Розділ 5

– Ааруш, бісова лінива дупа, вставай! – ледь не верещала Морана над ліжком, вкритим купою ковдр, під якими ховалося те ліниве тіло.

– Іди до дідька, – долинало з-під ковдр.

Дівчина всього два тижні тренувала Ааруша. Але хлопець вже готовий був померти від рук безпритульних, аніж тренуватися з цією садисткою. Вона ганяла його до втрати свідомості та блювоти, при цьому сама виконувала ті ж вправи з подвійним навантаженням, ніби їй це нічого не вартувало. В такі моменти у голові хлопця з'являлася думка, що його напарниця точно не людина.

– Якщо за дві хвилини тебе не буде на кухні, я спалю тебе разом з твоїми сраними ковдрами.

Морана широким кроком рушила в сторону кухні. Довго чекати не довелося, поки закипів чайник на порозі стояв Той Самий Овоч.

– Доброго ранку, – пирхнула дівчина.

– Знущаєшся з самого ранку? Позбав мене цього жахіття, ти й так на тренуваннях мене ледь не ґвалтуєш, – Ааруш подивився на сусідку й закотив очі.

– Ой, облиш, – кутики її рота поповзли вгору, імітуючи посмішку та паплюжачи спокійне обличчя. – Я бачила, як ти вчора розглядав себе, шукаючи жаданих м'язів.

– Не приховуватиму, – стенув плечима хлопець.

Морана звузила очі й уважно роздивилася юнака. Він спокійно поліз до холодильника й дістав вчорашню пачку йогурту, поставив на стіл та потягнувся по свою улюблену червону чашку. Ааруш помітив погляд дівчини.

– Чого ти очі вилупила? – він підняв брову та запитально глянув на сусідку.

Вона видала звук схожий на сміх:

– Вітаю з поверненням до нормального стану, – дівчина легенько стукнула кулаком в плече сусіда та заходилася шукати пачку вівсяних пластівців.

– Га? – хлопець, нічого не розуміючи, крутив головою, слідкуючи за діями Морани.

– Не гакай, а їж. У нас сьогодні забіг. Треба трохи розтруситися.

Вони вийшли з квартири близько 10 ранку. Поки Ааруш шнурував кросівки, Морана роздивлялася в різні сторони. Її з самого ранку щось непокоїло, нав'язливе відчуття, що щось станеться. Але дівчина швидко викинула всі зайві думки, як тільки вони почали бігти. Вона обрала пристойний маршрут середньої складності, з підйомами та спусками, та розрахувала, що для проходження його їм знадобиться година-півтори.

– Не відставай, лінивцю! – гукнула за спину дівчина.

– Не відставатиму! – долинуло обурливе голосіння.

Хлопець справді старався тримати темп Морани й у нього це навіть виходило на початку. Трохи потім він, правда, почав здуватися. Але сталося дещо, що змусило їх обох налягти на власні ноги.

– Морана, курва! – крикнув чоловічий голос праворуч від них.

Дівчина різко зупинилася, що Ааруш ледь не вписався їй у спину, але встиг загальмувати. Вона глянула в бік звідки долинув оклик, звужуючи очі та гамуючи нав'язливе відчуття небезпеки.

– Бляха, Морано, що сталося? – захекано запитав хлопець.

Аж тут десь між ними пролетів кухонний ніж та красиво впилявся в стіну будинку, міцно закріпившись між цеглинами. Ааруш від несподіванки присів.

– Блять, – сплюнула отрутою дівчина. – Нам пора валити. І чим швидше ми це зробимо тим вища ймовірність, що лишимося цілі та неушкоджені.

Дівчина швидко зрушила з місця, вона навіть не повернула голову ні в бік ножа, ні в бік звідки він прилетів. Морана знала хто переслідує їх, чого не сказала своєму новому сусіду, сподіваючись що ніж його достатньо налякав.

– Куди нам бігти? – порівнявся з нею хлопець. Він на секунду зазирнув в обличчя Морани та побачив слабкий вияв емоцій, який на обличчі дівчини виглядав, ніби надто яскравий макіяж у школі, не дуже доречно. Її очі були максимально звужені, а їх колір віддавав жовтизною, шкіра побіліла та навіть набула синюватого відтінку, губи стискалися навіть сильніше, ніж зазвичай та смикалися. Це було відлуння страху.

– До дядька Джо, там є охорона.

Більше вона нічого не сказала. Їм довелося пришвидшитися, адже повз них знову пролетів ніж. Він влетів у бруківку під ногами дівчини та стирчав посеред дороги так незручно, що їй довелося його перестрибувати.

