Найкращий проєкт

Летихід, безшумно пролетівши коло, плавно приземлився біля Тараса.

- Ну що, цього разу ніби все добре?

- Так, - посміхнувся Захар, знімаючи захисний шолом. – Отже, проблема була не в заправочному клапані. Тепер вже наша краля працює плавно.

- Нарешті, бо я голодний, як вовк! 12 годин – це мій особистий рекорд безвилазного перебування в технічному павільйоні.

- У мене – 18 годин, друже, маєш, куди рости.

- Я дивуюся, як твоя жінка це терпить! Ти ж вдома тільки спиш, і то не завжди.

- Я сам дивуюся, Тарасе. Певно, любить мене дуже.

Електрокар на парковці, вловивши сигнал зі смартфону, тихо завівся і відчинив дверцята.

- Класна все таки штука оцей твій «штучний інтелект» для автівок. Якби ще каву робив з бургерами, ммм!

- Друже, здається, ти не в тій сфері айтішніком влаштувався, - засміявся Захар, натискаючи кнопку руху, - гадаю, у продовольчій галузі значно краще розкрив би свій талант.

Тарас замріяно посміхнувся. Певно, подумав про всі ті чудові пристрої, які можна поставити на кожному кроці для приготування бутербродів з шинкою та сиром.

- Я вже не дочекаюся, поки випустимо Летихід у масове виробництво, - Захар поглянув у вікно на зелені поля, що розтягнулися обабіч шляху. – Ти лише уяви, які переваги це дасть країні. Дороги, мости, тунелі – це стане непотрібним. Вивільняться кошти, які можна спрямувати на нові дослідження та розробки. А скільки територій звільниться для полів та ферм. Чи лісом засадимо. Екологія зараз, звісно, в кращому стані, ніж 30 років тому, але ж для покращення меж немає.

- Мене найбільше тішить, що він абсолютно безшумний і має автопілот. Натиснув кнопку – і спи собі в дорозі. Тільки б жалюзі якісь зробити на вікна, щоб можна було регулювати кількість світла.

- А це хороша ідея, - кивнув Захар, зупиняючись біля зеленої огорожі, за якою привітно посміхався величезними вікнами дім. – Смачної тобі вечері! – піддразнив друга.

- І вона в мене точно буде! А от чи побалують вдома тебе - це під питанням. Могли й забути про твоє існування взагалі, - не поліз за словом у кишеню Тарас.

Захар посміхнувся, але кішки на душі трохи шкребли. Він і справді останнім часом майже перебрався в свою лабораторію. Чим ближче проект до готовності, тим швидше хочеться його закінчити. Так було і з оновленими мізками для авто, інтегрованими в смартфон. За цю технологію Євросоюз заплатив шалені гроші Україні, якраз вистачило добудувати Стіну. Та і його «розумні» камери спостереження на Стіні не менш важливі – реагують на будь-який рух, можуть відрізнити рівень загрози, який несе в собі істота чи предмет, що рухаються. Пропускають птахів та котів, а от як тільки розпізнають зброю – гармата на стіні стріляє без попередження. Людей без зброї запис із гучномовця тричі попереджає не наближатися до стіни, аби не стати ціллю на враження. Але Захар би не ставив це обмеження. Згадав мамине тіло, пошматоване уламками після вибуху в одному з дворів Маріуполя. Йому було 5 років, сестричці 12. Вони з батьками вже кілька днів не виходили з підвалу, їжа закінчилася, як і вода. Навколо вибухало, гупало, зі стелі сипався пісок. Хтось кричав на вулиці час від часу. Захар пам’ятав, як плакав і просив пити. Тоді тато вийшов, аби знайти хоч щось. Більше вони його не бачили. Наступного дня вийшла мама, а за кілька хвилин по тому пролунав вибух. Прилетіло десь зовсім поруч. Сестра Ліля не встигла затримати його, хлопчина шмигнув нагору. Та так і застиг в кількох метрах від входу. Побачив маму. Далі спогади розмиваються, плутаються. Сестричка вибігла за ним, теж побачила тіло. Але зупинилася всього на хвилину, далі схопила малого Захара за руку і побігла між зруйнованими будинками. Їх підібрало авто, Захар тепер навіть не міг згадати, хто був там за кермом. Але маму він пам’ятав чітко. Розкинуті руки на червоній калюжі в’їлися йому в пам’ять намертво і ніяк не витягнути їх звідти, як би чоловік цього не хотів. А за 30 років перепробував багато способів.

