Котейко

Треба зазначити, життя янголів-охоронців нелегке. Іноді таких особистостей доводиться охороняти, що вони самі так і норовлять швидше на той світ відправитися. Причому — виключно через власну дурість. То він під машину на червоне світло ломиться, то п’яний у каналізаційний люк упаде, то вирішить прогулятися краєм даху, то бавиться з вогнем. Ну як такого янголу вберегти? Тут ніяких янгольських сил не вистачить. Найбільше бісить, коли цей нестерпний тип вирішить перекусити торішньою шаурмою, а потім запиває її шмурдяком у першій-ліпшій зачуханій наливайці. Таких урятувати часом просто неможливо. Уже краще б одразу їх усіх на «Титанік», щоб напевно! І акулам раціон урізноманітнити. До речі, був я якось янголом-охоронцем однієї акули. Там узагалі нічого робити не треба. Не робота, а курорт. Щоправда, інші янголи постійно мені претензії висували. Мовляв, моя акула їхнього підопічного зжерла. Працювати треба краще, нездари! Охороняти своїх клієнтів! Тоді чужі акули ними снідати не будуть!

Часто буває так, що від янгола-охоронця мало що залежить. Клієнт такий трапляється, що не встигнеш відвернутися — а він уже покійник. Через таких ідіотів і псується кар’єра янголів-охоронців. Ну хто тебе просуне по службі, якщо у твоєму послужному списку за рік три трупи? Спробуй доведи, що вони самі шаурмою отруїлися? Хто там розбере, з чого її роблять? Навіть відповідальний янгол-охоронець не застрахований від таких клієнтів. Але кар’єрі кінець — і нічого нікому не доведеш. От і котяться по похилій янголи-охоронці зі зіпсованою репутацією. Тут головне — не спитися і не втратити гідність.

Янгол-охоронець номер тринадцять ступив ногою на ліфтову хмаринку, і вона, повільно набираючи швидкість, понесла його вгору. Після зупинки номер тринадцять незграбно почвалав довгою квітковою доріжкою, що прогиналася під його вагою, немов підвісний місток.

«І тут діє гравітація», — промайнуло в нього в голові. Повітря було сильно розріджене, у вищих шарах атмосфери бракувало кисню, важко було дихати. Тут номер тринадцять згадав, що він не простий смертний, а янгол, і його легені кисню не потребують. Та й легень як таких у нього немає. Дихати стало легко й вільно.

Невдовзі доріжка закінчилася. Перед ним просто в повітрі висіли золоті ворота.

«Чорт! Я, здається, забув пароль для входу», — подумав номер тринадцять і тут же згадав, що йому заборонено лаятися. Навіть подумки.

— Добра доріжка на дно! — вигукнув номер тринадцять, але ворота навіть не ворухнулися. Видно, пароль був інший. Треба спробувати ще. — Злобний шлях на небеса!

Після цього теж нічого не сталося. Номер тринадцять підійшов до воріт упритул і тоскно подивився крізь золоті прути вдалину. Ех! Що за невдача! Янгол почухав потилицю. Потім у нього засвербіла спина. Видно, давно не мився. Він уперся спиною у ворота й почав об них чухатися, соваючись туди-сюди.

— Чого, пароль забув? — раптом запитали ворота басом.

— Ага! — підтвердив номер тринадцять, розвернувшись до них обличчям. Він і не знав, що ворота вміють говорити.

— А ми рідко говоримо, — прочитали його думки ворота. — У нас співрозмовника немає.

— Зрозуміло, — кивнув янгол. — А я тут ось стою. Не знаю, як увійти.

— А ти впевнений, що тобі саме сюди? Може, тобі до чортів? — запитали ворота.

— Точно сюди. Я тут уже був, — сказав номер тринадцять. Хоча в чортів йому теж доводилося бувати. Якось випадково переплутав поверх ліфтової хмаринки. Оце вони здивувалися. Стоять такі з витріщеними мордами… Ледь не підсмажили…

— Може, тобі пароль підказати? — несподівано запропонували ворота.

