Розділ 9

Ааруш не забув, він думав про її минуле, не міг стриматися. Через що довго не міг заснути, відчував тривогу та страх. Разом з тим співчував та старався стати кращим. Тренування Морани були такими ж виснажливими та нещадними, вона витискала усі соки з хлопця, вчила його добре битися його мечами, аби вони не тупилися, та доглядати сталь, аби вона не ржавіла. У нього добре виходило, ця його незвична завзятість додавала сил та бажання працювати. Його руки зміцніли. Тепер проти Морани хлопець тримався довше ніж 5 секунд. Їхні спаринги рукопашного бою перестали нагадувати гру в одні ворота, Морані часом перепадало, та вона не скаржилася.

Вони стали часто обертатися, коли прямували до місця, де тренувалися, бігали колами по залу, замість довгих пробіжок містом. Старалися не виходити без потреби, а якщо і виходили то лише з мінімальною зброєю, яку можна ховати на поясі штанів або в кишені.

Тренування, яке проводила Морана сьогодні було найдовшим, як ніч 22 грудня. Цього дня вона була незвичайно зла, як для себе. Не наспівувала вранці, коли дивилася у, вже звичне, хмарне небо, не пропонувала чай і не просила витягнути молоко з холодильника. Вона весь час мовчала. І разом з тим з більшим завзяттям та, можливо, задоволенням гамселила свого напарника. Ааруш відбивався як міг, чесне слово, але його навичок не вистачило проти її удару, особливо того під дих, від якого хлопець, як мішок картоплі, гепнувся на підлогу та не міг вдихнути кілька секунд.

– Тайм-аут, дикунко! – верескнув він, коли помітив, з якою швидкістю та яким вогнем в очах наближається його мучителька.

Вона, на диво, послухала його. Відійшла на безпечну відстань і сіла на підлогу, вмостивши свої ноги під себе.

– Морано, що в сраку відбувається..? У тебе місячні чи що..? – у відчаї затягнув Ааруш.

це здавалося йому єдиним більш менш адекватним поясненням поведінки його напарниці.

– Що блять..? – ледь не витискала з себе слова дівчина, вперше за сьогодні вона нарешті сказала хоч слово.

– Я спитав, що з тобою відбувається? Ти ще більш пришелепкувата, ніж завжди.

Морана удавано закотила очі, а коли ті викотилися, то з таким холодом дивитися на хлопця що йому аж морозом обдало.

– Ти в днях загубився, – обличчя дівчини дивно розтягнулося в дивному виразі, схожому на посмішку, але це було досить гидке і дивне видовище.

– Морано, перестань так давити либу, це до сраки страшно виглядає…

Вичавлена посмішка вмить зів'яла, ніби обличчя напарниці ніколи в житті не мало такого виразу і хлопцеві це привиділося.

– Нагадую, що наступного тижня скінчуються наші тренування та підготовка. У суботу настане час вирушити в мандри.

Мандри. Від очікування цієї божевільної подорожі зводило спазмами шлунок. Потвори, дивні та агресивні люди, жандарми, випитування, забагато цікавих поглядів тощо. Все це викликало панічний трепет та запах великих грошей, які обіцяв їм Джо.

– Готовий битися з бомжами? – раптово запитала Морана.

Ааруш аж пирхнув сміхом:

– Що? З бомжами?

– Так, з бомжами, – дівчина не могла зрозуміти, що так розвеселило її напарника, адже на її пам'яті жодного доброго безхатька не було.

– Навіщо з ними битися?

– Потім побачиш, буде тобі сюрприз. Дивно що ти їх не зустрічав за свою різнобарвну біографію.

– Маєш рацію, не зустрічав. Я не покидав міста, коли жив у сиротинці. Там за це карали. Нас тримали ледь не на ланцюгу. Так, ми тікали з території будинку 65, але це були короткі вилазки без побоїщ, грабунків, злочинів тощо. Всього цього вистачало і в межах дитбудинку.

– Ти не бився, правда?

– Це ти зробила висновок з того що я дозволяю тобі себе гамселити? – обурився Ааруш. – Я піддаюся тобі!

– Потіш своє крихке его. Мені просто цікаво, – чесно кажучи, дивлячись на дівчину і не скажеш, що вона зацікавлена. Та уважно роздивлялася свої нігті.