І тільки робота рятувала його. Чаклуючи над мініатюрними платами та провідками, Захар забував той жасний день і кров на поблідлому маминому обличчі. Дружина Іванка розуміла це, тому пробачала пізні повернення додому. Але донька не розуміла, сердилася. Та нехай вона краще злиться на тата довіку, ніж матиме хоч один подібний спогад. Тому свій талант Захар щедро використовував не лише в автобудівництві, але і для військових потреб.

- Любий, ти себе зовсім занапастиш на тій роботі! – дружина зустріла його теплими обіймами.

- Кохана, - прошепотів Захар, втикаючись носом у пахучі хвилі шовкового волосся, - я так скучив!

Дружина – ще одне, що рятувало його від спогадів та кошмарів по ночах.

- Голодний? Приготувала твою улюблену тушковану картоплю. Ще вчора, правда, чекали ж тебе учора, але ти вчорашню навіть більше любиш.

- Угу, - погодився Захар вже з повним ротом. Встиг відкусити відразу половину булочки з сиром, що ароматно підморгували рум’яними боками з тарілки на кухні.

- Гей, не смій чіпати булочки перед вечерею, та ще й брудними руками!

- Воуно меііні ее погнахитааа! – запхнувши до рота решту булки, попрямував до ванної.

Іванка вже накрила на стіл, коли Захар повернувся. Погукала доньку.

- Ого, які в нас люди сьогодні! Якби знала, вдягнула б святкову сукню, – пирхнула дівчина, побачивши батька за столом.

- Улю!

- Нічого, люба. Хіба ж я не заслужив? – Захар заспокоююче положив руку дружині на плече. Посміхнувся доньці.

- Улянко, для мене ти і в звичайній футболці найгарніша дівчинка у світі.

- Сподіваюся, не це причина, що тебе ніколи немає вдома, - зітхнула донька, накладаючи собі картоплі.

- Звісно ні. Я був би радий постійно бачити тебе поруч. Але ще більше я хочу, аби ти мала спокійне і радісне майбутнє, і саме для цього працюю так багато.

- Ну що ж, про мене в майбутньому ти піклуєшся, молодець. А як щодо мене в теперішньому? – Уляна кинула ложку і вийшла з кухні.

- Уля! – сердито вигукнула Іванка, але, звісно ж, ніхто не повернувся. – Вона зараз просто дуже засмучена і сердита, - повернулася до чоловіка. – Мала сьогодні захист проекту в області, а ти обіцяв приїхати. Тебе весь їхній технічний гурток чекав, користуєшся популярністю серед юних винахідників.

- Ох, це було сьогодні? – Захар змучено потер чоло. – Летихід майже готовий і я так захопився, що геть забув про обіцянку доні. Я жахливий батько, так? – сумно глянув на Іванку.

- Коханий, кожен з батьків хоч раз у своєму житті буває жахливим. Але ніщо не заважає дітям любити і пробачати нас. Головне – щоб це не стало звичкою. Може, поговориш з нею?

- Звісно. Але це навіть страшніше, ніж коли я збирався вперше запросити тебе на каву в університеті, пам’ятаєш?

Іванка засміялася. Звісно, вона пам’ятала. То був епічний провал з юнаком, який раптом в секунду онімів, тремтячими руками спробував випити коли з пляшки і залив її улюблену блузку.

- Якби я до того випадку вже не кинула на тебе оком, ніякої кави б не було.

- Так, тоді я був близько до того, аби втрати своє щастя. І зараз маю схоже відчуття.

- Все буде добре, любий. Улянка любить тебе, саме тому зараз так і поводиться. Їй потрібно знати, що вона тобі важлива теж.

- Але вона і є важлива. Найважливіша!

- Просто скажи їй це.

