Поклик Вежі

— Ваша Високоповажносте, я з вашого дозволу скористаюся принтерами застави у своїх цілях? — ніяковіючи, запитав Квінт, поки вони з Юстом крокували лунким коридором у бік медвідсіку.

Префект добродушно засміявся, і цей звук луною відбився від сталевих панелей:

— Та користуйся, я ж знаю, що у вас із Тіаєю тепер новий дім. Облаштовуватися будеш?

Квінт скромно кивнув. Префект раптово зупинився і уважно подивився на капітана:

— Ти, капітане, облаштовуйся, але з розумом — поменше зайвого. Проте обов'язково у тебе вдома має лежати комплект броні та амуніції. Ну і зброя, звісно. Щоб у будь-яку мить — у повну бойову.

— Так, Ваша Високоповажносте, я про це теж думав.

— От і молодець. І ще: їзди на транспортері, щоб ти в будь-яку мить міг прибути на заставу.

— Так, пане префекте.

— А взагалі, розпустив я вас, — префект коротко ляснув у долоні. — Перевести б вас усіх на казармений стан і навести порядок!

Побачивши тривожний погляд Квінта, він знову засміявся, поклавши руку йому на плече:

— Розслабся, капітане, я не нелюд. — І тихо, ніби по секрету, додав: — Нам же не потрібен конфлікт культур, правда?

— Ні, звісно, — радісно відповів Квінт. — Хоча «Скард і культура» — це чудовий жарт. Ходімо швидше, плетешся, як із похмілля.

Вони тихо зайшли до медвідсіку, де густо пахло озоном і медикаментами. Ордо лежав, підключений до каскаду апаратів, а доктор Синтакс схилився над його пораненою ногою. Побачивши гостей, він махнув рукою:

— Підходьте, він спить і нічого не чує.

Рана на нозі Ордо виглядала жахливою.

— Доку, а може, експеримент Зігми повторити? Ну, як мені пересадили тканини караха? — напівголосно запитав Квінт.

— Ні, не піде, я вже пробував. Відторгнення, — коротко відповів Синтакс. Його механічні пальці, ледь торкаючись тканин, наносили тонкий шар якоїсь прозорої мазі. — Ти приніс?

— Що приніс?

— Ну як що, капітане! Трави від Тіаї.

— Так, звісно. — Квінт витягнув мішечок і передав його лікарю.

— Ну нарешті! Слава богам і твоїй нареченій, до речі, теж.

— То звідки ви дізналися, що вона передала трави? — здивувався Квінт.

— От дивак! — усміхнувся доктор. — Це ж я попросив. Ти ж сам їй комунікатор дав, от я і зв'язався.

Префект запитально подивився на капітана, піднявши брову.

— Ну... освоїла швидко, значить, — розвів руками Квінт.

— А хто тобі дозволяв давати їй комунікатор? — суворо запитав Юст.

— Ну, я подумав...

— Слухайте, Юст, — перервав його Синтакс, — хлопець нічого крамольного не зробив, а трави доставив вчасно. Ви, до речі, знаєте, що місцеві трави мають вражаючий ефект? Ось, дивіться.

Він насипав дрібку в пробірку з яскраво-зеленим розчином і набрав його в шприц. Маленька крапля впала на розірвані м'язи Ордо, і в тому місці тканини одразу почали рожевіти.

— Ось бачите? — урочисто сказав доктор. — Тепер хворий швидше на поправку піде. Передай Тіаї уклін від мене.

— Обов'язково передам. А я й не знав, що вона так на травах розуміється, — озадачено пробурмотів Квінт.

Тепер настала черга дивуватися префекту:

— Синку, та вона найвідоміша травниця в місті! До неї всі місцеві ходять лікуватися. Ну ти й бовдур, капітане!

— Та вже точно... повний бовдур, — підтвердив Квінт. — Одне тільки на умі, — префект махнув рукою. — Дівчинка молодець, а ти про неї нічого не знаєш.

— Ну нічого, буде привід поговорити, — усміхнувся Квінт.

— Ти, хлопче, цінуй той скарб, що тобі дістався, — повчально сказав доктор. — До неї свататися найвидніші женихи ходили, а вона он тебе обрала.

