Розділ 20

– Якого біса я тебе ідіотку послухав!? – верещав Ааруш, пролітаючи на краденому велику метр за метром.

– Не верещи, придурок! – в тон йому верещала Морана, вона намагалася перекричати вітер, але той вперто з'їдав кожне її слово.

Напарники летіли з гори по хорошому асфальту, пригинаючи голови, та змушували вітер обтікати їхні тіла. До готельного проспекту лишалися лічені кілометри, які вони б мали подолати за малу кількість часу з такою швидкістю. Хлопець міцно вчепився в кермо, аби не впасти з велосипеда. Він зиркнув на напарницю, яка якраз пригальмувала та порівнялася з хлопцем. Вона посміхалася на всі зуби, а очі блистіли щастям. Ааруш і собі всміхнувся та повернув увагу до дороги, яка якраз переходила з асфальту в бруківку, що була притаманна центральним районам. Напарники загальмували та спішилися, аби не деренчати деталями.

Далі до першого ліпшого готелю пішли на своїх двох, притримуючи велосипеди за сидіння. Готель що постав перед ними мав помпезний вигляд, як і більшість сусідніх будівель. У Кошице вся готельна вуличка була всіяна зістареними будинками, які так недоречно, якийсь бовдур помалював в різні кольори. Праворуч стояли червоні, бірюзові, кислотно зелені та сині готелі, ліворуч очі виїдали помаранчеві, рожеві та бордові будівлі.

– Цікаво, хто цей геній, який додумався таке зробити, – скривила губи дівчина.

Ааруш прикрив очі від цієї яскравості та лише зітхнув. Напарники завезли велосипели у вузький провулок між готелями та заховали їх за сміттєвими баками.

– Навіщо так замахуватися? – спитав Ааруш, підпираючи своїм великом стіну. – Перед готелем є нормальна стоянка для такого транспорту.

– А ти думаєш ми одні такі розумні, що крадемо чужі велики?

– Та навряд…

– Отожбо й воно. Нехай стоять тут.

Морана вийшла на проспект. Він вже не пустував. З настанням темряви його наповнювали люди. Знову вони потрапили на парад різношерстної публіки в тому числі й повій. Ця професія стала чомусь важливою з приходом Жарндармерії і борделі перетворилися на звичайне явище, як готелі. Почасти навіть замінили перших. Дівчина завернула в перші двері та підійшла до стійки. Цього разу там був чоловік років 30 з густою та неохайною бородою, що закривала його губи та підборіддя.

– Вітаю в Перлині, – привітався він, від тієї назви скривилися і Ааруш і Морана.

– Нам потрібен номер на двох на найвищому поверсі, – промовила Морана, поглядаючи на свого напарника, який розглядав хол та чомусь обережно накинув каптур на голову. Дівчина тільки хмикнула та полізла в рюкзак за грошима, тепер знову матиме можливість штрикати Ааруша жартами про те, що він повія.

– Вам на 5-й поверх, кімната номер 590, – чоловік простягнув комплект ключів, розтягуючи голосні, що було ознакою втоми реєстратора.

– Дякуємо, – ковтнув Ааруш, схопив ключі та побіг до сходів.

– А він у вас нетеплячий, ще й вбраний нетипово як для повії, – хмикнув бородань.

– Він не повія, – скривила рота Морана, вона мимоволі захистила честь напарника, уявляючи, що тепер повією буде вона.

– Цікаво… – тільки і сказав реєстратор.

Дівчина лише стенула плечима та, помічаючи краєм ока рух у дверях, поспішила наздоганяти хлопця. Якраз за нею в готель ввалилася компанія, сумнівної тверезості та адекватності,тож дівчина лише прискорила свій крок, незважаючи, що сама була озброєна до зубів.

Вона знайшла кімнату номер 590 та смикнула за ручку. Двері не відчинилися.

– Що за..? – вона спробувала ще раз але двері не піддалися все одно. Тоді дівчина грюкнула об них кулаком і від високої стелі відбувся звук благання дверей про допомогу. Лише тоді зсередини почулися кроки і врешті ті нещасні двері прочинилися. На порозі стояв її очманілий напарник з широко розплющеними очима.

– Ти якого біса грюкаєш? – прошипів він та затягнув дівчину в номер.

– А ти якого біса двері зачинив? Раніше такого не було. Ти знав, що я йду за тобою, то навіщо було зачинятися? Тим паче, що всі навколишні кімнати, якщо і заселені то людьми яким на нас абсолютно начхати. Це майже бордель…

– Отож бо що це майже бордель, – втомлено промовив Ааруш та присів та диван, що стояв перед ліжками, які з'єднувалися в одне.