— Ага, якщо можна.

— Узагалі-то не можна. Але якщо ти нікому не скажеш, я можу підказати.

— Я нікому не скажу. Чесне слово.

— Повторюй за мною. «Добрими намірами вистелена дорога до пекла».

— Зрозумів. «Добрими намірами вистелена дорога до пекла». Дякую.

— Будь ласка.

Ворота натужно заскрипіли й повільно відчинилися всередину. Номер тринадцять радісно підстрибнув і побіг крізь них далі.

— А ти точно не демон в янгольській подобі? — запитали ворота навздогін.

— Ні. Зранку я ще був янголом! — крикнув їм номер тринадцять. Хоча навіщо питати, якщо ти вже все одно пропустив?

Пройшовши зеленою галявиною метрів двісті, тринадцятий вийшов до великої заскленої будівлі бізнес-центру. Там, чимало поблукавши коридорами, він знайшов потрібний йому кабінет. На бронзовій табличці значився напис: «Архангел Михаїл».

Архангелом виявився дядечко з короткою борідкою, у строгому білому костюмі з краваткою та сяйливим німбом над головою.

— Здрастуйте, — привітав його номер тринадцять, заходячи до кабінету.

Архангел нічого не відповів. Мовчки глянув спідлоба, жестом запропонував сісти. Взяв простягнуті йому папери.

— Здоров’я, значить, мені бажаєте, молодий чоловіче, — несподівано промовив Михаїл, не відриваючись від паперів. — А здоров’я мені за посадою не належить. Та й не потрібне воно мені. Я ж не смертний. Втім, як і ви. Чогось бажаєте? Чаю, кави, капучино? Гарячого шоколаду?

— Какао з молоком я б випив, — несміливо мовив номер тринадцять, нервово тереблячи висмикнуте з власного крила перо.

— Полюбляєте мирські напої? А як щодо небесних? Нектар і амброзія вас не приваблюють?

— Ні, дякую. У мене на амброзію алергія.

Архангел натиснув якусь кнопку.

— Леночко, організуйте для янгола-охоронця чашечку какао з молоком, а для мене — віскі з содовою, — промовив він.

— Буде зроблено, — пролунало звідкись згори.

Номер тринадцять раніше не знав, що тут можна замовити віскі. Добре бути архангелом.

— Віскі — це ліки, — пояснив Михаїл, ніби прочитавши його думки. — Днями купив новий німб у небесному супермаркеті — виявився трохи затісний. Тисне, собака. Голова розболілася. Тільки віскі й допомагає.

Номер тринадцять розуміюче кивнув. А архангел знову заглибився в папери.

— Отже, ви у нас не вперше? — продовжив архангел.

— Ні. До вас я потрапив уперше, — відповів янгол-охоронець.

— Десь я вас уже бачив. Вам у пеклі працювати не доводилося?

— Ні, якось не траплялося.

— А хочете, я вас туди відправлю? — несподівано запропонував він.

— Ні, дякую. Я краще на землі когось охоронятиму.

— Дарма ви так. У вас, у молоді, якесь дивне упередження проти пекла. А там теж можна непогано влаштуватися. Я б і сам із задоволенням вирушив до пекла, та от халепа — начальство не пускає. Ну, не хочете — як хочете. Так… що тут у вас у послужному списку. Один клієнт упав у жерло вулкана…

— Я хотів його врятувати, але там було надто гаряче, — почав виправдовуватись тринадцятий. — Та й не думав я, що той придурок туди стрибне.

— Другий клієнт утонув у морі…

— Він був п’яний і поліз купатися. Так набрався, що кроку ступити не міг. Звідки я мав знати, що в нього вистачить сил доповзти до моря й захлинутися?

— Третій клієнт отруївся шаурмою…

— Ну, тут і так усе зрозуміло, — безпорадно розвів руками тринадцятий. — Тут навіть десять янголів-охоронців не врятують.

— Ви хочете сказати, що вам просто не щастило? — запитав Михаїл. — Усі так кажуть. До речі, як ваше ім’я?