За хвилину Захар стояв перед дверима доньчиної кімнати. Підняв руку, але стукати було ох як страшно. Раптом, двері відчинилися.

- Заходь вже, як прийшов, - почув він Улін голос з глибини кімнати.

- Ого, це що за технологія? Для лінивих?

- Для обережних. Тренувалася просто перед проектом, от і вийшло. Це Котигорошко.

- Гарна назва. І як же він влаштований?

- Я просто встановила на двері веб-камеру, тепер на екрані ноуту можу бачити, хто там. Трішки удосконалила замок, коли натисну «Так» на клаві – двері відкриються, а коли «Ні» - замкнуться.

- Нічого собі, удосконалення. А це що? Твій проект?

Захар зупинився перед макетом. На ньому було зелене поле з величезним деревом посередині. Дерево було, мов живе, а на ньому розташувався…

- Це будинок?

- Так, будинок на дереві. Ти колись розказував про Летихід, як він вивільнить площу під пасовища, ферми і поля. І я подумала, чому б не забрати із землі ще щось, непотрібне їй. Так і виникла ідея з будинками на деревах. Звісно, що звичайні дерева для цього не підійдуть, але ми працюємо разом з Гордієм, пам’ятаєш його? Однокласник мій, обожнює всілякі експерименти з рослинами. Це він вивів сорт полуниці, яка може збирати вологу листям з роси і повітря, достатньо, аби гарно рости і плодоносити.

- Нічого собі. Це ж скільки йому років?

- Як і мені, - Уляна виклично глянула на тата і Захар на секунду злякався. Він забув, скільки доньці років. 15 чи 16?

- 15, отже. Кмітливий хлопчина. – чоловік побачив радісний вогник в очах дівчинки і йому стало соромно. Бо, насправді, він так точно і не знав. Але саме в рік її народження, тоді ще будучи студентом, познайомився з професором Вернидубом, з яким вони й почали довгий шлях розробки Летиходу. Він достеменно знав, що цьому проекту 15 років. А про вік доньки не знав. І кого в цьому винити? Чому він став таким недбалим батьком? Чи це вроджене, чи це наслідки тієї страшної біди, що 30 років тому впала на його Україну у вигляді рашистських нелюдів? Яку українці давно здолали, після якої відродилася і розцвіла ще більше країна, про яку, слава Богу, їхні діти знають лише зі слів і з підручників. Але тінь від якої і досі накриває всіх свідків тих чорних подій і вони навіть через 30 років прокидаються серед ночі на мокрих від сліз подушках. І шукають шляхів забути, тільки їх немає. Ампутовані кінцівки можна замінити протезами, але ще ніхто не винайшов протезів для душі.

- Так от, Гордій зміг вивести найбільше дерево у світі. Воно міцне, стовбур мов зі сталі, з широким гіллям. Дуже живуче, здатне до регенерації. А ще його листя видає вдвічі більше кисню при фотосинтезі. Росте дерево теж дуже швидко, Гордій використав для цього ДНК бамбуку. І я розробила проект будинку на цьому дереві. Він повністю екологічний. Має незалежну мініелектростанцію, мені допоміг у цьому Ігор.

- А це ще хто?

- Друг з клубу технічного.

- А подруги у тебе є?

- Тату, не починай. Друзів шукають за спільними інтересами, а не за гендерними ознаками. Так от, такі електростанції забезпечують дім необхідною кількістю енергії. Вони акумулюють її від сонця, але немає необхідності використовувати великі за площею батареї, Ігор розробив якийсь мініпередавач для того. Ось він тут, схожий на супутникову тарілку, як раніше використовували для телебачення. А тут резервуари для води – ось павутинка з волокон нового матеріалу на рослинній основі, цим Оля займалася, дівчинка, - блиснула очима на батька Уляна. – Ці волокна збирають дощову воду у спеціальні резервуари, де вона фільтрується і може зберігатися місяцями, придатна для пиття, не кажучи вже про технічні потреби. Доречі, у кожному такому будинку буде власна сміттєпереробна станція. Відсортоване сміття перероблятиметься і використовуватиметься як добрива або як матеріали для будівництва нових будиночків. Тут же знаходитиметься і станція прийому каналізаційних відводів. За допомогою спеціально вирощених бактерій, ці відходи будуть теж перероблені в органічні добрива. Таким чином, взагалі зникає необхідність побудови будь-яких мереж під землею, на землі чи в повітрі.

