Маленька пташка та дивна квітка
Ще змалечку Глорія була достоту як звичайнісіньке хлопчисько. Частенько верталася додому вся замурзана та в синцях. Але коли на обрії замаячіло повноліття, вона вже була першою красунею в окру́зі. В усьому ж іншому – нітрохи не змінилася. Глорія була єдиною дитиною в сім’ї, і її літні батьки страшно боялися, що не дочекаються внуків, адже залицяльники сахалися її, як вогню.
Ще змалечку вони були з Гленом, як брат із сестрою. Нерозлийвода. І рік повз рік йому було дедалі важче перебувати поруч із нею і не підпускати близько до серця те, що тільки й чекало слушної нагоди, щоб із усієї сили впитися в нього своїми пазурами й іклами. Глорія не бачила в ньому нікого, окрім ліпшого друга, і Глен просто не міг учинити з нею настільки егоїстично, наразивши на небезпеку їхню дружбу.
Наступного дня після справляння повноліття Глорія занедужала. Вона марніла так швидко, що кілька днів потому вже не могла навіть підвестися з ліжка. Чорні хмари смутку заволокли серця її рідних та близьких, але, напевно, найбільше страждав саме Глен.
Ніхто не знав, як її врятувати. Кращі лікарі лише знизували плечима. Сумнівів не було тільки в одному: лишилося їй не більше тижня.
Усі розійшлись. У палаті залишилися лише Глорія та Глен, що сидів поруч, накривши її долоню своєю. Він сидів у темряві та слухав її тяжке дихання. Аж ось місяць виринув з-за хмари, зазирнув у вікно й освітив собою Глорію, Глена… і суху бабцю, що стояла поруч.
Коли Глен раптом почув сказане беззубим ротом «я знаю, як її врятувати» та обернувся, в нього аж у душі похололо. Тим не менш, аби не сполохати і без того неспокійний сон Глорії, він щосили зціпив уста. Врешті-решт, протерши очі та прийшовши до тями, він прошепотів старій, що непорушно стояла поруч: «Як?»
Виявляється, Глорія була проклята заздрісною злою відьмою. Єдиний спосіб розвіяти чари – добути рідкісну квітку, пелюстки якою мають форму серця і грають усіма кольорами веселки. А стара чарівниця якраз знала, де росте одна така. Та тільки росте вона дуже далеко: за морями, за лісами… «Але Глорії лишилося не більше тижня!»
Ну що з ним робити, чарівниця була вже надто старою для чаклунства, але зглянулася над хлопцем і вирішила кинути останні рештки своїх сил йому на допомогу. Вона змахнула руками, і в стіні з’явились двері. Стара чарівниця ввійшла сама і поманила Глена.
У той момент Глорія розплющила очі. «Глен?» На прощання він лише стиснув її руку та пообіцяв повернутися з ліками. Після цього він увійшов у стіну і зник. Глорія не повірила своїм очам і, прокинувшись уранці, подумала, що їй це просто наснилося. Того ранку вона востаннє була притомною.
Залишки сил старої чарівниці вичерпались раніше, ніж очікувалось, тож Глену довелося всю ніч продиратися крізь непролазні хащі. Нарешті, він угледів жадану рослину. Як і радила стара, він зірвав квітку і дав їй. Наступної миті з землі піднялись колючі чагарники і скували йому руки й ноги. Що більше пручався, то сильніше численні шипи впивалися в його тіло. Звільнитися йому так і не вдалося.
«Ти збрехала мені!»
«Ні. Ця квітка, якщо її з’їсти, справді вилікує будь-яку недугу. Але також вона спроможна подарувати молодість і силу. Я знову зможу чаклувати. До того ж я не обіцяла тобі допомогти врятувати Глорію. Я лише сказала, що знаю, як її врятувати. Як і водиться, цю квітку могла зірвати лише людина з чистим серцем та благородними намірами».
«Це ти! Це все ти! Ти прокляла Глорію!»
У відчаї він молив усіх, будь-яких богів, які могли його почути. Він благав про визволення. Наступної миті Глен обернувся маленькою пташкою і встиг вихопити з руки злої відьми квітку, яку та піднесла до рота. Він полетів геть, залишивши відьму помирати у глибині джунглів, бо вона дійсно витратила останні сили на цю подорож.
На жаль, Глен би нізащо не встиг долетіти вчасно. Тож він знову помолився богам та попросив послати йому попутний вітер, а також – сил летіти без відпочинку, сну, їжі та води, аби лиш встигнути.
Через шість днів Глен улетів у вікно до Глорії, яка на той час уже сиділа у смерті на порозі. Вона не повинна була пережити цю ніч. Він просунув дзьоб їй у рот і відригнув квітку.