— Номер тринадцять, — похмуро відповів янгол-охоронець.

— Номер тринадцять? — здивовано перепитав Михаїл. — Дивно, за регламентом такими іменами давно вже не називають. Від цієї хвилини будете зватися «Котиком». Послужний список у вас не надто хороший.

Кар’єри з таким не зробиш. Але я можу дати вам шанс. Будете оберігати маленького хлопчика Мішу на землі. Треба ж, мій тезко… Так от, завдання нескладне. Діти багато клопоту не завдають. За пів року бездоганної роботи вам буде гарантоване підвищення по службі. І призначаю я вас у вигляді… так, хто тут у нас вільний… — він втупився в монітор комп’ютера. — Так, собачка зайнята, тарган вибув, крокодил зламаний, інфузорія-туфелька надто мала, кріт уповз, муха зламала крило… хто ж залишився? Ага! Знайшов! Будете в образі кошеняти! Ну що, згодні?

— А в мене що, є вибір? — сумно запитав Котик.

— Ну… Вибір завжди є. Наприклад, вирушити до пекла…

Даремно архангел Михаїл стверджував, що з дітьми менше клопоту. Це докорінно неправильне міркування. Щойно янгол-охоронець Котик потрапив до хлопчика Міші, той одразу взявся його мучити. Причому — у прямому сенсі цього слова. То за вухо тягне, то за хвіст. То з дивана жбурне, то в холодильнику замкне. Добре ще до мікрохвильовки не добрався. Уявляєте? Клієнт знущається зі свого власного янгола-охоронця! Де таке бачено? І мало того, що знущається! Так ще й сам щодня норовить у халепу втрапити! Уже тричі рятував його від лютої смерті! То під машину біжить за м’ячем, то під гойдалку головою лізе, то в ставку намагається захлинутися! Як же він мене вже дістав, цей Міша! Але… Чого тільки не зробиш заради кар’єри! Узагалі незрозуміло, якою логікою керується цей хлопчик Міша? Невже заради власної забави він так легко готовий завдати болю беззахисному… Чорт! Ось він знову йде!

Хлопчик Міша підійшов до кошеняти, усміхаючись. Щоправда, руки тримав за спиною, явно щось там ховаючи. Котик підвівся зі свого насидженого місця й почав ніжно тертися об ноги хлопчика, голосно муркочучи. Він не знав, навіщо це робить. Видно, механізм перевтілення в земну істоту автоматично наділяє поведінковим характером цього виду. Учора Котик навіть спіймав мишу і з’їв її всупереч власній волі. Видно, інстинкти об’єкта значно сильніші за здібності янгола-охоронця ним керувати. Миша виявилася смачна. Із сиром усередині. Видно, нещодавно з’їла.

Хитро посміхаючись, Міша нахилився і почав гладити кошеня, чого раніше не траплялося. Що це? Каяття? Хлопчик вирішив виправитися? Спокутувати свою провину? Ну, нарешті!

Тим часом Міша непомітно… або йому так здавалося. Хлопчик прив’язав до спини кошеняти якусь штуку, схопив його за шкірку й потягнув на балкон. Там він без особливих церемоній скинув свою жертву вниз.

З восьмого поверху! Жорстоко! Дуже жорстоко! Можна сказати, безжально! Цей хлопчик явно горітиме в пеклі. Дай тільки строк! Так, пролітаємо сьомий поверх. Коти вміють літати? Крила відсутні, реактивних двигунів теж немає. Навряд. Скоріше за все — ні. Шостий поверх. А що прив’язане до спини? Вибухівка? Не схоже. Щось бовтається за Котиком, який летить униз. Парашут! Саморобний парашут!.. П’ятий поверх… А чому парашут не розкрився? Ага, тому що хлопчик Міша — рукожоп. Він неправильно прив’язав парашут, і той заплутався. Четвертий поверх. Узагалі-то я можу скористатися своїми янгольськими здібностями й без проблем вийти з гри. Я все-таки янгол!.. Чорт!.. Не можу! Лапи розчепірені, в очах страх. Інстинкт самозбереження кота значно сильніший за мене! Що за фігня? Навіщо мені янгольські здібності, якщо я не можу ними скористатися в небезпечний для себе момент? Хто це вигадав? Третій поверх… Треба терміново щось робити. А що? Не вистачало мені ще розбитися в коржик! Спробуємо розплутати цей клятий парашут!.. Не виходить! Мамо!.. Другий поверх… Брешеш! Мене так просто не візьмеш! Не на того напали! Я до останнього боротимуся з цим довбаним парашутом… Вийшло! Запізно, звісно. Але падіння парашут таки пом’якшив. Щоправда, Котик добряче забився. Довго не міг підвестися з асфальту. Лежав із пів години сам. Але зрештою оклигав. Вилизав рани. Попив води. Що ж мені з тобою робити, хлопчику Мішо? І так, щоб не зіпсувати собі кар’єру. Я не хочу до пекла…