Донька щебетала і щебетала, а Захар дивився і не міг зрозуміти – коли він встиг? Коли він встиг створити найбільший і найкращий свій проект? Ось ця русява дівчинка з блакитними очима, така ще юна і така здібна, з такими ж юними і здібними друзями – вони самі творять собі той омріяний світ, який намагаються будувати для них батьки. І звідки в них це світло, ця жага творити і вирощувати? Чи це вроджене? А може наслідок тої чорної біди, що впала на Україну 30 років тому і тепер темною тінню лежить на всіх дорослих. І діти намагаються створити стільки світла, щоб тінь розтанула, щоб спогади зникли. Щоб у посмішках батьків не було більше болю, який вони марно намагаються приховати.

- Тату, ти слухаєш? – донька штовхнула Захарове плече. – Такі будинки можна робити багаторівневими і додавати рівні з кожним роком, по мірі зростання дерева. От тобі і багатоповерхівка, тільки без шкоди екології, без оплати за комунальні і з захоплюючими видами навколо. Я навіть парковку для Летиходів спроектувала, ось тут, глянь.

Раптом завібрував смартфон. Під невдоволеним поглядом доньки Захар дістав його з кишені. На екрані мигало лише одне слово, але чоловік зблід і побіг до дверей.

- З дому – ні ногою! – різко крикнув доньці. А вона сполохано дивилася батьку вслід і намагалася зрозуміти, хто і навіщо надсилає розробнику автомобілів повідомлення з військовою емблемою. «Тривога!» - миготіло на екрані батькового телефону. Тривога розгорялася у серці дівчинки.

А Захар вже витискав педалі у своєму електрокарі. Шкода, що не можна ще використовувати Летихід – у нього вдвічі більша можлива швидкість. Але що ж трапилося? Хоча чоловік вже знав що. Таке повідомлення відправлялося лише в одному випадку – коли хтось намагався перетнути Стіну. Таке трапляється час від часу, востаннє - років 5 тому, тоді вся група російських диверсантів була знищена, вони навіть не встигли до Стіни наблизитися. Захарова розробка після ігнорування третього попередження просто відкрила вогонь на враження. Потім вже група українського спецназу виходила за Стіну з обшуком та оглядом. А що ж цього разу? Диверсанти? Масовий наступ? Тільки не знову! І хоча тепер в Україні були найнадійніші бомбосховища, що вберігали від будь-якого виду атак, навіть ядерних, і зброя була: новітні західні зразк і успішні розробки українських інженерів. Цього разу Україна підготовлена значно краще, зможе подолати ворога власними силами. Але як же не хочеться, щоб діти знову це проживали. Хоч в нових бомбосховищах не буде так страшно, але чийсь тато все-одно не повернеться додому.

Біля контрольного пункту Стіни було спокійно. Солдатів більше, як завжди, але всі чітко знали, що кому робити, тож рухалися без біганини і галасу. Тільки в повітрі відчувалася напруга.

- Доброго дня, майоре! – привітався Захар, глянувши на погони чоловіка у формі, що вийшов йому на зустріч.

- Доброго дня, пане Горовий. Дякуємо, що оперативно відгукнулися.

- Що тут? Наступають?

- Ні, наступу немає. Але спіймали шпигуна. Застряв у вентиляційній шахті.

- Це неможливо. Ніхто, більший за мишу, не зміг би наблизитися до стіни, а якби раптом і зміг – всі вентиляційні люки під контролем програми Ледея, там навіть професійний хакер не зможе зламати замок.

- Так-так, я пам’ятаю про ваш таємний легендарний ключ, але маємо, що маємо. Ледея заблокувала прохід у шахті саме через проникнення, і не миші, а людини.

Захар був вражений. Якщо це так, то на нього чекає знайомство з найкрутішим російським розвідником, десь із розряду Джеймса Бонда. Але це аж занадто неймовірно, має бути інше пояснення. Хіба що… Думка майнула в голові, залишивши по собі холодний хвіст огиди.

