Розділ 22

Територія почасти вражала своїми розмірами. Бачити настільки велику територію у владі однієї структури було незвично, але з іншого боку це ж Жандармерія. Вони вважалися законом, Богом та Сатаною одночасно. На території розміром з 9 футбольних полів стояли різні типи будівель. Деякі були склепані з бетонних блоків, деякі виглядали як модульні будинки лише більшого масштабу, деякі були простими навісами без стін. Те що їх об'єднувало, була робота, вона кипіла всюди. Кожен квадратний метр був зайнятий та виконував свою функцію.

Коршун увійшов за перепусткою та пустив перед себе свого друга та його напарницю. Втрьох вони пройшли на територію заводу. Напарники як один організм порозкривали роти та витріщилися на видиво, що простяглося перед ними. Але роздивитися детальніше їм було недозволено, Коршун відтягнув їх усіх у тінь найближчих будівель.

– Не висовуйтеся, будь ласка, – прошепотів він та визирнув з-за кутка.

– Господи, про це варто розповісти світові! – зашепотів Ааруш. – Жандармерія не виконує умови світового мирного договору, за яким виробництво нової зброї заборонене…

– Жандармерія підтерла дупу тими домовленостями… – відсторонено заговорила Морана. – Якщо вони порушили мирний договір про зброю, можна лише уявити, які договори вони ще порушили.

– Що вони виробляють..? – запитав Ааруш.

– Все від простих автоматів до бойових машин, – відповів Коршун, опускаючи голову. Він відчував сором, що не може зробити хоч щось, аби зупинити, те що відбувається на цій території.

– Це ж стільки металу та іншої рідкісної матерії, – бубоніла дівчина, обережно вибираючи з-за кутка.

В очі їй потрапила будівля без стін де вирували ковальські роботи. Працівники відбивали ритм важкими молотками та занурювали метал у воду, провокуючи колективне шипіння майбутньої зброї. Дівчина постаралася запам'ятати все що бачила.

Ааруш і собі висунув голову та зосередив увагу на найближчих прочинених дверях. За ними так само кипіла робота, у напів темному приміщенні сиділи підлітки та ліпили до купи деталі якоїсь конструкції.

– Вони використовують дітей для роботи…

– Так, деякі з них приїхали з нашого притулку. Нас усіх поселили в модульному гуртожитку та заборонили говорити між собою або спілкуватися з кимось за стінами.

– А ти? Ти не просто спілкувався з кимось ззовні, – скривила губи Морана.

– Я повнолітній, на додачу ще й виконую нереальні норми вчасно.

– Тобто ти докладаєш руку до майбутньої війни, – ще більше скривилися дівчина та зиркнула з-під брів на хлопця, у якого почервоніли вуха від такого звинувачення.

– Але завдяки моїй роботі, я зміг зустріти вас, – з нотками істерики заперечив він. – Ааруш може придумати, як цю інформацію можна використати проти Жандармерії. Він був найкращим у стратегічному плануванні.

– А загриміти у в'язницю за те, що ти спер якесь брязкальце теж було стратегією? – іронічно підняла брови Морана.

– Ти був у в'язниці?! – ледь не верескнув Коршун.

– Звідки ти знаєш, що я потрапив до в'язниці?! – одночасно з другом випалив напарник.

– Я уважна до деталей.

– Господи, тільки не кажи мені, що ти стежила за мною до нашого знайомства…

– Не скажу, – дівчина підняла руки в повітря, на знак капітуляції та ледь помітно всміхнулася кутиком рота.

Ааруш розцінив це як підтвердження своїм здогадкам і перемінився на обличчі.

– Морано, як ти…

Хлопець не встиг договорити як на фоні за верещали сирени і металевий штучний голос прогудів:

– Увага, охороно, на території чужі! Повторюю, на території порушники!

– Сука… – цикнув Коршун. – Швидко до дверей, я вас випущу зараз.