На щастя, після цього випадку Міша залишив Котика в спокої. Щоправда, ненадовго. Цього вистачило, щоб зализати рани. Чесно кажучи, Котик сподівався, що хлопчик сам знайде собі пригоди. А його янгол-охоронець візьме та й не врятує його. Просто не зможе цього зробити — лежить на лікарняному. Але Міша чомусь не став випробовувати долю. Зате знову взявся за Котика. Цього разу він вирішив його викупати. Янголи-охоронці зазвичай не бояться води. Вони взагалі нічого не бояться. Хіба що зіпсувати собі кар’єру. Але от халепа — кошенята до жаху не переносять цю процедуру. Його тіло раптом почало звиватися над наповненою ванною. Зіниці розширилися, рот заверещав не своїм голосом нявкаючими риданнями. Словом, Котик повністю втратив контроль над своїм тілом. Центральна нервова система лопалася від напруження, серце шалено вискакувало з грудей. У такій критичній ситуації Котик і сам страшенно перелякався. Янгол-охоронець називається! Це ж треба було кошеняті пережити такий потужний стрес, щоб він передався святому духові! Що це за хлопчик такий? Що це за нелюд, сповнений жорстокості? Скільки можна знущатися з нещасної тварини? Ні! З Мішею терміново треба щось робити. Так більше не може тривати! Чорт із нею, з цією кар’єрою. Уже краще до пекла!

Архангел Михаїл поверх окулярів невдоволено подивився на янгола-охоронця, що сидів перед ним. Той опустив очі, знітившись.

— Янгол-охоронець Котик, значить?

— Ага, — відповів Котик, тяжко зітхнувши.

— Недовго ж ви протримались цього разу. Тут написано, що ви подряпали клієнтові обличчя. Вам відомо, що це критичне порушення?

— Відомо. Повірте мені, так склалися обставини. Цей хлопчик — найзлобніша істота на світі! Я просто захищав своє життя.

— Захищав своє життя? — здивувався архангел. — Дурниці! Ви ніколи не були смертним, а тому не зможете померти, навіть якщо дуже захочете! А навіщо ви зжерли янгола-охоронця Мишку, який перебував у образі миші? Ви знаєте, що своїми діями залишили іншого клієнта без янгольської охорони? Не кажучи вже про те, чого натерпівся янгол-охоронець у вашому шлунку! Ви ж провалили йому місію! Що з вами не так, Котику?

— А чому ви мені не сказали, що в хвилини шаленого страху та інших інстинктів я не владний над тілом кошеняти? — обурився Котик.

— Не сказав? А мав? Це проходять у четвертому класі школи янголів-охоронців! Двійочник! Вчитися треба було в школі, а не штани просиджувати!

— Ось як? За регламентом мені мали дати тіло кошеняти на тестування! На три дні, між іншим. Ви цього не зробили.

Архангел Михаїл одразу насупив брови й знову глянув поверх окулярів.

— Чому ж ви на цьому не наполягли? Вирушаючи на таке відповідальне завдання, треба бути впевненим у своїх силах. Це перший закон янголів-охоронців, між іншим… Гаразд, чорт із вами, Котику! Хочете отримати ще один шанс?