— Ну, на це я якраз звернув увагу, — відповів Квінт.

— Ладно, панове офіцери, провідали товариша і йдіть, а я зараз почну процедури.

— Ходімо, герою-коханцю, — префект підштовхнув Квінта до дверей.

— Дурно якось вийшло, — пробурмотів капітан.

— Феноменально дурно, — підтвердив Юст.

Зігма поралася з обчисленнями. На кількох екранах бігли нескінченні рядки даних.

— Як наш геній? — запитав префект. — Знаю, є що доповісти.

— Геній злий і голодний, — відповіла дівчина, не відриваючись від роботи. — Але розрахунки майже закінчені.

— Давай тільки зрозумілою мовою, гаразд?

— Гаразд, буде зрозумілою. Взагалі, потрібно створити критичне навантаження на кластери матерії поля. Для цього ось таку гармату я спроектувала.

На екрані з'явилася об'ємна модель знаряддя.

— Стріляємо кінетичним снарядом, викликаємо критичний стан і в бреш можна встигнути запустити... ну, що-небудь.

— Наприклад, винищувач, — підказав Квінт.

— Можна і винищувач, можна і щось більше, — підтвердила Зігма. — А можна спробувати підірвати Вежу.

— Ні, підривати не можна, — відрізав префект. — Нам потрібна інформація про Адохай.

Зігма багатозначно подивилася на Юста.

— Він уже в курсі, — сказав префект.

— І табличку читав? — запитала дівчина.

— І її в тому числі. Першу частину, — підтвердив Юст.

— Вітаю, капітане, — майже офіційно сказала Зігма. Виставивши ногу вперед і вперши руки в боки, вона пафосно промовила: — На нас імперія тримається!

— А ти, дівчинко, не єхидствуй, — погрозив їй префект.

— Ха! Знайшли дівчинку! — засміялася Зігма. — Пропоную завтра провести випробування, я якраз гармати закінчу.

— Ти не поспішай, підготуй усе ретельно, — префект почухав підборіддя. — Допомога потрібна?

— Не заважайте — і все, — махнула рукою Зігма. — І поїсти нехай хто-небудь принесе.

— Це зробимо, — префект підштовхнув Квінта до виходу. — Ну, ми пішли.

Але Зігма їх уже не чула, занурившись у роботу. Віддавши команду дроїдам на кухню, Юст задумливо промовив:

— Все-таки вона геній.

— І людина хороша, — кивнув Квінт.

— Так, і людина хороша, — підтвердив Юст. — Ну, ходімо, покажу тобі дещо... незвичайне.

Вантажний ліфт спустив їх на рівень фабрики принтерів. Префект приклав руку до сенсорної панелі й тихо вимовив: «П'ятий рівень». Ліфт рушив, несучи їх ще глибше вниз. Через кілька секунд двері відчинилися.

Квінт із подивом побачив гігантський ангар, межі якого губилися в темряві. Спалахнуло чергове освітлення, вихоплюючи з мороку рівні ряди кораблів найрізноманітніших моделей. Кілька човників, винищувачі «Кобра», важкі штурмовики «Ворон», кораблі дальньої розвідки «Пілігрим»... Деякі машини Квінт не бачив навіть в імперських архівах.

— Це що за музей? — здивовано запитав він.

— Ображаєш, капітане, все в робочому стані.

— А це що? — Квінт вказав на два апарати з величезними соплами і підвісним озброєнням.

— О, юначе, це винищувачі доімперської епохи. Можуть літати тільки в атмосфері. Але ці екземпляри дійсно музейні.

— Чому? — Квінт провів рукою по холодній обшивці.

— Тому що тоді ще не було гасників інерції. Сучасний пілот не витримає перевантажень. Хоча вони на ходу.

Далі, під захисними чохлами, стояли три кораблі, від яких у Квінта перехопило подих. Витончені лінії та дзеркальна срібляста обшивка проглядали з-під тканини.

— Так, це кораблі Кадеш, — сказав префект, помітивши його захват. — Дивись, якщо хочеш.

Два штурмовики і розвідник постали у всій красі.

— Це витвір мистецтва, — заворожено промовив Квінт.

— Саме так. Шкода, що імперія не врятувала Кадеш — не встигли зовсім трохи. Каста Сет стерла їхню планету в пил.

