Дзеркало Троля

Молода вродлива жінка неспішно йшла тінистою алеєю.

— Сьогодні я розповім тобі казку, — лагідно мовила вона до свого малюка. — Слухай і роздумуй.

Вона присіла на лавку й почала свою розповідь.

— Жив-був троль. Троль цей був дуже розумний, вродливий, талановитий і багатий. Звали його Егоїзмус.

Жив Егоїзмус у прекрасних горах. Інші тролі, які мешкали поруч, щодня багато працювали, розсаджуючи по горах розкішні ліси й сади, де оселялися птахи та звірі. Усі ці тролі були веселими й радісними. А Егоїзмус — ні. Не було в нього щастя. А чому не було? Та тому, що не вмів Троль цінувати те, що мав, і ніколи не робив нічого доброго для інших. Цілими днями дивився Егоїзмус у величезне дзеркало, милувався своєю красою та багатством.

Від власної величі загордилося його серце. Усього мав він багато, а радості не мав.

Тоді Троль вирішив, що було б добре, якби всі люди, які живуть унизу, на землі, теж щодня дивилися на нього й на розкіш, що його оточувала, захоплювалися ним і заздрили. Ось тоді він звеличиться, думав троль. Його гордість насититься, і настане довгоочікуване щастя.

Розбив Егоїзмус своє велике дзеркало на мільйон шматків. Зрадів, коли побачив мільйон своїх відображень в уламках, і поспішив розкидати шматки скла по всьому світу.

Багато людей знаходили блискучі скельця й, думаючи, що здобули щось цінне, приносили їх до своїх домівок. Але кожен, хто дивився в уламки дзеркала троля, бачив у відображенні, звісно ж, не Егоїзмуса, а самого себе. Тому захоплюватися починали не Егоїзмусом, а собою. І ставали ті, хто дивився в дзеркало троля, егоїстами.

Розлютився Егоїзмус. Не вийшло так, як він хотів. Ніхто його не прославляв, ніхто ним не захоплювався. А всі, хто схопив скельця, милувалися тільки собою.

Але потім троль зрадів. Бо егоїсти ставали такими ж нещасними, як і сам Егоїзмус. Ніщо їх не тішило. Друзів вони розгубили, коханих образили, працювати лінувалися. Ну хто ж вирощуватиме квіти, якщо їх може побачити через паркан сусід і зрадіти! Нехай краще бур’ян росте, на зло сусідові. Так думали егоїсти, і земля їхня приходила в занепад.

А ще егоїсти вигадали таке правило: нібито все, що є у світі, належить тільки їм і нікому іншому. Поступатися вони не хотіли. Тому билися. У слабких просто відбирали, а сильних виснажували підступністю та обманом. Ліси вирубувалися, моря забруднювалися, повітря отруювалося. Усі страждали й мучилися. Не лише люди. А й птахи, і звірі.

Уся Земля здригалася від спустошення, яке завдавали їй егоїсти. І вже не життя було на ній, а карикатура на життя. Зла пародія. Отака біда сталася на землі.

— Але так буде не завжди, синочку. Наступного разу я розповім тобі про Царя на білому коні. І про Його Царство. Це Царство погубить злого троля й усіх, хто губив землю.

Я розповім тобі про той час, коли кожен, хто викине порожні скельця зі свого дому й не захоче бути егоїстом, насолодиться достатком миру.

— А зараз нам час додому. Стає прохолодно, і я не хочу, щоб ти змерз.

Жінка зняла з плечей шалю, щільно закутала свій живіт і повільно попрямувала до затишного будиночка, що потопав у кущах троянд.

Дитина в утробі матері солодко позіхнула й, заколисана лагідним голосом матері, згорнулася клубочком і спокійно заснула.

Снився їй Вірний і Правдивий на білому коні. За ним на таких самих білих конях ішли небесні війська, одягнені в найкращий льон — білий і чистий.

І снилося малюкові, що він іде за білим військом. У руках у нього велика мітелка, якою він старанно змітає із землі всі уламки дзеркала троля.

А очищена від егоїзму земля перетворюється на квітучий сад, де мирно й щасливо живуть і працюють добрі люди.

Так усе і було.