Рятуємо всесвіт разом.

Одна зі схожих планет на Землю є у прямому сенсі клоном. Вчені її визначили як Росс 508 б. Не даремно вона є в кілька разів більшою за Землю, бо її мешканцям треба більше місця, оскільки одна особа має кілька своїх клонів. Тільки, якщо в нас на Землі намагаються різними експериментами досягти цього штучно, то на Росс так з'являються на світ. Такі особи пов'язані між собою, сильніше за близнюків. Вони точно виконують все однаково, навіть будучи на відстані одне від одного. Маючи свої наукові центри, вчені цієї планети готували проект з дослідження Землі, адже, не тільки нам цікавий космос. Отримуємо зворотний взаємний результат.

Але в один момент у планах науковців відбулися зміни. Рішення було раптовим, в силу обставин. Одна клоноособа під час народження втратила матір, а батько зник, дізнавшись про вагітність. Не даремно ж та планета схожа на нашу...

Користуючись випадком, професор розпорядився залишити в них одного клона, а трьох відправити на Землю, задля повної картини. Наземні клони мали користуватися одним на всіх тілом, а той малюк, якого залишили на Росс, мав відтворювати всю поведінку земного жителя.

Чому саме на Землю трьох? Аби зв'язок був сильнішим, бо все-таки неабияка відстань. А ще й одне тіло, аби не було ніяких втручань в різні особистості. Так, одного літнього дня, коли у пологовому в одного хлопчика зупинилось серденько від вроджених вад, то ніхто про це не дізнався, бо на його місці опинилась на перший погляд здорова дитина. Тож сім'я не стала оповита бездонним смутком.

***

З глибин Азовського моря, випливала ближче до людей русалонька. Мала таке хобі й мешканці моря нічого не могли з цим удіяти. Не кожен морський мешканець наважувався на таке, адже люди ловили їх для харчування. А про деяких з них люди взагалі не мали нічого знати. Але Моретта сміливиця. Слідкувала за прогулянковими катерами і була у захваті від розваг і радощів людей. А у дальніх кораблів нема нічого цікавого. Одного разу, пізньою весною, Моретта виокремила, одного 10-тирічного хлопчика серед відпочивальників на узбережжі. Його карі очі якось з сумом вдивлялись у морську синь. Колір його очей зливався з кольором моря і це злиття супроводжувалося емоціями, невластивими дітям такого віку. Здається, світлокарий колір, забарвлений сумом, тонув у воді, а Моретта тонула в цих очах. Вона спокійно була непоміченою під водою поблизу суші. Помітивши, куди дивиться хлопець, розташовувалась саме у тій точці і таким чином виходило, що вони зазирали один одному в очі, та тільки один з них це знав. Так, русалка готова проводити вічність, дивлячись у його очі, вишукуючи думки, огортатись теплим поглядом і зачаровано мріяти... Та хлопчика кликали і ідилія закінчувалась.

Підчас однієї з розмов з морським царем, Русалка запитала:

— Царю всемогутній наш! Скажи, як можна мені потрапити на сушу?

— Все-таки не передумала… — Безнадійно розвів руками-плавниками цар, опустивши очі. — зробимо так. Дозволяю тобі зустрітися з нашою Відьморефеєю. Нехай вона зазирне у твоє життя.

Відьморефея сказала, що русалка занепаде, якщо не пізнає іншого життя. Зате після повернення, якщо пройде земні випробування, то матиме надздібності. За домовленістю, зустрівшись у перших променях світанку, русалка отримала перші настанови.

— Ось бачиш цю молоду пару? Буде кілька секунд, коли ти, разом зі сперматозоїдами, потрапиш в організм жінки. Вона завагітніє і народить дівчинку. До певного часу, ти нічого не пам'ятатимеш з теперішнього життя. Зараз ти ще можеш відмовитись, — сказала Відьморефея.

— Я не хочу втрачати такий шанс, бо хтозна, чи буде ще ,— схвильовано, але рішуче відповіла Моретта.

Чари зменшили русалку, а хвиля допомогла дістатися до молодих людей. І вже наприкінці наступної зими в сім'ї народилась довгоочікувана дитина.

***

Славко і Оксанка зростали на різних кінцях країни. Синьоокий брюнет — непосидою і бешкетником, а русоволоса дівчинка з блакитними очима — спокійною і розважливою. Таких різних дітей об'єднало одне: вони нічого не бачили. Хтозна, можливо при переміщенні відбулись якісь збої, а можливо, це спеціально задумано для кращого пізнання світу.

Вони відкривали для себе світ і світові себе. З перепонами, але все ж досягли значних результатів у житті. А коли почали жити окремо від батьків, почали допомагати іншим.