- Що трапилося, пане Горовий? – майор зупинився біля застиглого чоловіка.

- Здається, ми маємо справу зі зрадником.

Біля заблокованої вентиляції зібралося кілька чоловік.

- О, Захаре, привіт!

- Тарасе, і ти тут?

- Так, я приїхав перший, от, спробував розблокувати шахту, аби дістати того пацюка, але мушу визнати, трішки не дотягую до рівня маестро, - зітхаючи, розвів руками друг.

- Зараз дістанемо.

Захар присів біля електронного замка, що контролював решітку, через яку можна було потрапити у розгалужену систему вентиляції. Чаклував декілька хвилин. Раптом почулося характерне клацання – решітка відкрилася. Відразу наперед вийшли четверо солдатів з рушницями, закривши собою вчених.

- Підповзайте до виходу, без різких рухів. Руками вперед. Стріляємо на враження без попередження – різкий голос майора неприродньо гучно полетів тунелями вентиляційної шахти.

- Захаре, а чи не міг цей кріт вибухівкою обгорнутися і залізти сюди, як смертник якийсь, - нахилився до друга Тарас.

- Не хвилюйся, - прошепотів у відповідь Захар. – Ледея розпізнає всі відомі види вибухівки, а також речовини, які несуть потенційну загрозу вибуху чи пожежі. Вона б повідомила.

У вентиляційній шахті почулося шарудіння. Хтось пропихався вузьким проходом, крекчучи і зітхаючи. Один із солдатів зняв запобіжник на рушниці, напруга зростала з кожною секундою. Всі відступили на крок, коли в отворі з’явилася рука. За нею чорнява закудлана голова і інша рука. А потім і все тіло випало просто на підлогу, під приціли чотирьох рушниць та десятку пар очей.

- Привіт, - шмигнув носом підліток, нерухомо завмерши на підлозі.

- Ти хто такий? – відхилився від протоколу затримання вражений майор.

- Я Ігор. Я свій, українець. Я у місцевій школі вчуся, у технічний гурток ходжу.

- Назва школи? – вийшов уперед Захар.

- Київська спеціалізована школа №31 з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу. 10-Б клас.

- Ти Уляну Горову знаєш?

Ігор підняв погляд на Захара.

- Звісно, знаю. Я через неї в халепу і втрапив.

- Як це, через неї?

- Ну, сперечалися якось в класі, що ніхто ще не бував за Стіною. Її захист тільки найрозумніші пройдуть, плюс має бути відвага опинитися без захисту у світі орків. От вона і сказала, що не знає поки людей, здатних на це. Хіба що, її тато. Але він чувак мозковитий, про це всі знають. – Хлопець набурмосився ще більше. Нагадував маленького розпатланого домовичка, якому хазяйка на ніч забула налити молока.

Захар не втримав посмішку, хоч і не подобався йому особливо такий інтерес до його доньки.

- Що, запав на дівчину?

Ігор знизав плечима.

- Чого зразу запав? Просто хотів показати, що у неї під носом є відважні і розумні.

- Юначе, ви хоч розумієте на яку небезпеку наразили себе і мільйони українців? – майор комічності в цій ситуації не бачив. – Ви порушили державний кордон, незаконно проникли на стратегічний об’єкт 4-го ступеня безпеки, зламали захист об’єкту – та лише за одну із цих статей вам загрожує до 20 років ув’язнення. А якщо зібрати до купи, то вийдете з в’язниці вже сивим дідом, якщо взагалі доживете до кінця терміну.

- Але я ж нічого не хотів поганого, - хлопець не на жарт перелякався. – Я просто… я..

- Так, розберемося. Хлопці, забирайте його і подзвоніть батькам цього Ромео, - майор роздратовано повернувся до виходу. Солдати пішли за ним, тримаючи під руки блідого хлопця.

Зрештою, вчені лишилися удвох. Тарас не міг стримати посмішки.

- То ти його, отже, знаєш. Зять майбутній?

- Сподіваюся, що ні. Нам в сім’ї авантюристів достатньо.