— Невже при таких технологіях вони не змогли захиститися?

— Справа в менталітеті, капітане. Занадто вони були миролюбні, не мали природних ворогів. Усі боялися їхньої технічної переваги, а от Каста Сет не злякалася — і напала.

— Печально, — промовив Квінт. — Дуже печально. Для нас кращих союзників проти Адохай не придумати. Але не будемо про сумне.

— Звідки все це багатство? Цим флотом можна добре повоювати.

— Можна. Тому все і збиралося, і відновлювалося, — префект провів рукою по хижому корпусу рейдера середньоімперської епохи. — Але є один нюанс, капітане. Всі ці моделі створені за альтернативними технологіями. Тут немає технологій Адохай.

Квінт із розумінням кивнув.

— Тепер усе стало на свої місця.

— Що саме, капітане? — примружився префект.

— Я пам'ятаю деякі з цих моделей. Їх випускали за технологіями Касти Амон і формували з них окремі підрозділи.

— Саме так. І дислокувалися ці підрозділи окремо від усього флоту, переважно на диких фронтирах.

— Розумний хід, — погодився Квінт.

— Так, перший імператор залишив докладні інструкції. Шкода, без прив'язки до часу, — префект замислився. — Ну що, надивився? Ходімо, поки з тебе досить.

— А що, є ще щось? — вигукнув Квінт.

— Є, — серйозно відповів Юст, — але поки тобі знати зарано.

Вони піднялися до кабінету.

— Якщо завтра випробування пройдуть успішно, ми з тобою злітаємо на П'яту заставу, провідаємо мого старого друга — полковника Гірада Сет Акара.

— Вас зрозумів. Дозвольте йти?

— Йди, капітане. І візьми транспортер з усім необхідним.

Квінт завантажив транспортер продуктами, зброєю та обладнанням. Рах не захотів їхати в місто і зник у розщілинах скель.

— Ну давай, пополюй, — сказав Квінт, дивлячись йому вслід.

Тіаї вдома не було. На задньому дворику ремонтні дроїди швидко зібрали невелике модульне приміщення, заглибивши його в кам'янистий ґрунт, щоб не чіпати акуратні грядки з травами. Там Квінт розмістив амуніцію, генератор і невеликий холодильник. Сам змонтував накопичувачі енергії — тепер у будинку було світло. Привіз бак для води, який дроїди також закопали під землю. Усе обладнання він ретельно замаскував, а склад закрив захисним полем.

Через кілька годин усе було готово, і Квінт заповзявся готувати вечерю. Коли сонце сховалося за гребінь кратера, прийшла втомлена Тіая.

— Я так зморилася, — сказала вона, обіймаючи Квінта. — Ходила далеко в гори за травами.

— Нічого, мила, я вечерю приготував.

— Ти вмієш готувати? — здивувалася дівчина. — Наші чоловіки ніколи таким не займаються.

— Спробуєш — скажеш результат. Дивись! — Квінт увімкнув приглушене світло.

— Це вогонь такий? Ми не згоримо? — Тіая здивовано дивилася на світильники.

— Не згоримо, — засміявся він, показуючи свій склад і холодильник. — До речі, ось продукти, віддай мамі борги і бери звідси, що потрібно.

— Я сама не буду сюди заходити, мені це незвично, — похитала головою Тіая. — Звикнеш із часом.

Але найбільше її вразив бак з водою:

— Нарешті не доведеться її тягати! Я так завжди заздрила тим, хто живе біля озера.

— Ну, хоч щось тобі сподобалося, — усміхнувся Квінт.

— А чому ти не сказав мені, що ти травниця? Навіть на заставі всі знають.

— Так це всі знають, — здивувалася вона. — Я часто передаю трави вашому цілителю Синтаксу.

— Ну, для мене це було сюрпризом.

— Дуже смачно, — сказала дівчина, куштуючи приготовлену Квінтом їжу. — Виявляється, ти не тільки з неба падати вмієш.

— Стараюся для тебе.

— Дякую, — кокетливо промовила Тіая. — Мені ваша культура...

— Культура, — поправив Квінт.

— Так... вона починає мені подобатися, — усміхнулася Тіая.