Оксанка з дитинства мала дивні відчуття до води. Ніби і любила в ній бавитись, та, приїздивши з батьками на море, з невідомої причини лякалася напливу голосних хвиль до берега, які, в свою чергу, раділи її появі і готові були все море вихлюпнути до її ніг, забуваючи, що це лише людська дівчинка...

Під батьківські переконання, подолавши незрозумілий острах, все-таки віддавалась на пестощі води, після чого море, втамувавши свої емоції, заспокоювалось і бавилось з дівчинкою як зі звичайною дитиною, лише не могло натішитись її присутністю. Так повторювалось щоразу. Оксанчина любов до моря зростала і, ставши дорослою, страх зник зовсім.

Переїхавши на навчання до великого міста, струнка юнка невисокого зросту почала відвідувати басейн з надією нарешті навчитися плавати: не заради спорту, а так, аби триматися на воді у своє задоволення. Тренер мав витримку і хист до індивідуальних підходів. Оскільки наша героїня в силу своїх особливостей мала потребу в індивідуальних заняттях, то гарно роззнайомились із Сергієм. Це був чоловік зростом близько 180 см, легкої спортивної статури із сильними руками і приємним голосом, який при спокійному тоні проникав у самісіньку душу, і від якого волосся ставало дибки, коли він дратувався і нервувався, нехай навіть на когось іншого. Чи то Оксана в силу своєї юності була така чутлива, чи то він на всіх однаково діяв, однозначно стверджувати не можна.

Вона знаходила Сергія за ароматом парфумів, якими той користувався. Таких вона більше ні в кого не зустрічала. Відчувала теплий погляд на собі і вловлювала таким чином лише його погляд. Коли на неї дивилися інші, вона не помічала. Кілька разів спільно випитий чай, куштування морозива стало традицією. Якось кілька занять пройшли без підтримки традиції і Сергій був явно засмучений чимось, але одного дня Оксанине заняття виявилось останнім на сьогодні, а ще й пустився дощ, то мусили перечекати за чаюванням. Та й поділився він із нею таємницею.

— В мене донька хворіє. Я сюди приїхав, аби заробити на операцію, та час іде, а грошей все недостатньо…

Серце Оксани в ту мить, здавалося, завмерло, хоча зовні намагалася нічим себе не виказати. «В нього є сім'я…». А що ж вона хотіла? Все-таки різниця у віці 10 років. Це вона, студентка-першокурсниця, а він дорослий чоловік… Та й один одному ніхто нічого не обіцяв і не було причини щось обіцяти. Вони лише хороші друзі, хоча Оксана і літала у мріях про щось більше з цим чоловіком. Реальність не така, як у дівочих мареннях.

— То я і берусь за роботу у дві зміни, — вів далі тренер.

Попри те, що всі мрії й ілюзії розбилися на дрібні скельця, вона рішуче була налаштована бути біля нього, скільки можна. Нехай просто як біля друга, чи навіть як проста учениця. Це стало першою великою справою, у якій Оксана відіграла основну роль. Дівчина без вагань звернулася до професора, який викладав в університеті, де вона навчалася. Той, у свою чергу, підказав фонд, який може допомогти з оплатою лікування дітей, та й сам зголосився, не чекаючи грошей, прооперувати дитину. Після цього Сергій поїхав з міста. Дитина потребувала реабілітації, треба було допомагати, та і дружині запропонували високооплачувану роботу. Наша ж юнка прийняла свою долю як є.

Життя бурхливо тривало і не дозволяло засумувати. Будучи на 5 курсі, на узбережжі моря відбулась всеукраїнська конференція з профорієнтації незрячих людей, на якій запрошені студенти розповідали про сприйняття і ставлення до таких людей у їхньому навчальному середовищі, а також обмінювались досвідом про використання різних технологій. відбувались онлайн-трансляції і прес-конференції. Але і в такій насиченій програмі були години для відпочинку, якими студенти активно користались: вдень ніжились на пляжі, а ввечері віддавалися розвагам, як і більшість молоді.

Якось, обіднім часом, маленькою компанією вирушили купатися в морі. Оксана не хотіла втрачати такої нагоди, але й не збиралась набридати знайомій парі, яка стала романтично загравати між собою. Тож лишилася біля берега, та не помітила, як зникло дно на доступній їй відстані. Ніби старалась надовго не лягати на воду, аби контролювати своє місце розташування, та після кількох секунд розслаблення виявила, що загубилась...

Кликання друзів, які попливли на глибину, результатів не дало. Залишалося не піддаватися паніці і не витрачати сили даремно. Вона уявлення не мала, у який бік плисти, В яку сторону плисти, тому просто намагалася триматися на воді. Почувши плюскіт неподалік, вирішила попросити допомоги дістатися берега у того, хто там плаває.

— Перепрошую! — кричала, підпливаючи на звук. — Я вибачаюсь, допоможіть будь ласка!

