ĞƸÑ ȘƔÕßÖÐÛ*

1

Жовта автівка столичного, повітряного таксі різко загальмувала й на мить втрамбувавши свого пасажира у м'яке крісло, мірно захиталася зависнувши над землею в такт диханню ранкового вітру.

— Бісові мітингарі! 2052 рік, а вони волають, наче у відео-хроніках з 2020. Йшли б краще працювати, кляті ледацюги! — вилаявся таксист вдивляючись у чималий ланцюг з автівок, що вишукувалися до заїзду на територію паркувального майданчика.

Вказівний палець пасажира торкнувся бічного вікна. Біоактивне покриття миттєво відреагувало на дотик. На до часу темному склі з'явилися кольорові символи багатофункціонального меню. Натиснувши активну піктограму у вигляді сонечка, пасажирське вікно швидко виконало команду, й сховавши меню прибрало зі скла режим тонування.

За вікном буяв старовинний ліс передмістя столиці. Через зелене листя було ледь видно паркувальний майданчик та далекі стіни науково-дослідного комплексу. Подолавши з десяток метрів, таксі вкотре зупинилось. Серед автівок, та далі, на чималій площі перед центральним входом до комплексу, стирчав невдоволений натовп. Людей, було багацько. В руках одного з мітингарів виблискувала двостороння дошка зі стилізованою краплею у червоному трикутнику, символом руху прибічників «Чистої крові».

— Вибачайте, але я вас десь точно бачив! — Водій говорив не обертаючись, слідкуючи за ситуацією попереду. — Ваше обличчя частенько з'являється у мережі.

— Ukraine now. Найбільший… — Але договорити пасажиру водій не дав.

— Ба, та ви ж Марк Вольненко! Журналіст! Оце так зустріч. Мені ваш голос одразу здався знайомим. Я частіше не дивлюся, а слухаю ваші стріми та передачі. Як ви там завжди кажете? — Тут водій додав трохи пафосу до голосу. — Вас вітає Ukraine now, найбільший, мережевий портал Новітньої України! Ukraine now, новини й не тільки.

Пасажир, який дійсно був Марком Вольненко, усміхнувся.

— У вас якісь справи в головному офісі Національної Біоінженерної Корпорації? Це пов'язано з цими? — Водій помахом голови вказав на галасливий натовп з табличками. — Готуєте щось гаряченьке до ефіру?

Цього разу Марк промовчав. Знизавши плечима він пробудив живі кристали екрана, що був вмонтований до підголів'я переднього крісла, й заходився гортати стрічку з новинами від конкурентів. Чоловік робив це за давньою журналістською традицією. Бо ж ти завше повинен бути в курсі, як працюють ті, хто хоче відкусити ласий шмат від твого інфополя. Зупинивши свій вибір на ранковому випуску новин, Марк відкинувся на зручному сидінні.

«Приготування до славетного Дня перемоги, що починаючи з першої річниці святкується разом з Днем Незалежності йде повним ходом! Також, до урочистостей, присвячена щорічна виставка досягнень генної інженерії. Очікуються виступ очільника НацБіоКорпу. Подейкують, що ця заява сколихне увесь світ! Але наберемося терпіння…»

Молода ведуча, що з'являлася на екрані у перервах між тематичними відео, жваво розповідала вже відомі подробиці майбутнього свята. Не оминула вона й вчорашні новини, додаючи гіркоти у святковий настрій. Згідно з даними прикордонної служби, на одному зі східних рубежів країни знову було неспокійно. Чергове угруповання тамтешніх «східних варварів», вкотре намагалось перетнути кордон України. Але прикордонники, разом з кінологічним загоном, як завжди були напоготові й дали гідну відсіч нападникам.

Усміхнене обличчя ведучої змінилося кадрами відеозапису з дрона. Порослою невисокими кущами місцевістю бігла, врізнобіч, купа брудних чоловіків у захаращеному одязі. А за ними, швидко наздоганяючи втікачів, неслись велетенські, в людський зріст висотою, вкриті коротким лискучим хутром, собацюри.

Відео миттєво вкрилось квадратиками, розмиваючи зображення. Розумний екран видав запит на показ контенту 21+. Але Марк, жестом, пропустив відео. Дивитись на те, як працюють генномодифіковані песики прикордонників, не хотілось.

«... набрід зазнавши чисельних втрат, був змушений відступити, та повернутись до уражених територій гнилих боліт.»

Дівчина знову посміхнулась й перейшла до новин спорту.

— Так цим потворам і треба! — несподівано озирнувся таксист, поглянувши на Марка абсолютно блакитними очима, з неприродно світлими райдужками. — Колись вже відгребли, по повній. Та все одно, інколи сунуться. Вилупки!

— Гарний колір! — схвалив Марк, незважаючи на лайку.

— Дякую! — кермувальник на мить розплився у широкій посмішці. — Такі очі суттєво збільшують кут огляду! Та й про нічний візир можна забути. Дякувати НацБіоКорпу та їх програмі знижок на заміну відпрацьованих органів. Та й загалом, чого ще бажати людині, що більшість життя сидить за панеллю керування?

