Казка про Фею та Роялика

Казка про Фею та Роялика

Стояв теплий літній день. Мякі промені сонечка лагідно освітлювали старе горище, де, здавалося, давно вже не ступала людська нога: надто вже кімнатка була захаращеною. Посеред горища стояли підбиті стільчики, скрині з коштовностями, велика частина стелі була затягнута павутинням. А у найтемнішому і найнепривабливішому кутку самотньо заховався маленький роялик - вигляд він мав, однак, не найкращий. Бідолашному інструментові бракувало клавіш, він мав підбиту ніжку, ще й його “внутрішні органи”, за які правили струни, що утримували клавіші всередині, були безнадійно попсовані. Таке невтішне становище геть добивало Роялика: це колись він мав славу, його музику залюбки слухали гості, зібрані господарями, а тепер він мав доживати свого віку на горищі самотнім та нікому не потрібним.

Поки Роялик гірко розмірковував, яка тяжка його доля, на горищі зненацька зявилася фея. Здавалося, такого прекрасного створіння ще світ не бачив: це була крихітна дівчинка у сяючій білій сукні, дівча мало кучеряве золоте волосся і яскраві бурштинові очі, крім того, у феї було два тоненьких блакитних крильця, як у бабки, а на додачу маленька чарівниця ще й мала крихітну чарівну паличку. Фея належала до давнього могутнього роду, що володів потужними чарами, здатними втілити будь-яке бажання. Щоправда, наша героїня була ще достатньо юною і випробувати свій талант їй вдавалося нечасто, тож вона мріяла про те, що одного дня її магія таки створить Велике Диво.

Увагу маленької чарівниці привернув чудернацький інструмент велетенських розмірів, і вона вирішила підлетіти поближче. З цікавістю вона розглядала Роялика, і їй стало шкода бідолашного. Фея промовила:

Лишенько, як же таке сталося з тобою?

Такий прояв уваги хоч трохи, але втішив Роялика: бідолаха вирішив поділитися з Феєю своєю історією.

Колись я був предметом гордості для родини, у якій мешкав. Будь-хто міг залюбки пограти на моїх клавішах, я давав концерти вищого класу. А потім до мене почали недбало ставитися: діти повідбивали мої клавіші, мені понівечили ніжку. Побачивши, що я геть в такому непридатному стані, господарі викинули мене на горище, а самі перебралися до іншого будинку. А тут вже свою справу зробили миші, які також добряче мене попсували. Певне, так мені судилося - доживати віку на горищі в суцільній самоті.

Серце Феї защеміло. Вона на мить уявила себе на місці горопашного товариша і збагнула, що нізащо б не хотіла розділити його долю.

Але невже ти залишишся в такому стані навічно? Повинен бути бодай якийсь спосіб все виправити?

Власне, спосіб є, - завагався Роялик. - Одного разу, ще дуже давно я посварився зі злою чаклункою, яка поцупила в мене Чарівну Пісню. Якщо цю пісню повернути назад у мої володіння, я поверну собі колишній стан і знов зможу грати і співати. А проте я знаю, що це неможливо, тож я лишуся нещасним калікою аж до скону.

Зненацька у Феї заіскрилися очі. Вона збагнула, що ось він - шанс для того, аби створити Велике Диво.

А ти знаєш, що я чарівниця? Щоправда, я ще доволі маленька і досі моє чаклунство було незначним, але я мрію про те, що своєю магією я здатна буду творити чудеса. Тож дозволь мені допомогти тобі врятуватися з халепи - я полечу у далекі далі, знайду Чаклунку і поверну тобі Чарівну Пісню. Згода?

Проте схоже, Роялик доволі скептично поставився до такої пропозиції.

Навряд чи тобі це вдасться. Що може вдіяти така маленька комашинка, як ти? Лети собі з богом і не переймайся надто моєю долею. Я не нарікатиму: все одно жоден смертний неспроможний мене втрятувати.

Така відповідь неабияк зачепила Феїне самолюбство: хоч вона жила на світі ще не так багато, а проте вже була неабиякою гордівницею і свято вірила в те, що її магія здатна на істинні дива. Тож обурення маленької чаклунки було цілком виправданим.

Що це ти собі дозволяєш?! Ти хоч знаєш, ким були мої предки? О, вони були видатними ельфами, чаклунами і відьмаками, які володіли надпотужними чарами і могли зупиняти сонце в небі, завертати водоспади у протилежні напрямки та перетворювати кожну піщинку на коштовність! Мені за честь належати до такого роду, тож цілком природно, що я ношу в собі їхню силу - магію, яка здатна на дива! Все ще сумніваєшся в мені? Та тільки спробуй дозволити мені допомогти тобі, і я з радістю покажу тобі все, на що я здатна!