— Ні. Шансів мені більше не треба, — похмуро відповів янгол-охоронець. — Відправляйте мене до пекла!

Архангел здивовано підняв брови, потім із цікавістю втупився у співрозмовника.

— Що таке? Чому ви змінили свої вподобання? Ви ж не хотіли туди потрапити.

Котик нервово засовався на стільці.

— Розумієте, цей хлопчик… хай йому грець! Ця злобна тварюка обов’язково колись потрапить до пекла! Причому досить скоро, я в цьому анітрохи не сумніваюся. І тоді там на нього чекатиму я! І я пригадаю йому все, усі свої образи!

Архангел Михаїл мимоволі усміхнувся.

— Хочете помститися? А ви славний хлопець, Котику! Пекло ж і створене для того, щоб кожен грішник отримав по заслугах. Думаю, вам там сподобається. Крім того, матеріальне забезпечення для працівників пекла значно краще. Одразу отримаєте окрему квартиру, особистий автомобіль із водієм, бунгало біля моря та багато всього іншого. Ну, а якщо у вас там щось не складеться — повертайтеся до нас. Робітку ми вам підшукаємо. Ну що, оформляти до пекла?

— Оформляйте!

Янгол-охоронець Котик похмуро йшов у бік виходу. Його мозок був переповнений думками про майбутню роботу. Він так замислився, що навіть не помітив, як врізався у золоті ворота раю. У цьому випадку — з раю. Ворота були зачинені.

— Пароль! — грізно зажадали золоті ворота.

— Якого біса? — нервово запитав Котик. — Я пів години тому проходив через вас. Ви жодного пароля в мене не питали! Чому тепер питаєте при виході з раю?

— А ми просто забули спитати в тебе пароль, — відповіли ворота. — Що, тобі шкода сказати пароль? Чи ти знову не пам’ятаєш? Хочеш, ми тобі нагадаємо?

— Ні! Цього разу пароль я прекрасно пам’ятаю! Добрими намірами вимощена дорога до пекла!

Три тижні до цих подій.

Кабінет архангела Михаїла.

Архангел уже доволі довго говорив телефоном. Говорив збуджено, голосно, надривно, аж до хрипоти.

— Де ж я вам візьму працівників? Нинішня молодь уже не та! Вони не хочуть іти до пекла! Хочуть усі в офісі сидіти й нічого не робити. За регламентом я не можу їх змушувати!... Що значить — щось вигадати? Що я можу вигадати?.. Ви мене скаргами не лякайте! Я знаю, що маю забезпечити вас працівниками! Ну не хочуть вони вирушати до пекла! Так, зарплата у вас висока. Але графік роботи жахливий. Робота дуже нервова, клієнти просто страхітливі! Самі суцільні грішники! Чорти — суцільні сволоти, десь увесь час ховаються, ніхто не знає, де їх чорти носять. До того ж у вас спека, наче в пеклі! Хоч би кондиціонери поставили або хоча б вентилятори! Ну хто погодиться працювати в таких умовах? А?... (потім, пом’якшивши тон) Гаразд, потерпіть кілька днів. Я щось вигадаю.

Михаїл відключив зв’язок і нервово жбурнув телефон на стіл.

— Чорт зна що! — вигукнув він у серцях, витягнув із кишені пом’яту пачку сигарет і закурив одну, випускаючи білу хмару диму.

Раптом захрипів гучномовець. Звідкись зверху пролунав мелодійний жіночий голос.

— Михайле Івановичу, ви знову курите в кабінеті? — запитав він. — Зараз знову спрацює система пожежогасіння і намочить вам усі документи, як минулого разу.

— Еее!.. Леночко! — гукнув її архангел, поспіхом гасячи сигарету об підошву туфлі. — Леночко, запросіть сюди прокуратора Йосипа. Будь ласка. І пляшечку віскі принесіть.

— Вам пити не можна, Михайле Івановичу. Якщо ваша дружина про це дізнається — вона мені голову відірве. Каву принесу. Без кофеїну і без цукру. Це все, що залишилося.