Наступного ранку Глорія прокинулася сповненою сил та енергії. І лише маленька мертва пташка, що лежала у неї на грудях, залишила після себе неприємний осад.
Глен як у воду канув. І з часом Глорія почала підозрювати, що те, що вона тоді побачила й почула, їй зовсім не наснилося.
Однієї безсонної ночі вона сиділа біля вікна, дивилася на місяць і плакала. «Ти обіцяв повернутися! Ти обіцяв!»
«На жаль, йому довелося пожертвувати життям заради твого порятунку», - почула поруч чийсь голос.
«Хто тут?!» Глорія обернулась, подивилась навкруги, але нікого не побачила.
«Це я. Внизу, на підвіконні, - промовив павук. – Хочеш спробувати його врятувати?»
«Він віддав за мене своє життя! Звісно я готова на будь-що!»
«Нічого не обіцяю, але, здається, я знаю декого, хто міг би допомогти. Відвести тебе?»
«Авжеж!»
«Але не дурно ж мені тебе вести. Віддай мені найгарніше, що маєш, – свої очі».
«Мої очі?» - злякалась Глорія.
«Він пожертвував заради тебе життям! Що таке пара очей порівняно з цим?»
«Добре, - відповіла Глорія. – Забирай».
Занурившись у безмежну пітьму, вона почула голос: «Ось, візьми цю павутину. Вона тягнеться звідси якраз туди, куди тобі потрібно. Просто тримайся за неї та йди уздовж. Щасти!»
Згодом Глорія прийшла до дерева, що тримало інший кінець павутини.
«Є тут хто?»
«Так, павук розповів про твою біду. Що ж, обіцяти нічого не буду, але можу провести тебе до тієї, що точно може щось знати».
«Йдемо!»
«Але дай спочатку обрізати твоє волосся. Мені треба для гнізда».
«Ну, це не очі. Цього товару в мене ще виросте вдосталь».
«Уже ні», - прошепотіла в саме вухо птиця, що спустилась їй на плече.
Глорія лиш зітхнула. «Забирай».
Довівши до ладу гніздо, птиця, вірна слову, провела її до мудрої змії. «Ось і вона!» - сказала птиця і пурхнула геть.
Глорія відчула, як змія обвилась навколо її тіла і прошепотіла на вухо: «Я справді знаю, хто може тобі допомогти. Вартовий – мій давній приятель. Якщо вмовиш його, він поверне Глена».
«Чудово! Веди».
«Але спершу ти маєш віддати мені свою шкіру… Буде тобі, не лякайся так. Натомість я дам тобі свою колишню, а ще подарую чуття, як у мене, щоб ти могла сама розшукати Вартового».
Глорія погодилась.
Зустрівшись із Вартовим, вона попросила його повернути Глена. Той погодився в обмін на половину всіх літ її життя. Від такої щедрої пропозиції просто неможливо було відмовитись, адже Глен пожертвував заради неї усім своїм життям, а їй доведеться віддати за його порятунок лише половину…
Аж ось здаля до її вух долетіли звуки кроків та голос Глена: «Хто там?» Тільки тоді Глорія усвідомила, що не може постати перед ним у своїй новій подобі. Не лише перед ним, а взагалі ні перед ким. Зі страху вона просто втекла.
Врешті, Глену пощастило вибратися з лісу. Він дістався рідного міста. Його батьки з радощів місця собі не знаходили. Однак, як йому сказали, Глорія хоч і справді видужала, але потім також пропала. Хтось наче бачив, як вона прямувала до лісу…
Через місяць пошукові групи втратили останню надію. І лише Глен не здався. Він почав жити в лісі самітником. Якось він вертався стежиною додому й побачив попереду чиюсь постать, що покотилась униз по схилу. Мабуть, хтось перечепився. Глен поспішив на поміч. Він хотів допомогти людині підвестися та схопив її за руку, але долоню Глена тієї ж миті пройняло сильне відчуття огиди. То була не людська шкіра, а якась луска. Він майже нічого не розгледів за каптуром, але йому здалося, що лице також було нелюдське. «Що це за потвора?!» - подумав Глен і позадкував. Або це була не людина, або ця людина страждала від якоїсь жахливої хвороби. Скориставшись раптовою розгубленістю Глена, це створіння лише сильніше сховалося за каптуром, довгими рукавами та подолом свого вбрання і чкурнуло геть. Зрештою, Глен вирішив допомогти цій істоті, чим би вона не була. Він біг слідом та кричав їй у спину, що тут недалеко його дім, де є їда і вода, але наздогнати так і не зміг. Людина в плащі зникла десь у хащах. Після того Глен якийсь час відчував, наче за ним здалеку хтось стежить.
Із настанням зими Глорія померла від холоду. Глен помер через кілька років від туги в повній самотині у своїй хатині в лісі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!