули всі нерви разом із димарем. Вона щосили затрусилася.

— Люцику, що відбувається? — Яга вчепилася в «золотий» багет, той зіжмакався і залишився у неї в руках.

— Це називається відторгнення сторонніх тіл, — спокійно констатував кіт. — Хата вирішила, що краще бути обшарпаною, ніж позоритися.

— Я цього не замовляла-а-а! — заволала Яга.

— От і я кажу, краще еко-стиль, — муркнув кіт.