Прокуратор Йосип матеріалізувався на стільці доволі швидко. Причому з’явився одразу з чашечкою кави й печивом у руках.

— А ти, Йосю, добре влаштувався, як я бачу, — із заздрістю зауважив архангел. — Печиво з шоколадом, кава з цукром.

— Кава з коньяком, — зізнався прокуратор. — Ми ж у раю, як-не-як. Ти мене з обіду зірвав. Чого треба, Мішо?

— Чого, чого? Усе того ж! У пеклі не вистачає персоналу!

— Знову двадцять п’ять! Коли вони вже заспокояться? Що їм, чортів наловити?

— Гірше! Чорних янголів їм подавай! А де я їм їх візьму?

— Мішо, а я де їх візьму? — перебив його прокуратор, потім відпив із чашки. — Ти що, не знаєш, яка це велика проблема?

— Ти не гарячкуй, Йосю. Є тут один варіант. У мене на прикметі є парочка янголів-охоронців... Мені здається, їх можна схилити до пекла, розумієш, про що я? Ти ось що... Приймеш образ маленького хлопчика на землі, припустимо, на ім’я Міша... Я призначу над тобою янгола-охоронця. Твоє діло — довести його до критичної точки. До точки кипіння. Ну, за відпрацьованою схемою. Розумієш?

— Знову брудною роботою займатися! — невдоволено пробурмотів прокуратор. — Коли це вже скінчиться? Чому я постійно маю займатися всілякою гидотою? Інших, чи що, нема для цієї роботи?

— Йосю, я тебе дуже прошу. Востаннє!

— Минулого разу теж було востаннє! І позаминулого також! Гаразд, кого треба дотиснути?

— Записуй. Перший — янгол-охоронець Котик, другий...

Три роки потому.

Кабінет архангела Михаїла.

Михаїл відкрив шухляду тумбочки, обережно озирнувся на всі боки, акуратно витягнув звідти пляшку віскі й трохи відпив. Доволі крякнувши, він поставив пляшку на місце й зачинив тумбочку. Раптом задзвонив телефон.

— Алло, архангел Михаїл слухає.

— Вас турбують із пекла. Начальник шостого департаменту, моє ім’я номер тринадцять!

— Котик? — здивувався архангел, упізнавши знайомий голос.

— Він самий! Неочікувана зустріч, правда ж?

— Ти диви, який молодець! До начальника департаменту доріс! Чудова кар’єра!

— Гаразд, не будемо жувати соплі, Михаїле. Мені працівники потрібні. Чорні янголи!

— Вам у пеклі вони завжди потрібні! Немає їх у мене! Немає! І не передбачається! Хочете скаржитися — скаржтеся моєму безпосередньому керівництву!

— Михаїле, ви що, закону не знаєте? — суворо запитав його номер тринадцять. — За регламентом ви зобов’язані забезпечити мене працівниками! Розумієте? Зобов’язані! Ви хоч уявляєте, що тут твориться? У мене роботи — вище даху, а робити її нікому! На цій проклятій землі всі збожеволіли! Усі грішать і грішать! Грішать і грішать! Люди на землі забули, як жити праведно! Як дотримуватись заповідей! Як мати совість! Як слухати поклик серця, а не гаманця! І всіх цих грішників куди? Правильно, до пекла! У нас тільки цього року з’явилося п’ять нових департаментів! І це ще не межа! Але пекло ж не гумове! Хто буде займатися всіма цими грішниками? Начальство дає нездійсненні плани! Виробнича програма котиться до всіх чортів! Михаїле, це не робота, а справжнє пекло! Коротше кажучи, робіть що хочете, а чорних янголів мені дістаньте!

— Ну де ж я вам їх візьму?

— А ви щось вигадайте. Я знаю, що ви можете це зробити. Знаю не з чуток! Я випробував це на власній шкурі! Тепер-то я знаю, що зі мною сталося три роки тому! Вітаю, чудова робота, Михаїле! А тепер підніміть свій товстий зад і зробіть з іншими те, що колись зробили зі мною!