– Косоокий кретин.

Двоє партнерів звернули в непримітний провулок, який мав би вивести їх до офісу Джона Вельффліна за два повороти. Вони майже досягли потрібного повороту. Але з-за нього різко вискочила чорна постать, що Морана, яка бігла попереду, ледь в неї не врізалася, але встигла викрутитися попід її руками. Вона зачепилася за камінь нерівної бруківки та ледь не зарилася носом в неї, але її вправно підхопила інша людина, що дуже вдало опинилася біля стіни. Ааруш все ж налетів на постать, яка блискавично одним важким поштовхом відкинула хлопця до стіни, де його зловив третій переслідувач. З обох сторін стояли люди. Їх було четверо. Перша людина, що спіймала Морану була жилавим хлопцем, який закрутив дівчині руки за спину, та ледь не притиснув її до землі. Він був високим та м'язистим, очі його палали гнівом та жагою, коротке чорне волосся їжачком стирчало в різні сторони. Друга – чоловік, що вийшов з повороту та й досі біля нього стояв, важко сапаючи. Він мав десь 1,90 зросту, темні очі та повністю сиве коротке волосся, на вигляд йому було років 40, але за статурою тіла не можна було дати більше 30. Третя – хлопець, що ледь не сидів на спині Ааруша, вперши його головою в кам'яну дорогу. Все що він зміг побачити це червоні кросівки. Четверта – хлопчик підліток, що перекривав дорогу назад та розмахував двома ножами. Він був досить високим та худим, з таким самим коротким волоссям як у першого чоловіка та скаженим поглядом. З вигляду цей малий точно був без клепки.

– Морано, ти клята курва! – пробасив другий чоловік, сплюнувши.

– Нічого іншого я від тебе не очікувала, – пробубоніла дівчина.

Ааруш лежав та навіть не намагався вибратися з-під третього хлопця, шанси були надто малі, а ще його лякав той підліток, що глипав голодними очима то на нього, то на Морану.

– Але все ж, маю питання. Як довго ти думав, коли на справу брав малого Карла? Він же мудло косооке, щей неслухняне на додачу. Таких діток ти ж не любиш. Правда? – Морана хотіла всміхнутися, але не встигла, адже отримала сильного ляпаса від чоловіка.

– Якого чорта ти пішла? – чоловік схопив дівчину за футболку, проігнорувавши її дражливе запитання. – Ти, сука, зрадила общину! Зв'язалася з чиновниками, поліцією та якимось шмаркатим пацаном. Зовсім поплутала. Повилазило, мразота ти не вірна?! – раптом чоловік стишив голос та зашипів до Морани, що Ааруш ледь міг розібрати його слова: – Ти знаєш, що з такими як ти робить община? Знаєш же?

Дівчина вперто мовчала. Він знову її вдарив. Юнак сіпнувся. Хлопець, що сидів на ньому, втис його голову в бруківку сильніше, аж вії гладили каміння дороги.

– Карле, хочеш погратися з сестричкою? – ніжно та улесливо чоловік повернувся до підлітка. – Давай порахуємо їй органи.

Хлопець підліток почав наближатися до Морани з двома оголеними ножами. На його обличчі читалося хвилювання, він ніби боявся, що не виправдає надію головного чоловіка.

– Заждіть, – булькнув Ааруш. – Що за чортівня взагалі відбувається?

Чоловік злостиво зиркнув з-за плеча на хлопця.

– Шмаркате лайно вміє говорити? – шипів він. – Добре, Карле, сестричка почекає, глянь, що ця шмаркля їла на сніданок.

Той самий Карл сховав зайвого ножа до заплямованого чохла, що був прикріплений до пояса цупких штанів. Він був худорлявий, русоволосий та кароокий. Тіло досі не сформувалося повністю, тож при пересуванні його трошки хитало від неповного розуміння власних габаритів. Ааруш не розумів, чому Морана назвала цього хлопця косооким, адже очі в нього стояли рівно та палали таким самим жовтуватим вогнем, що й у дівчини, жмурячи їх від передчуття веселощів, він повільно підходив. Тепер в його очах не було ніякого хвилювання. Юнак, що сидів на спині Ааруша, підвівся сам і шарпнув хлопця за собою, викручуючи йому руки до хрусту кісток в плечах. Карл підійшов надто близько. Він легенько поставив кінець ножа прямо під кадик Ааруша, а тоді без зайвих церемоній натис на ніж трошки сильніше. В той момент хлопця паралізувало страхом. Ці люди, видно, жартувати не вміють…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.