– Ааруше, що таке? Реєстратор вже не думає що ти повія. Тепер він скоріш за все думає, що повія серед нас я.

– Тут дуже тонкі стіни… – видихнув Ааруш і як на замовлення в сусідньому номері голосно застогнав молодий чоловік.

– От зараза…

Напарник сховав обличчя в долонях. Дівчина закотила очі та скинула рюкзак біля дивану, а потім відстібнула лук і зняла плащ.

– Вставай, розсунемо ліжка, – тільки й сказала вона.

– В такій ситуації тебе турбують ліжка? – підвів голову хлопець і з-за стіни знову пролунав стогін.

– Перестань говорити, – кинула йому Морана. – Він таке враження наче на твій голос реагує…

Її аж пересмикнуло, тож вона підійшла до ліжка з одного боку та підняла ковдру. Дівчині довелося залізти на середину, аби знайти де стик між ліжками. В сучасних готелях, які частіше за все були борделями, встановлювали спеціальні застібки на односпальні ліжка, аби можна було зробити з двох одне. Морана на колінах підповзла до роздвоєного узголів'я та знайшла ту застібку, Ааруш в той час знайшов її на іншому кінці та розстібнув. Після цього напарниця вперлася спиною в одне ліжко а ногами в інше і не сильно відштовхнулася, від чого ліжка роз'їхалися. Поки її напарник перестеляв обидва ліжка простирадлами та шукав у шафі другу ковдру, Морана стягнула толстовку та нарешті розшнурувала нагрудник. Дихати стало значно легше. Вона пішла в душ, захопивши з собою потрібні речі з рюкзака. У ванній їхнього номеру все було готове для того аби одразу стати під душ: і рушники, і мило, і шампуні, і навіть одноразові щітки з пастою. Морана стала під струмені теплої води та викрутила кран ближче до гарячої, аби вода врешті починала пекти шкіру та змушувала червоніти кожне татуювання.

Ааруш в цей час поринув у медитативну дрімоту, відволікаючись від звуків із сусідніх номерів. Він знову і знову розглядав картинки в голові, які створив йому сюжет книги, яку він читав у дорозі в Кошице. Ті всі гарні та небезпечні пригоди, які видавалися цікавими, а не огидними та неприємними як їхні мандри. Хлопцеві, звісно, подобалося проводити час у дорозі, спілкуватися з Мораною, слухати її тихі пісні та сміх, який з кожним разом ставав все більш щирим та справжнім, можливо, навіть красти велосипеди, але перспектива його все одно лякала. Потвори, істинне зло їхнього світу. Перед напарниками мета ціною в життя всього людства, що лишилося та продовжувало жити, як тупий скот. Можливо, вони зможуть щось зробити, аби Жандармерія зникла з лиця землі назавжди. Раптом з вулиці почулося знайоме шипіння голосів. Хлопець підвівся та відчинив вікно, аби почути цей набридливий голос, який напарники вже встигли забути:

– Шановні громадяни, на годиннику одинадцята вечора, за годину почнеться комендантська година, тому просимо вас не покидати своє домівки до четвертої ранку. А тепер час поговорити про визволення наших душ з грішного світу нашого. Перед нами постали великі перешкоди, які насилає на нас господь, який щедро призначив першого жандарма пильнувати порядок на його землях. Підкоряйтеся жандарму, що прийшов і приніс порядок у ваше життя, підкоряється законам Жандармерії, яка творить гармонію у нашому понівечено світі.

Хлопець, сидячи на підвіконні біля відчиненого вікна, навіть не помітив, як до нього підійшла напарниця. Вона знову ввібралася в готельний халат, який цього разу був кольору брудного неба, блакитно-сірий.

– Я сподівалася більше ніколи не почути це лайно, – промовила Морана, стоячи поруч до напарника.

– Я теж… – зітхнув Ааруш. – В дитбудинку це лайно повторювали ледь не 10 разів на день. Колонка стояла в кожній кімнаті і вивергала з себе ці ідіотські проповіді кожного дня. Коли я випустився з дитбудинку, то пообіцяв своєму другу зламати колонку, що висіла в нашій кімнаті протягом всього часу мого перебування там.

– Ти зламав її? – запитала дівчина, перехиляючись через ноги напарника та висовуючи ще мокру після душу голову на двір.

– Так, – зізнався він та розплився в усмішці.

Він почувався добре. Зараз йому було як ніколи спокійно, незважаючи на ту перспективу, яка кілька хвилин тому хапала хлопця за горло та душили своїми холодними пальцями. Ааруш обережно, аби не штовхнути Морану, підсунув ноги до себе за зліз з підвіконня.