Та ніхто не відповідав, та й плюскіт згодом припинився. Ніби риба якась була… Так цю ситуацію розуміла Оксана, а насправді, вона не знала, що плюскіт цей йшов від Відьморефеї, яка не втратила нагоди зазирнути дівчині у очі, аби дізнатися про її життя. Не даремно говорять, що очі — дзеркало душі. Вони відблискували блакиттю із синім кольором. «Поглянемо, красуню, чи час повертати тебе додому», — іркувала морська жителька. Та цього не міг пропустити ангел-охоронець дівчини.

— Що ти собі надумала? — зиркнув неприязно у воду.

— Вона вийшла із моря, то має повернутися сюди, — спокійно відповіла постать.

— Ви її відпустили, ми взяли під свою опіку, – вів далі ангел. — По-перше, в неї ще є завдання на Землі, а по-друге, після свого шляху тут, вона відправиться на небо.

— Дякую, що взялися оберігати її на Землі, — щиро почув у відповідь. — Та вона наша. В неї є завдання і у морському світі, після того, як пройде земні випробування.

— Всевишній створив і море, і вас. Як вирішать нагорі, так і буде, — впевнено нагадав ангел.

— Зараз їй точно ще не час повертатися. Та я рада тебе бачити, дівчинко, — підсумувала Відьморефея, не бажаючи, принаймні зараз, сперечатися з ангелом.

— Оксано, а ти чому припливла аж на таку глибину? — почула дівчина голос знайомої.

— Та я не спеціально, — втомлено відповіла і коротко переказала, як не виявила дна.

Цього літа звела доля з юнаком, що почав упадати за Оксаною. Кожен ранок сюрприз мала: то квіти, то цукерки. Пісні співав, вірші їй складав, романтика повним ходом.

Зайшла компанія хлопців у море, та й вирішили пожартувати над юнаком, мовляв «тут, де буйки, рівно під ними, ховається перлина: той, хто її дістане, і кому подарує, то точно навіки разом будуть». Хлопчина був готовий зірки з неба діставати, а не те, щоб перлини з дна. Та й на ентузіазмі, хоч не дуже впевнено почувався на воді, ринувся до тих буйків. Та ось халепа: туди доплив, а назад забракло сил, бо не мав досвіду у плаванні. Це був його перший виїзд на море, тут трохи щось навчили, та цього виявилось недостатньо, а ще й паніка почала брати. Тож герой йшов на дно, а друзі думали, що за перлиною пірнає, та й теж не відразу відреагували, лише коли кілька хвилин не з'являвся на поверхні, то кинулись діставати.

А юнакові, тим часом, таке вже являлося, ніби там, під водою, вийшло з нього ще двоє таких як він, і разом їх троє. «Хлопці, рятуйте!» — намагався звернутися до них, та слідом мов ехо віддало те ж саме двічі. Як друзі витягали, то враження, ніби хтось вчепився ще по боках і витягалися разом з ним. Ледь відкашлявся на березі і внормував дихання, та аж всього трусило. Дівчата, які досі щось своє обговорювали, помітили щось недобре.

На Оксанчине запитання що сталося , не бажаючи розкривати свою наївність, відповів: «Та щось,перечепився і трохи пішов під воду».

Друзі ще довго підколювали його перлиною з дна.Та увечері, приймаючи душ перед дискотекою, те, що сталося під водою, повторилось. з його тіла знов вийшли двоє.

— Що за дурниці відбуваються? — в унісон прозвучало три голоси пошепки.

— Так, хлопці, якщо треба нам розібратися, то давайте говорити не всі відразу, — запропонувало тіло, з якого всі виходили. Дійшовши згоди, вони добре розуміли, коли, хто з них має висловлюватись, хоча це і не обов'язково, оскільки в їхніх головах були однакові думки.

З того часу Славкові нудно не було. На дискотеці одне тіло мало танцювати, допоки всі троє по черзі не натанцюються, обіймати Оксанку, допоки всі троє не на обіймаються, їсти смачненьке подвійними порціями, просто тому, що тіло все-таки використовувалось одне і потрійна просто не вміщалась. Все тому, що кожна особистість заявляла права на повноцінне існування. До того випадку вони ніби були скуті, а тут кожному подавай повновладність над тілом.

Професори, які спостерігали за четвертим клоном, відразу помітили дивну поведінку мешканця їхньої планети, та пройшло трохи часу, поки підтвердились їхні здогадки.Поламали собі голови, як вчинити далі, Вирішили спілкуватися з хлопцями через клона, якого мали в себе. Через кілька невдалих спроб встановити зв'язок, все-таки вдалось більш-менш пояснити, у чому справа. Готові були забрати своїх посланців назад до себе, та вони хотіли бути там. Бо Як же Оксана? То ж таке кохання.