Марк ледь помітно усміхнувся, киваючи, й згорнув стрічку новин. За мить долоні водія лягли на штурвал й автівка поволі рушила з місця. Минаючи мітингувальників та площу перед центральним входом вони рушили далі вздовж високої бетонної огорожі.

— Зупиніть тут.

Марк дочекався зупинки автомобіля. Провів долонею з вживленим біочіпом над терміналом оплати, й вийшов з автівки.

— Гарного дня! Далі я пішки.

Таксі спритно розвернулось на порожній дорозі, й набираючи висоту рушило в бік столиці. Чоловік озирнувся навкруги. Бетон з одного боку, та старий ліс з іншого. Він був на місці запланованої зустрічі, й тепер залишилось тільки чекати.

2

Марк вдихнув свіже лісове повітря, зауваживши бічним зором рух, що супроводжувався важким механічним звуком. Частина фальшивої, бетонної стіни повільно поповзла в сторону, відкриваючи броньовані двері складської брами. Рух припинився, і до Марка, з тьмяно освітленого проходу, вийшов чоловік одягнений у короткий білий халат з емблемою НацБіоКорпа на рукаві.

— Пане Марк? — порушив тишу новоприбулий, відточеним рухом допомагаючи окулярам, у тонкій срібній оправі, зручніше вмоститися на обличчі.

У часи, коли корекція зору, ба більше, повне відновлення, або заміна втраченого ока вирощеним, стала буденністю, побачити людину в окулярах було неочікувано.

— Добрий ранок! — на мить знітившись від несподіванки відповів журналіст, зробивши крок назустріч.

Чоловік у білому зробив короткий відточений жест, ніби поправляючи окуляри, і скельцями пробігла ледь помітна райдужка. Марк, з ще більшим подивом, впізнав останню, лише представлену в рекламі, модель розумних окулярів.

Марк кивнув на знак привітання. До нього особисто вийшов ніхто інший, як очільник та співзасновник НацБіоКорпа - Олександр Рурк. Ще зранку Вольненко був певен, що прямуватиме до кабінету відомого науковця у супроводі охорони, й врешті натрапить на пихатого зухвальця. Але, здається, помилився.

На вигляд Рурку було недалеко за сорок. Павутиння сивини ледь торкнулося короткого волосся Олександра, а погляд блакитних очей виказував стриману доброзичливість.

— Прошу, — мовив Рурк, після дружнього рукостискання, вказавши гостеві на прихований прохід.

Пройшовши пів темним вантажним шлюзом Марк потрапив до освітленого технічного холу. За спиною почувся вже знайомий механічний звук, це зачинилась вантажна брама.

Новоприбулих зустрів охоронець, у легкому панцирі квазіживого захисту. Керамічні пластини, заплетені рухомими м'язами, єднались з твердою захисною поверхнею. Прикріплений до зап'ястя сканер, що був напряму під'єднаний до нервових центрів охоронця, ковзнув тілом Марка. Переконавшись у відсутності будь-яких заборонених предметів, представник безпеки так само оглянув рюкзак за спиною Вольненка.

— Там лише апаратура, — підсумував журналіст, коли огляд було завершено.

Охоронець провів чоловіків технічним коридором до ліфтів. Марк звернув увагу на прикріплений до стегна представника служби безпеки живий голкостріл-паралізатор. Проминувши пост чергового, нові знайомі зупинились навпроти прозорих дверей. За мить ліфтова капсула прийняла на борт своїх пасажирів, швидко доправивши їх до коридору четвертого поверху.

— Ось ми й на місці! — посміхнувся Рурк, вказуючи гостеві на вхід до власного кабінету. — На жаль, не можу провести нашу зустріч у лабораторному крилі, у зв'язку зі святом комплекс майже порожній.

Високі панорамні вікна відкривали приємний краєвид лісових пейзажів, та далеких хмарочосів міста на обрії. Протилежною від вікна стіною пробігло мілке дріботіння, активуючи панель розумного екрану. Картинка, що відкрилась очам чоловіків, була куди менш райдужною. Натовп, на вулиці скандував гасла, вимахував стягами із вже знайомим трикутником й, вочевидь, наполегливо волів бути почутим. Пристрасті набували обертів, тож прибулий на місце подій аеробус з поліціянтами, швидко спорожнів. Вздовж периметра, де кілька хвилин тому стояли чергові патрулі, швидко почала шикуватись посилена стіна з хранителів правопорядку.

— Що там відбувається? — поцікавився Марк, присівши на одне коліно, аби звільнити вміст рюкзака для подальшого встановлення апаратури.

Рурк на мить схилив голову, та завмер у задумі.

— У всі часи знайдуться ті, хто йде проти прогресу. Ми бачимо розвиток людства у постійних змінах та вдосконаленні нашого тіла та подоби.

Марк дістав з армованого кейса, та підкинув у гору, декілька невеликих кульок, з яких, тріпочучи напівпрозорими крильцями, розгорнулись два біодрони, що миттєво почали фото та відео фіксацію.