– Тебе ж засічуть, – втопився в нього Ааруш.

– Та до сраки то все! Якщо ви виберетеся звідси то розкажете світу, що ці шакали роблять. Від мене має бути користь.

– Коршуне… – Ааруш підступив до друга.

– Зберися! – хлопець схопив його за плечі і струсив. – Вигадайте свою стратегію та розгроміть до біса цю ідіотську систему. До дверей, бігом.

Ааруш ще раз сумно поглянув на друга а тоді кивнув та виглянув з тіні. Раптово його вдарили по голові, від чого вона у нього закрутилася і він заточився. Морана скрикнула десь поруч та завалилася вперед, впавши на коліна, але не втратила свідомості. Дівчина непомітно глянула на нападника та скинула ногу догори, вдаряючи його в коліно. Охоронець не встояв на ногах та з криком впав на спину. Морана рвучно стрибнула на ноги та блискавично опинилася поруч з чоловіком. Її очі палали вогнем, навіть у напів темряві, в тіні. Коршун заворожено завис на секунду, поки ці божевільні очі не повернулися до нього.

– Чого стоїш? – абсолютно спокійно запитала дівчина, але в очах хлопця це виглядало як погроза, тому він зірвався з місця та пройшов повз двері трохи поодаль.

– Ааруш, вставай! – гукнула дівчина та розвернулася назад до охоронця що ввалив їй чимось по голові.

Чоловік намагався спертися на лікті, але не встиг. Перше що він побачив, коли розпливчасті очі після падіння – нога у чудових але брудних черевиках. Він відчув як металевий носок врізається йому в щелепу, відчув як голова різко відкинулася та впала на м’яку землю. Морана струсила ногу від піску, який вона загребла в процесі.

І цей час Ааруш трохи повернувся до норми та стояв над дівчиною.

– Ти норм? – запитала вона, підводячи голову.

– Так, – кивнув він та глянув на чоловіка без свідомості, що лежав перед ними.

За ними почувся постріл та болючий зокрема. Напарники обернули голови та вибігли з тіні та, оглядаючись, підійшли до дверей. За їхніми спинами виросли інші охоронці, озброєні та підготовані краще ніж Ааруш та Морана. Вони збиралися відкрити вогонь, але чогось чекали.

Напарники стояли близько один до одного, та нервово чекали, що станеться далі.

– Підійміть руки догори та назвіться! – вигукнув один з охоронців.

Напарники обережно підійняли руки але не промовили ні слова. Раптово двері, перед якими вони стовбичили почали повільно відчинятися, майже непомітно. Морана хитнула головою, зиркнула в бік та помітила чорняву голову Коршуна, який підняв великий палець та позирав на друга. Хлопець дивно посміхався, наче зболено. Дівчина сфокусувала погляд трохи нижче та різко вдихнула, коли побачила як чорнявий тримається закривавленою рукою за бік. Після неї це помітив Ааруш та видав незрозумілий зойк.

– Коршун, – стиснув зуби він.

– Спокійно, – шепнула Морана. – Двері відчинені, за секунду на велики.

– Я не покину Коршуна.

– Йому нічого не буде.

– Ні…

– Нам пора. А от помирати ще не час.

– Коршун…

– Зараз! – вигукнула дівчина та вистрибнула за двері, ховаючись за парканом та просто молячи всіх богів, аби напарник вистрибнув за нею.

Він теж сховався за парканом, підняв свій крадений велосипед та скочив на нього.

– Тікаємо, – тихо видихнула напарниця та налягла на педалі.

Хлопець мовчки та з кам'яним обличчям послідував за нею, не обертаючись.

Коршун кашлянув слиною на землю, яка рясніла краплинками його крові.

– Ной Вельффлін, – звернувся до нього один з охоронців, – чи можете ви пояснити, що відбувається?

– Це початок революції, – переможно посміхнувся хлопець, він корисний.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.