Славко, будучи програмістом, багато технологій впровадив і на їхній планеті, передаючи знання своєму клону. На Росс 508б були готові приймати в себе людей, бо прекрасно усвідомлювали, що через різні катастрофи на Землі їм треба буде інші місця для проживання. Та чи готові люди прийняти іншу реальність? Це питання складне і до його вирішення треба підходити ретельно...

Оксанине життя завертілось. Закінчення навчання, перша робота. Заміжжя. Відкриття своєї справи з подальшим розширенням. Від простого психолога вона доросла до того, що мала свій центр психологічної допомоги. Невдовзі після одруження, вони ще потрапили на море, та щось не дуже вдалим був відпочинок, оскільки море штормило і прибило багато водоростей і якесь нашестя медуз, яких дівчина чомусь страшенно боялася, сама не знала чому, та Відьморефея прекрасно все знала, що ті страхи підсвідомі і не безпідставні. Сама ж вона не змогла цього разу зустрітися зблизька зі своєю підопічною через тих медуз. Вони просто некеровані і нікому не підкоряються.

Щоразу, перебуваючи біля моря, дівчині незрозуміло звідки приходило усвідомлення певних моментів. То їй подумалося, що вона тут вдома, чи то сон, чи видіння було, ніби вона русалонька і спостерігає за людьми, серед яких були і її батьки. Списувала це на фантазію, прості сни. Але до моря її тягнуло дедалі сильніше. Повз увагу ангела ці моменти не пройшли. Тож він докладав зусилля, аби відвести дівчину подалі від морських узбереж. Доля підкидувала завдання, виконання яких вимагало поїздок і довгого перебування, а після — переїзду на нові місця проживання.

Так вони і жили. Славко зі своєю потрійною особистістю. Оксана з таємничими видіннями і тягою до морських просторів. І не наважувалися розповісти одне одному про свої особливості.

Тим часом Землею ширились різні катастрофи, все вело до глобального потепління, яке мало висушити і моря. Оксана знала про те, що проводиться підготовка переселення людей на інші планети, і почала задумуватись: «Якщо і справді мої видіння — це не просто політ фантазії і моє призначення повернутись в море. То що далі? А моря, на жаль, висохнуть. І все живе там буде мучитись.»

«Пройшовши земні випробування, ти зможеш більше», — промайнуло в її голові.

— Славку, як справи з іншими планетами? — почала більше детально цікавитись у чоловіка, який працював у науково-космічному центрі. Вислухала історії про кілька різних планет, які придатні для життя і які вже облаштовувались, вона запитала:

— Тобто, найбільша — це Росс 508б? А яка там вода?

— На всіх планетах, придатних для життя, є прісна вода.

— А морська?

— Це неважливий ньюанс для виживання, — посміхнувся чоловік.

— Дивлячись для кого, — продовжувала Оксана. — Це все-таки створює клімат, і в морі теж є живі організми.

— Слухай, до чого ти ведеш? Чому раптом так серйозно зацікавилась?

— Треба море перенести на іншу планету, — мовила, як відрізала.

Славка це розсмішило, але після довгих переконань і розмов, він все-таки вирішив донести ідею до керівництва центру. Ще не один місяць був витрачений на переконання у потрібності моря на іншій планеті. Бо якщо переселяти людей, то треба заселяти планету й іншими живими організмами, які оточували людину на Землі. Земне керівництво і професори на Росс погодилися, врешті-решт, на експеримент, бо інші не були прихильниками води, зокрема соленої, це щось їм невідоме. недарма Славко дізнався про себе правду за допомогою соленої води. Як би там не було, та справа зрушила. Передали спочатку зразки води на Росс для різних досліджень. Вони підготували відповідний ґрунт у себе, ввели необхідні елементи, з'єднали з джерелом прісної води, та й почало наповнюватись море, хоч і штучно виведене, та все-таки море. Відбирали на Землі водорості, мушлі й потроху транспортували на нову планету. Потім спеціальний робот доставив туди перших риб, а згодом і більші рептилії.

Довгий і нелегкий процес приніс позитивні результати. Все успішно приживалось у новому середовищі. Люди між планетами почали літати як колись літали між країнами. Тепер вже і не так просто розібрати, де землянин, а де інопланетянин. Наші ж герої не поспішали покидати Землю, Славко трохи побоювався, як його особистість поведеться, потрапивши туди, де народилась, бо ж Оксана так і не знала всього, так як і він не знав, чому вона так перейнялася збереженням існування моря. А вона хоч і відчувала себе спокійніше, та все ж не поспішала до штучно виведеного моря. Хотілось якнайдовше залишатися біля справжнього. Почала активно долучатися до організацій захисту природи. Проводилось багато заходів, спрямованих на покращення екології, що збільшувало шанси на життя на Землі, тому той, хто міг, залишався тут до кінця, та з тим же знали, що їм є де жити, якщо раптом щось станеться.