– Залізь назад та зачини вікно, ти захворієш, якщо продовжиш так стояти, – мовив хлопець, зачиняючись у ванній.

Очі Морани розширилися від здивування.

– Що? – повернулася вона, але напарник вже ввімкнув воду та не міг її почути.

Дівчина все ж зачинила вікно та навіть зашторила його. Вона не одразу зрозуміла сказане. Це здалося їй якоюсь ілюзією, фікцією чи вибриком хворої голови. Вона струснула вологе волосся з обличчя та сіла на найближче ліжко. Дівчина вилупилася на свої голі коліна, що гострими кутами визирали з-під халата, та слухала шум води у ванній. Коли шум припинився, Морана не поворухнулася, коли двері відчинилися також, але коли її напарник з видихом в ліжко та закутався в ковдру вона повернулася до нього обличчям.

– Ти сказав, щоб я залізла і зачинила вікно, – з досі розширеними очима, говорила дівчина.

– Так, сказав, а що? – недовірливо запитав Ааруш та придився до погляду напарниці. Вона була стривожена, а очі бігали туди сюди та ніби світилися.

– А потім ти сказав, що я можу захворіти.

– Так, бо ти вилізла на двір вночі з мокрою головою.

– Що це було?

– Ееее… – тупо витріщився на неї хлопець – Турбота?

– Турбота…

Морана врешті нормально сіла на ліжку та накрила ноги ковдрою, хоча в кімнаті було досить жарко.

– Щось сталося? – стривожено запитав хлопець.

– Ні, ні, все гаразд. Я просто… Я – дівчина не знала що сказати. – Бляха, що за..?

Вона торкнулася щоки та помітила мокру доріжку, що перекреслювала половину її обличчя. Сльоза впала на ковдру. Очі Ааруш поволі лізли на лоба, коли він бачив, як світло, падаючи ззаду дівчини, створювало силует кожної краплі, що злітала з обличчя напарниці. Вона панічно ловила ледь не кожну з них, безперервно лаючись собі під носа.

Напарник виплутався зі своєї ковдри та ступив до дівчини. Він не вагомим рухом штовхнув її на подушку, змахнув волосся, що впало вперед, з її обличчя та накрив ковдрою до самого носа.

– Що ти робиш? – хрипло запитала Морана.

– Лежи, треба заснути, – відповів Ааруш.

Хлопець підіпхнув ковдру під боки та ноги дівчини, вкутуючи її в ковдру та роблячи з неї м'якого черв'яка.

Після цього він задоволено глянув на свою роботу та поклав теплу долоню на лоба напарниці, поки з її очей досі текли сльози.

– Міцним сном ти засинай, всі переживання снам віддавай, – прошепотів він.

– Що?

– Це мене мама навчила, – відповів він та сів назад на своє ліжко, поки напарниця витирала сльози краєчком ковдри. – Коли я почувався погано вона казала що вночі сни забирають все погане і треба це просто відпустити, особливо це діяло коли я плакав голосніше за сестру.

– У тебе є сестра?

– Була, – сумно посміхнувся хлопець. – Зараз вона в кращому світі.

Морана нічого не відповіла, у неї злипалися очі та вона намагалася тримати їх розплющеними. Ааруш ліг знову та вимкнув світло вимикачем, що був акурат біля ліжка.

– Кому віддавати переживання? – перепитала дівчина.

– Снам. Спи, одним словом. Добраніч.

Морана гмикнула у відповідь та затихла. За кілька секунд напарники заснули обоє.

Вранці Ааруш розбудив Морану, у якої запухли очі, але настрій був кращий ніж учора. Разом у майже повному спорядженні вони спустилися на перший поверх, аби поснідати. Цього разу їдальня не була пустою, там сидів хлопець. Зі спини був достатньо молодим та сильним, судячи з обтягнутих темним одягом м'язів. Напарники пройшли повз нього та взяли свою їжу. Сіли за стіл та взялися за продукти, які обрали собі на сніданок, у Морани омлет з помідорами та сиром, канапки з крем сиром та чай, у Ааруша м'ясо, салат і узвар. Коли хлопець доїдав шматок м'яса, він випадково підняв голову та зустрівся поглядом з хлопцем який сидів за кілька столів від них. Ааруш ледь не вдавився, коли розгледів знайомі риси обличчя.

– Коршун? – підскочив хлопець, від несподіванки Морана розлила трохи чаю на стіл.

Другий хлопець і собі підвівся.

– Рус!?

– Що за хрінь..?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.