- Зате розумний який! Зламав твій захист, як? Навіть я не зміг.

- У дітей інший спосіб мислення, - задумливо промовив Захар. – Але ти не засмучуйся, друже, - ляснув Тараса по плечу. – То добре, насправді, що наші діти ростуть розумнішими. А щоб зламати захист, потрібно знати слова державного гімну.

- Але я знаю…

- Всі, Тарасе, всі слова, а не лише перший куплет. Я був упевнений, що лише українець зможе зрештою зламати код, так і сталося. Добре, що він не знав про датчики у вентиляції, бо був би вибрався за Стіну, а там вже Ледея не розбирає, хто якої національності.

- Але як ти сам додумався туди датчики поставити? Якщо апріорі ніхто не міг би потрапити всередину.

- Я в дитинстві любив дивитися американські фільми. А в них можливо усе, тож краще перестрахуватися. Добре, ходімо перевіримо, як там малий. Цікаво, ця пригода остудить його почуття?

- Себе згадай у його віці, тебе дуже що остуджувало? Тим паче, до школи точно прийде героєм, в таку історію вляпатися.

Жартуючи, чоловіки теж пішли до виходу. Напружений видався день.

А за Стіною заходило сонце, граючи променями між листям розкішних зелених крон. У м’якому зеленому світлі стрибали білки, птахи, перегукуючись, літали з гілки на гілку. Одна рудохвоста згубила жолудя і маленькою блискавкою шугнула за ним вниз. Спустилася стовбуром, пробігла рідким килимом блідої трави і застигла. Дві пари очей дивилися на неї з-під зелених маскувальних сіток. Недобрих палючих очей. Білка кинулася назад, забувши про жолудь. А чоловіки повернулися до своїх біноклів та камер. Підказка чи шпарина в захисті укропів може з’явитися в будь-яку хвилину. І вони обов’язково нею скористаються.