Юнак зробив висновок для себе, що їй просто незручно розпитувати його про життя

– Так, я не бився. Мені було страшно. Я не люблю встрягати в побоїща самотужки. Я робив це чужими руками.

– То ти пацюк!

– Та ні! Нізащо!

– Щурисько прокляте! – крикнула Морана і підстрибнула, ставши на ноги. Вона стала в бойову готовність та направила руку на свого напарника, посміхаючись, додала:

– Покажи мені свою щурячу сутність.

А потім кинулася на хлопця. Вона хотіла нанести удар ногою прямо по його голові, але він вчасно зреагував та, перекотившись, зіскочив на ноги та випростався. Морана на секунду зупинилася, бо побачила те чого не бачила ніколи: Ааруш посміхався під час бійки. Шкірився на всі зуби, лихо стискаючи кулаки.

Він розігнався на напрямку дівчини та, замість того аби вхопитися за неї, різко стрибнув вниз прямо під її рукою. Морана не одразу помітила що він зробив, зрозуміла це лише тоді, коли полетіла на підлогу. Хлопець у перекиді схопився за ногу противниці, а потім, зігнувши тіло, замахнувся ногою та попав у згин коліна, від чого її ноги зігнулися.

Вони почали кататися підлогою, намагаючись визначити на чиєму боці перевага. Билися вона завзятіше ніж на тренуванні. Морана билася з цікавості, вона бачила як щойно перед нею виріс її напарник та, штовхаючи в груди, повалив її додолу, що дівчина аж гикнула. Ааруш бився заради того аби вижити в майбутньому, аби відшліфувати ті навички, які йому дала його напарниця. Він шарпав дівчину та валив на землю, аби отримати задоволення від того як вона натужно видихає при падінні, а потім різко зводиться на ноги та запалюється ще більше.

В один момент їхня бійка зі сторони могла нагадати якісь хитромудрі шлюбні ігрища двох м'ясоїдних тварин зі сказом. Важко було розібрати де в тому кублі Морана, а де Ааруш. У вирішальний момент терпіння та сили закінчувалися в них обох і на цьому спортивна поведінка та етикет покинули їх. Врешті-решт жоден безхатько не дотримується їх, то як такого суперника перемогти без тренувань з реальними умовами такого побоїща.

Ааруш, обманом та провокаціями, вивів противницю з рівноваги, що та на долю секунди забула про свою безпеку. Цієї долі хлопцю вистачило, аби за дві секунди Морана розтяглася на підлозі. Хлопець поставив коліно між лопаток дівчини і почав насміхатися з неї.

– От бачиш, я перестав піддаватися і тепер ти звиваєшся, як черв'як, під моїм коліном, – Ааруш необережно нахилився нижче чим Морана скористалася.

Вона напружила пальці на руках, та в розвороті з усієї можливої в такому положенні сили вгатила напарникові в ребра. Він покотився під звук власного завивання в сторону. А напарниця тим часом перевернулася і зручно сіла. Коли Ааруш стишився то почув ледь чутний звук, що нагадував хихикання. Він різко розвернувся обличчям до Морани та витріщився на неї. Вона, як побачила цю картину, залилася трохи хриплим реготом чи, скоріше, іржанням, бо сміхом ці звуки важко було назвати. Дівчина закидували голову назад і видавала ті самі звуки.

Ааруш не міг відірвати погляд від цієї істоти. Регочучи, вона нагадувала неземне створіння з паралельного світу. Таке дивне, але захопливе.

Вмить сміх різко стих, ніби хтось вимкнув звук програвача. Морана перестала сміятися і мовчки вставала. Це вдалося над силу. Вона відчувала втому, але це нарешті була приємна втома. Навіть синці, що починали наливатися багряним, її не бентежили. Дівчина піднялася, підійшла до Ааруша та глянула на нього згори вниз.

– Ти молодець. У тебе майже вийшло.

Ааруш отетерів. Такого він ніколи не сподівався почути. Вмить в його очах Морана перетворилася з беземоційної холодної ляльки на живу людину. Ця зміна його так вразила, що він аж рота розкрив.

Дівчина обернулася на п'ятках і попрямувала до виходу, гукнувши собі за спину:

– Вставай, черепахо, нам ще до подорожі збиратися.

Тут образ Морани як живої людини розбився на друзки. Дівчина все ще лишалася лялькою без почуттів та емоцій.

– Горбатого могила справить, – похитав головою Ааруш.

– Ти щось казав?

– Ні, нічого.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.