Присутності: рожевий бант. Історія 1-а.
Вона вийшла зі своєї вбогої кімнатки, де пліснява стрімко пожирала стіни, де самотньо погойдувався дерев’яний коник-гойдалка зі зламаною задньою ніжкою, та сумно валялися кілька ганчір’яних ляльок і рожевий, старий, потріпаний бант. У колисці мирно спали дві біляві дівчинки-немовляти. Їхня старша сестра Еліс невпевнено зробила крок убік дивану, де спав її батько.— Т-тату? — голос п'ятирічної дівчинки зрадницьки затремтів. — У нас продукти закінчилися, я голодна…
— То йди ти, бл*ть, жебракуй! Я тобі прислуга? Це взагалі жіноча робота — їсти готувати та їжу шукати. Я й так гарую як проклятий, а ви троє на моїй шиї висите!
— Але ж ти витрачаєш більшість грошей на випивку та азартні ігри… Місіс Дейс сказала...
— Та мені срати хочеться на твою місіс Дейс! — чоловік, що розвалився на потертому обшарпаному дивані, замахнувся на доньку пляшкою пива.Еліс налякано відскочила, і пляшка остаточно вислизнула з пальців п’яниці.
— А щоб тебе шляк трафонув, мара ти така!.. — крізь зуби, плюючись, вилаявся чоловік.Дитина перелякано відкрила рота, але нічого не сказала. Заливаючись слізьми, вона побігла у свою кімнату, яка колись слугувала гардеробною її матері. А колись же цей будинок був затишним, сповненим життя та сміху...Дівчинка впала просто на тверду підлогу, адже ліжко батько продав ще кілька місяців тому. Синці вкривали все її тіло, і коли вона важко впала долі, один із них боляче запульсував. За мить усе її єство пройняв гострий біль. Вона відчула, як тіло покидає її, чи то пак — як душа покидає її тіло.
...
Вона залетіла у ще одну квартиру через вікно, її рожевий бант розвівався від протягу. Пусті, скляні та повністю сліпі очі відчували, що скоро сюди повернуться люди.
Присутність «Е» ширяла над кімнатою. Це була 346-а квартира за рахунком. Вона не відчувала нічого, але десь глибоко всередині надія іноді, дуже рідко спалахувала, то знову гасла. Форма чула уривки з телевізора, де говорив якийсь серйозний жіночий голос:«Маленька дівчинка… Еліс Пелишин… Зникла… Підозрюють батька…»Вона не сприймала інформацію, просто чула її. Слухала. Не змогла б пригадати, чому це ім’я видається знайомим, адже її мозок більше не працював.Двері скрипнули. До кімнати увійшла літня жінка і зморщила носа від дивного передчуття — ніби тут хтось є…— Агов? — жінка повернула голову і поглянула туди, де левітувала «Е».Форма миттєво вивітрилася через вікно, а пліснява після неї стала ще відчутніша, ніби пожирала стіни так само, як і в старому будиночку на вулиці Богдана Хмельницького, де зникла маленька дівчинка Еліс Пелишин.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!