Така палка тирада змусила Роялика замислитися. Він був не дурним, і знав: якщо вже перед ним справжня чарівниця, то слідувало б довірити в її руки свою долю.

Ти справді така могутня, як кажеш? - перепитав він.

Фея пхикнула:

Атож! Ти не вагайся, повір мені, і не пошкодуєш - я точно знайду Чарівну Пісню і поверну її тобі!

Ну гаразд, вмовила! Я довіряю тобі. Покажи тоді, на що ти здатна, - погодився на вмовляння Роялик, і вкрай втішена Фея вилетіла у горішнє вікно - на пошук Пригоди.

***

Проте завдання виявилося для Феї значно важчим, ніж вона сподівалася: на подорож маленькій чарівниці довелося витратити кілька днів, і зрештою вона дісталася старого премудрого лісу. Втомлена мандрівниця вирішила перепочити на одному з дерев: зручно примостившись, вона взялася розглядати тутешніх мешканців - маленьких зайченят, білченят, їжаченят, які жили дружно вкупі з лисенятами, вовченятами та ведмежатами. Також у лісі було багато птахів, зокрема горобців, а часом траплялися і різнобарвні метелики - словом, ліс славився живністю.

Фея вирішила поцікавитися у звірят:

Чи ніхто з вас часом не знає, де живе Зла Чаклунка?

Звірята були приголомшені таким питанням, адже давно було відомо, що ніхто не навідувався до Чаклунки добровільно.

На верхівці старезного бука, що росте на найвіддаленішій галявині, за диким і колючим тереном, мешкає зла відьма, - сказало наймолодше лисеня. - Але навіщо тобі звязуватися з чаклункою? Зустріч з нею не закінчиться добром, надто вже вона лиха і знає багато потужних чарів.

Не турбуйтеся, я також чарівниця, і зможу всипати їй перцю, - посміхнулася Фея. - А прилетіла я зясувати з мерзотною Відьмою деякі рахунки.

Лісове братство подивилося на маленьку чарівницю з захопленням: досі ніхто не наважувався кинути Чаклунці виклик.

Феї знов довелося подолати нелегкий шлях: вона летіла через колючі тернові зарості, які дряпали їй крильця, через непроглядну темряву, через густі смердючі болота, коли нарешті дісталася галявини, на якій ріс старий бук, на самій верхівці якого мешкала Зла Чаклунка.

Зла Відьма одразу збагнула, що у її володіння увірвався непроханий гість.

Цікаво, що ж це за нахаба насмілилася порушити мій спокій? - гучно поцікавилася вона.

Фея не розгубилася:

Це я, Фея, прилетіла забрати в тебе Чарівну Пісню, власність мого друга Роялика. Роялик не може грати без пісні, і через те дуже страждає, тож я з'явилася сюди, аби повернути річ у законні володіння.

Вислухавши таку тираду, Чаклунка зробила висновок, що Фея - просто зіпсуте самовпевнене дівчисько, що аж занадто покладається на свою магію, утім, Чаклунка не сказала цього вголос. Натомість вона відповіла Феї таке:

Он як! Що ж, можеш спробувати випробувати свою могутність. Укладаємо угоду: пісня захована у гущавині лісі, в одному з цих численних дупел. Для того, щоб відгадати, в якому ж саме, у тебе є 15 спроб. Коли ти вгадаєш, можеш забирати пісню і летіти собі з Богом, а як ні, ти помреш, а я заховаю пісню у значно надійнішому місці, до якого вже ніхто не дістанеться.

Згода! - пристала на таку пропозицію Фея. Чаклунка вказала рукою на дерева, і Фея почала вгадувати за допомогою чарівної палички.

Перша спроба виявилася невдалою: дупло було порожнє. Намарно Фея витратила і другу, третю спроби… З кожним наступним профаном серце Феї починало калатати дедалі швидше. Невже її чекає поразка? Ой леле, що ж тоді станеться?

Та ось непомітно для Чаклунки до Феї підлетів великий барвистий метелик. У нього були напрочуд гарні крильця, забарвлені в усі кольори веселки. Метелик звернувся до Феї:

Не бійся, я покажу тобі, де захована пісня, - і він махнув лапкою до одного з дупел. Фея скерувала туди чарівну паличку - і в ту ж мить з дупла вилетіла яскрава золотиста стрічка: це й була Чарівна Пісня.

Фея тріумфувала, утім, Чаклунка страшенно розлютилася: невже ця проста Фейка таки змогла її обкрутити круг пальця? Відьма не знала про допомогу Метелика, і страшний її гнів надвис над доброю чарівницею темною хмарою.

А ти, Фейко, не така проста, як здаєшся на перший погляд. Ти від мене з легкістю не відкараскаєшся, я викликаю тебе на дуель. - І з цими словами Чаклунка обернулася великим яструбом, з дзьоба якого стирчали великі, гострі, мерехтливі блискавиці. Небо якось чудернацько спалахнуло: почалася гроза.

Маленька Фея не на жарт перелякалася: як їй одній протистояти лихим чарам Чаклунки? Однак вона точно знала: треба приймати виклик, а інакше її чекає неминуча смерть. Отож Фея націлила єдину свою зброю - чарівну паличку - і з її допомогою почала мужньо відбивати всі удари Чаклунки.

Здавалося, ця битва триватиме безкінечно. Поки всі удари злої відьми не зачіпали Фею та не шкодили їй, однак маленька чарівниця розуміла, що неабияк виснажується, і кожен удар може стати для неї фатальним.Невідомо, скільки б ще протривала ця колотнеча, якби після лютої грози у небі раптом не зявилася веселка - і до того ж напрочуд барвиста, вона іскрилася теплим сяйвом. Невідомо чому, але в цю ж саму мить Фея зрозуміла, що це і є її шанс: вона схопила веселку і з усієї сили нанесла нею удар лихій Чаклунці - і за секунду зла відьма щезла, і більше ніщо не тримало цей ліс у одвічному страху.

Як же зраділи звірята, дізнавшись, що злу повелительку лісу настиг крах! Вони вітали Фею з неймовірними почестями, називали її своєю рятівницею та запрошували завітати до лісу ще.

Колись я ще неодмінно прилечу до вас в гості, - пообіцяла Фея і, прихопивши з собою Чарівну пісню, поспішила на допомогу своєму другові Роялику.

***

Після відльоту Феї минуло вже три дні, і Роялик почав непокоїтися: куди ж ділася його маленька подруга? Чи не забула вона про нього? Та зрештою, під вечір третього дня Фея таки повернулася з рятівним артефактом.

Ти не уявляєш, скільки нервів довелося мені витратити, аби заволодіти піснею! - дало про себе знати Феїне честолюбство. - О, та я билася зі Злою Чаклункою, і здавалося,що я ось-ось зомлію, та зрештою, я зібрала всі свої рештки потужності і таки перемогла! Якою ціною мені дався цей виграш!

О, то ти неймовірно відважна! - захоплено вигукнув Роялик. - Щиро дякую тобі за допомогу!

Фея всміхнулася, і доторкнулася золотистою стрічкою до Роялика, і тієї ж миті сталося спражнє диво: стрічка зникла, а клавіші, покришка та ніжка Роялика чудесним чином зцілилися, і на все горище залунала приємна, мелодійна музика.

Вдячності Роялика до Феї було б замало описати у словах, та це була лише краплина в море. За кілька днів у двері постукав новий сюрприз: виявляється, повз цей будинок проїжджало подружжя з дочкою-підлітком: попри занехаяний вигляд халупки, житло зацікавило молоде сімейство, і вони вирішили навести у будиночку лад, аби поселитися тут. Поки батьки поралися у сінях, на горище вбігла одинадцятирічна дівчинка - напрочуд миле створіння з кучерявим каштановим волоссям і сміхотливими горіховими очима. Увагу дівчинки привернув чудернацький інструмент, і вона одразу ж виявила бажання зіграти на ньому. Її гнучкі пальчики невимушено забігали клавішами, здавалося, ніби з-під її рук ллється нова зіткана мелодія. З палаючими від захоплення очима дівча крикнуло на весь будинок:

Мамо, тату, я хочу займатися музикою!

… З того часу у цей будинок часто навідуються небайдужі до музики гості, які завше раді послухати трелі маленької Елінки. Багато хто стверджує, що у дівчинки природній дар, та пророкує їй майбутнє видатної композиторки.

Серед цих гостей потайки зявляється ще одна, зовсім крихітна гостя - Фея, якій Роялик тепер завдячує своїм життям. Їхня дружба досі міцна, окрім того, виграшна для обох сторін: Фея зі своїм сімейством залюбки слухають Рояликові мелодії, а він натомість ділиться з ними чарівними нотами, які Феї та Ельфи забирають для того, аби вершити добрі справи.

З давніх-давен відомо, що краса рятує світ, і це таки не побрехеньки - чим більше буде у світі прекрасного, тим вищий стає сенс цього життя.