Дурні. Їм не зрозуміти, що найпотужніший український проект – зовсім не Стіна.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ярина Мартин
29.09.2022 21:39
До частини "Найкращий проєкт"
Дуже сподобалося. Гарно пропрацьований світ майбутнього, все логічно. Теплі сімейні стосунки, де хоч і є проблеми, але над їх розв‘язанням працюють. Ну і «миша у вентиляції» кумедна вийшла)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • lira
    19.09.2022 11:55
    До частини "Найкращий проєкт"
    О, оце якраз те, що треба, на мій читацький смак! Герої живі, назва і головна ідея - влучні. Якраз нещодавно дивилася на ютуб "Код нації ", де було акцентовано, що для українців, як нації, діти - то найцінніше. Стиль твору приємний, читається легко. Удачі на конкурсі!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Інна Загребельна
    05.09.2022 11:28
    До частини "Найкращий проєкт"
    Неквапно, щиро і дуже тепло - гарні враження. Добре розписані технологічні дива і останнє речення на мій погляд досить влучне. Миша-розвідник-Ромео потішив) В окремих словах погубилися літери, в заголовку ви пишете "проєкт" через "є", в тексті - по-старому. Для мене це не принципово, взагалі вважаю, що стара версія ліпша. Нічого страшного нема, все можна легко виправити))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія Матвієнко
    05.09.2022 15:40
    До частини "Найкращий проєкт"
    Дякую за такий розгорнутий відгук! А щодо нових правил.. я ще старої школи, мені дуже важко даються всі ці оновлення в мові, то вже як закидала текст на сайт, заголовок виправила через силу, бо здебільшого всі старі версії теж подобаються більше))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    01.10.2022 18:11
    До частини "Найкращий проєкт"
    Ви ж розумієте, що стара школа - це не виправдання Варто також прибрати русизми Екологія - це наука про навколишнє середовище. Їй шкодять лише журналісти))) А люди загалом шкодять природі/навколишньому середовищу/довкіллю
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Халецька
    31.08.2022 03:01
    До частини "Найкращий проєкт"
    Все сподобалось. Прочитала на одному диханні. Тепла сімейна атмосфера і усвідомлення прийшло до батька... І ще раз доводить, що Українці найрозумніші...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Надія Мак
    30.08.2022 17:29
    До частини "Найкращий проєкт"
    Все цікаво і зрозуміло, історія з "мишею" у вентиляції повеселила. Тільки спілкування батьків більше нагадувало посібник як потрібно поводитись, ніж як буває. Але це моє враження. Після прочитання вашого твору захотілось додати з десяток деталей до власного, щоб краще змалювати свій варіант світу 🙂 Дякую.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія Матвієнко
    30.08.2022 23:21
    До частини "Найкращий проєкт"
    Дякую, що поділилися своїм враженням! Це безцінно для тих, хто пише, але, певно, знаєте і самі)) Стосовно спілкування батьків згодна, трохи ідеалізувала)) мій чоловік швидше за все, голодним би лишився, або, якби отримав вечерю, на десерт ще була б промивка мізків. Але я вважаю, що мають бути такі історії, ідеальні, до яких би нам хотілося тягнутися і повторювати. Бо реальних є багато, але ж реальності нам вистачає і в житті. А інколи хочеться просто дива, світлої теплої казки)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ольга Ткач
    29.08.2022 22:38
    До частини "Найкращий проєкт"
    Гарний твір! Зважаючи на те, як наші школярі перемагають на міжнародних олімпіадах, а також на конкурсах винаходів, цілком можливо, що науковий прорив саме за ними. Їхнього польоту думки і мрії не стримують тонни паперової роботи, ну хіба розрахунки, але то треба. Ідея зі Стіною чудова, нам би таку в 2014... Успіхів на конкурсі!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Moonrise Darkness
    29.08.2022 00:34
    До частини "Найкращий проєкт"
    Дуже сподобалося, як влаштована стіна і гармата на ній) Сподіваюся, щось подібне колись побудують, бо як натякає кінцівка оповідання, ця боротьба, схоже, вічна. Цікава ідея з деревом, хоча й малоймовірно, що троє десятикласників змогли б створити настільки складний винахід. Досить часто у фантастиці зустрічаються летючі автівки, тож, ймовірно, справді колись їх таки винайдуть. Більш суб'єктивне враження: забагато діалогів і сімейної драми, як от з ображеною на батька донькою. Останнє й сама ідея будинку на дереві (тільки не такого сучасного) перегукується з багатьма американськими підлітковими серіалами.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія Матвієнко
    29.08.2022 06:46
    До частини "Найкращий проєкт"
    Дякую Вам за відгук! Може, поки десятикласник і подібні проекти здаються фантастикою (це ж якраз заданий жанр конкурсу), але вірю, що наші діти можуть все!))) Особливо як почитати про тих, що вже сьогодні змагаються за перемогу зі своїми проектами на міжнародній арені. Серіалів не дивлюся, завжди виникає відчуття провини за даремно витрачений час)) Але припускаю, що могла десь щось подібне бачити чи читати і, трансформувавши через власні емоції, написати історію) Хоча, психологія відносин для мене більш близька тема, ніж технології, як Ви вірно підмітили)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія Матвієнко
    28.08.2022 13:13
    До частини "Найкращий проєкт"
    Дякую дуже за таку високу оцінку! Об'єктивно розумію, що ще багато потрібно попрацювати, щоб писати добре, але як показує практика, головне - знайти свого читача))))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • ГаляВуд
    28.08.2022 01:26
    До частини "Найкращий проєкт"
    Дуже гарний глибокий твір. Мені сподобалось. Є ідея, є сюжет. Було пару помилок, але не трагічно. Може десь трохи не дотягнули з перешкодами і технологічним дивом самого гг. Бо його доця і кумпелі з гуртка, здається, перспективніші, але в тому ж вся краса, правда? ;)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія Матвієнко
    28.08.2022 07:38
    До частини "Найкращий проєкт"
    Дякую дуже за коментар!) Саме завдяки відгукам читачів письменники (або ж поки лише бажаючі ними бути) якраз і стають кращими. Врахувавши всі конструктивні зауваження)) Буду ще більш вдячна, якщо знайдете час вказати на помилки. А щодо того, що діти кмітливіші - таке життя. Маю двох ще малих синів, але вони мене вже вражають інколи)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше