Розділ 12

Напарники прокинулися рано. Годині о третій. Пора було збиратися в дорогу. Десь за 20 хвилин після пробудження Ааруш згадав за коробку від Джо і вирішив, що пора відкрити її. Хлопець дістав свого улюбленого ножа та розрізав скотч. Відкривши коробку, його зустрів темний колір, що заповнював увесь простір.

– Морано, хочеш глянути що в коробці? – гукнув хлопець до дверей ванної.

– Давай, – відповіла дівчина, виходячи звідти в довжелезному халаті, що закривав усе тіло, лишаючи на видноті лише ступні.

Юнак криво усміхнувся:

– Де ти таку шубу надибала?

– Ой багато ти знаєш, зате можна голяка ходити і ніхто не дізнається.

На цих словах Ааруш різко відвів погляд від напарниці, а вона лиш хмикнула.

– То що в коробці?

– Так, коробка, точно.

Він дістав звіти перші речі. Це були 2 комплекти з тонких толстовок темного кольору та легкої матерії, саме те на літній час, та таких самих вільних за кроєм штанів. Хлопець помітив темно червоний напис усередині каптура однієї з толстовок.

– Диви, тут щось написано.

Вони подивилися ближче, там було вказано: "Морані на замовлення".

– От сука, – зло усміхнулася дівчина. Вона забрала худі собі на ноги та намагалася стерти напис, активно розтираючи тканину.

В цей час їх напарник витягнув два нагрудника і витріщався на них, як дурень.

– О, захист, – присвиснула Морана та взяла жіночий нагрудник з міцної шкіри, прометалений пластинчастими вставками, з гнучким, але міцним, покриттям в зоні живота та додатковим захистом хребта. Він був світлого кольору з темною шнурівкою та плечима. – Від кулі наврядчи врятує, але тепер бомжі тобі не страшні.

Вона потягнулася далі і витягнула упаковку з захистом на руки та ноги. В пакеті лежали шикарні для того часу наручі з міцної ущільненої шкіри на зав’язках та смуговим металевим покривом для захисту. Морана розкрила рота від здивування та дістала поножі. Вони були схожі на попереднє екіпірування захисту, але мали міцніший метал на передній частині, для того аби завдавати більш потужні удари ногами. Ааруш відклав свій комплект руки-ноги та дістав тактичні рукавиці без пальців та наколінники.

– Господи, це металевий захист для кісточок?! – дівчина вихопила рукавиці та почала їх пильніше розглядати, бурмочучи собі під ніс: – З міцною, гнучкою тканиною на внутрішній частині, захист суглобів, прометалена шкіряна пластина ззовні. Та це золото а не рукавиці! Таких в новом світі ніде не знайти!

Напарник дивився на неї з краплею нерозуміння. Йому всі ці речі здавалися простими речами, а не якимось скарбом, золотом чи багатство. Але більше його дивувало те як горів вогонь очах Морани, коли вона дивилася на все це екіпірування. Її очі палали цікавістю, захопленням та невимовною радістю. Хлопець намагався не витріщатися на її обличчя, тож неуважно потягнувся за наступним елементом подарунку. Це виявилися пояси. Звичайні шкіряні пояси з карабінами під сумки та кріплення для його мечів та сумки зі стрілами його напарниці. Він відклав їх убік, розділивши свій та Моранин пояс.

Дівчина вже витягала перев’язь – шлейф по діагоналі тіла, з відділеннями для різного приладдя та метальних ножів, які вже були всередині. На одній з перев’язей була окрема петля для лука Морани. На дні коробки лежали ще дві пари чобіт та два невеликих пакунка. Ааруш дістав чоботи і тепер настала його черга роззявити рота. Це були добротні чоботи з гнучкої шкіри, підковані якісним металом на носках та п'ятах, з м’якою товстою підошвою з крупним протектором та міцною шнурівкою, збоку кожного черевика була кишенька для невеликого захалявного ножа. Хлопець ніколи не бачив таких хороших чобіт, навіть на жандармах.

Морана розглядала останні пакунки, що лишилися.

– Дивися, як симпатично, – вона повернула до напарника плащ і на його спині було зображене сонце. – Хоч десь буде сонце.

На її плащі ззаду в центрі зображення був отвір для петлі для лука. Плащі були з темної тканини коричневого відтінку та гарно переливалися водонепроникною тканиною на світлі.

– Ми не повернемося сюди, – раптом промовив Ааруш ледь не пошепки.

– Сподіваюся, що не повернемося, – криво усміхнулася напарниця. Їй остогидло це місто, його дощі, похмуре небо, похмурі люди, община, жорстока сім’я. – Ну що? В дорогу!

Вона зненацька пожвавилася і скинула свій халат. Ааруш отетерів та хотів був вже верещати та закривати очі, але побачив що Морана одягнена в майку та довгі жіночі боксерки.

– Боксерки з драконами? Серйозно?! – верескнув натомість хлопець і залився сміхом, що перекинувся на спину.

Напарниця підійшла та штовхнула хлопця в ребро ногою. А поки той знеболено сміявся, одягала свій нагрудник. Ааруш нарешті відсміявся та піднявся на ліктяг та оглянув Морану та побачив те, що не бачив ніколи, і навіть не думав побачити на тілі напарниці. Татуювання. Багато татуювань. Риби, коти, змії, щурі, сонце, павуки, квіти, дракони, символи. Вона вся була в татуюваннях. Від шиї до ступнів. Дівчина помітила якими виряченими очима дивився на неї хлопець.

– Перестань витріщатися. Ніколи не бачив татуювань?

– Такої кількості ніколи.

– Аби відволіктися, після кожного зґвалтування я робила нове тату.

– Щоб мене… – вичавив хлопець.

– Колись, може, порахуєш.

На цьому розмова завершилася. Морана мовчки одягалася та співала собі під ніс різні пісні та мотиви. Ааруш послідував її прикладу. Він ледь начепив на себе нагрудник та наручі, з іншим впорався непогано. Зверху вони одягули той одяг, що вийняли з коробки, він мав запах нової, щойно випраної, одежі. Поки що вони не відрізнялися від звичайних людей, що крокували вулицями Грацу. Але вони одразу одягнули все інше спорядження: поножі, наколінники, рукавиці, пояси, свої, передчасно куплені, підсумки, перев’язі та чоботи. Тепер вони виглядали, як прибульці з минулого докатастрофного світу, в повному спорядженні. Напарники одягнули плащі та рюкзаки. Ааруш пішов до своєї кімнати за мечами. Його зброя лежала на ліжку, готова до бою з ким завгодно. Мечі. Довгі катани японського типу, але виготовлені українцями. З анатомічними руків'ями, перев'язаними м'якими стрічками. Вони мали ефектний вигляд. Хлопець дістав один меч з піхов та поглянув на своє відображення в металі. Його очі виражали спокій, наповнений страхом. Силуваний спокій, аби не здаватися боягузом перед самим собою. Ааруш глибоко вдихнув і видихнув. Заспокоїтися не вдалося, серце так само шалено билося в грудях, ніби передчуваючи свою загибель в цих клятих мандрах. Хлопцеві довелося силою запхати свій страх подалі в душу і замкнути його та десять замків. Він причепив свою зброю собі на пояс і вийшов з кімнати. Там Морана чіпляли лук з чорного міцного дерева собі на спину. До її пояса вже була прикріплена сумка з стрілами, що весело дзвенить металевими наконечниками всередині шкіряного тубуса.

– Ти не боїшся зламати лук, так придавлюючи його до спини рюкзаком? – зауважив Ааруш, розглядаючи спину напарниці.

– Ні, не боюся. Цей лук можна зламати хіба що об голову чи хребет якогось бідолахи. Але у лука все одно більше шансів у такому протистоянні.

Дівчина пирхнула та підійшла до вікна їхньої тимчасової схованки, в якій вони з напарником познайомилися. Небом повзли важкі темні хмари.

– То що, який план? – запитала Морана.

– План? – розгубився хлопець, він не продумував плану. – Все дуже просто. Йдемо до стіни, зустрічаємося з людиною Джо, перелазимо стіну, потрапляємо в зоопарк, там розкидаємо тварюк, що траплятимуться нам на шляху, бух бах і ми в лігві агентів чиновника, беремо папірці, валимо, передаємо людині Джо, отримуємо грошики і зникаємо в тумані.

Напарниця після цього кричущого плану фальшиво розсміялася, а потім насупилася.

– Ясно, значить будемо імпровізувати. Ходімо, нам вже пора.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.