Розділ 6

У провулку почувся постріл. Карл відскочив від Ааруша, мов на пружині, шарпнувши ножа, що той встиг лиш прокреслити легку лінію від кадика до ямки на ключиці. Ааруш захрипів, більше від переляку, ніж від болю, та ледь втримав свідомість в голові. Юнак, що тримав його, різко вивернувся та двома кроками став біля чоловіка, зашепотівши йому щось на вухо.

– Стояти! Жандармерія! Іменем Жандармерії Грацу, стояти! – почувся злостивий крик десь звідти, де був офіс дядька Джо.

– Вашу ж маму, – сплюнув чоловік, він махнув головою своїм хлопцям і ті чкурнули з провулку. – Морано, будь обережна, та озирайся тепер, коли будеш йти до свого нового гніздечка в старому центрі. Община зрадників не пробачає.

Чоловік повернувся до Ааруша, що притулився до стіни й тримався за шию.

– А ти, шмаркачу, затям. З Мораною ти довго не проживеш і я тобі це гарантую. Тому звали тихенько, поки ще не пізно.

– Підняти руки вгору! – жандарми вибігли в провулок та виставили свою допотопну зброю, направивши її на трьох персон чудової, продуктивної розмови.

Чоловік шарпнувся та зі швидкістю вітру шугонув повз жандармів та понісся за своїми хлопцями. Кілька поліціянтів кинулися за ним. Двоє лишилися біля Морани та Ааруша.

– Ваші імена, – суворо проказав перший.

– Морана та Ааруш, – тихо виплюнула дівчина.

– Що сталося? – так само заторочив другий

– Йому потрібна медична допомога, – Морана вказала на свого партнера, що сидів та витріщався на кров на своїх руках.

– Бляха, хто це був? – самими губами зашепотів Ааруш.

– Мій батько.

Дівчина втомлено опустила голову. Юнак тепер витріщався на неї.

– Більше нічого розповісти не хочеш?

– Не зараз…

Вона рушила до офісу Джона Вельффліна під уважним поглядом двох поліціянтів. Хлопець почвалав за нею.

Щойно двоє партнерів опинилися на порозі невеликої офісної будівлі, до них підбіг секретар Ной. Він фальшиво посміхався як і минулого разу, але зараз в його очах замість лукавого виразу міцно сидів переляк. Його очі розширилися, коли він побачив подряпину на шиї Ааруша та цівочку крові, що ховалася під його футболку. Морана помітила як секретар смикнув губою, виказуючи те, що його зараз знудить.

– Вам до пана Джона? – проковтнувши клубок у горлі, запитав він.

– Так, і бажано негайно, – відповіла Морана.

– Так, так, звісно. Але у пана Джона зараз зустріч з…

– Що незрозумілого у слові "негайно"? – тихо захрипів Ааруш.

Такого нахабства від свого партнера навіть дівчина не очікувала. Вона ледь помітно смикнула бровою.

– Добре добре. Він у себе в кабінеті, – затараторив Ной. – Вам ще щось потрібно?

– Аптечка, – виплюнула єдине слово Морана.

Дівчина розвернулася на п'ятах й упевнено пішла до сходів. В ній кипіла лють, яку, звісно ж, ніхто не бачив. Ааруш поплентався за нею слідом, намагаючись не торкатися порізу на шиї. Під дверима кабінету партнери зупинилися.

– Зараз я запрошу у Вельффліна охорону та зброю. Ти просто мовчи, коли цей секретар "фальшива посмішка" з'явиться з аптечкою, ми промиємо твій поріз, аби не занести туди ніяких бактерій. Нам лишається два місяці на тренування, після чого ми вирушимо в "мандри", – на слові мандри дівчина руками виділила лапки. – Знову ж таки, повторю. Не говори нічого. Я розберуся.

– Ти мала мені розповісти про свого батька і його компанію, – похмуро зауважив хлопець.

– Все в квартирі розповім. І про батька і про общину. Все одно мені вже не жити, якщо вони мене все ж зловлять.

– А мені…?

– А тобі і поготів…. Пішли.

Юнак схопив партнерку за руку й пильно глянув на неї.

– Обіцяй, що все розкажеш.

– Ой, та трясця, що ти як мале дитя, – театрально закотила очі дівчина.

– Пообіцяй.

– Та господи, обіцяю. Не витрачаймо час, у нас його і так обмаль.

Морана з легкістю висмикнула свою руку й сильно штовхнула двері в кабінет дядька Джо.

Партнери смикнули головами в напрямку дверей, де зараз стояли досить агресивно налаштована Морана та її трошки підбитий напарник.

– Ааруш? Морана? Що ви двоє тут робите? – округлим очі чиновник.

– Джоне, хто ці нахабні… – не встиг один з партнерів договорити, як його перебили

– Замовкніть і вимітайтеся звідси, – відрізала дівчина.

– Але… – намагався заперечити інший партнер.

– Геть, – зашипів Ааруш.

Партнери повернулися до дядька Джо, в німому здивуванні та з таким же запитанням в очах.

– Зачекайте в коридорі, шановні, – миролюбно проспівав Джон до своїх здивованих співрозмовників. – Я покличу вас назад і ми обговоримо те що залишилося.

Чоловіки по черзі стали та, оминаючи Морану та Ааруша, рушили за двері.

Як тільки вони зачинилися, посмішка дядька Джо зникла, а очі перестали сяяти.

– Що вам потрібно? – спокійно запитав він.

– На нас щойно напали, – випалила дівчина

– Що?..

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.