— Ми не у прямому ефірі. Я не веду трансляцію, все як домовлялись. До вашого виступу, та оприлюднення всієї інформації, всі матеріали будуть у мене, в закодованому файлосховищі. Можемо починати. Я вас уважно слухаю.

Рурк кивнув, та пройшовся кабінетом.

— Я вітаю шановну аудиторію Ukraine now! Всі ми стоїмо на межі великих змін! Але почати потрібно з подій минулого.

Марк уважно слухав, не забувши активувати записувальні пристрої дронів.

— Відлуння останньої війни залишило важкі спогади, пане Марк. — Продовжив науковець. — «Зла тітка війна» лишила по собі тисячі зламаних доль, поранених та скалічених душею та тілом. — У лікарів та вчених того часу, було дуже багато практики, та вибачте, матеріалу. Ми дуже швидко вчились.

На великому екрані, швидко міняючи одна одну, потяглись світлини часів останньої війни. Поранені, госпітальні палати, стомлені лікарі, кров, смерть та відчай. Дрони, відсторонено фіксували все, а Марку стало моторошно.

— І з часом, на зміну ампутаціям та протезуванню, прийшли, спочатку боязкі, потуги часткового, а згодом й повного відновлення втрачених органів, кінцівок. Ми змогли вирощувати м'язові тканини та кістки, повертати зір, застосувавши сплячі, до часу, ресурси організму самих пацієнтів. Це складні процеси, але тепер ми навчились керувати ними.

Вольненко зробив кілька нотаток до комунікатора, вказуючи вдалі ракурси та таймінги фільмування.

— Але це минулі етапи. Сьогодні ми стоїмо на порозі справжнього відкриття! Не побоюсь цих слів, справжнього дива!

Рурк мимоволі поглянув на екран й вчений миттєво відреагував, на його погляд.

— Подібні особи не вперше з'являються поблизу цих стін, й це не лише питання релігійних сперечань. Мені зрозуміло, ми занадто втрутились в людський геном, спотворюючи, на їх думку, людське єство. Але наразі ми знаходимось в кроці від того, аби впритул наблизити властивості людського організму до умовного безсмертя. Єдиний побічний ефект від подібної процедури полягає в тому, що після наших маніпуляцій людина, у певному сенсі, перестане бути людиною.

3

Марк хотів було щось сказати, але не встиг. Потужна сила, вдарила у стіну. Вікно не витримало, та бризки скла наповнили кімнату. Вольненко затуляючи очі, миттєво впав на підлогу. Повалився додолу і Рурк за спиною якого, на екрані, спалахнуло зображення смертельної зірки вибуху. Наступної миті екраном побігли сірі хвилі перешкод, змінивши картинку з камер спостереження на план будівлі. Кілька секунд у приміщенні панувала тиша, яку, за мить, розірвало виття тривожних сирен.

— Живий?! — перекрикуючи сирену вигукнув Рурк, й ухопившись за стіл, хитаючись рушивши до Марка.

У кімнаті гуляв вітер. Літали папери, скло хрустіло під ногами, а з вулиці долітали жахливі крики та стогін. Ошелешений Вольненко ще й досі лежав на підлозі й в нерозумінні дивився у стелю.

— З тобою усе гаразд?! — намагаючись достукатись до свідомості Марка крізь гомін сирен, вигукнув Рурк. — Можеш стати на ноги?

Ситуація вимагала неофіційного спілкування. Отримавши німу схвальну відповідь, науковець обережно допоміг чоловіку підвестись, всадивши його на стілець.

— Зберігаймо спокій! — чітко вимовляючи слова виголосив Рурк й раптово поглянув на комунікатор, що розміщувався на зап'ясті. — Здається поблизу центрального входу трапився вибух. А це позаштатна ситуація, тож, згідно з інструкцією, комплекс на певний час автоматично законсервовується.

Здавалося, що слова очільника справили на гостя зворотний ефект. Дещо оговтавшись, Марк поспіхом роздивився навколо. Дірка розбитого вікна швидко ховалася під важкими, захисними ролетами. Мапа на екрані блимала червоними лініями окреслених секторів, а сирена лунала у самісіньких вухах.

Один з секторів екрана блимнув, і увімкнув картинку місця, на якому недавно був мітинг. Людей, у звичайному розумінні слова, на площі перед комплексом більше не було. Асфальтом повзали спотворені створіння. Шкіра, та розм'якла плоть, що, здається, втратила кістки тяглась за нещасними. Марк зрадів, що камера не передавала звуків.

— Це брудна бомба. М'ясорубка, як її називають військові. Заборонена у всіх цивілізованих країнах світу, — Холодний голос вченого вивів Марка із заціпеніння. — Вибух розприскує активний мутаген. Все живе, що потрапило під його дію, перетворюється на, вибач, кашу з реактивних мутацій. Добре що час дії дуже короткий. Мутаген майже миттєво помирає на відкритому повітрі.

Рурк змовк і поглянув на зап'ястя.

— Дідько! Гівно за вікном не всі наші проблеми, друже. Системи безпеки реєструють незрозумілу активність. Схоже, на території комплексу сторонні! — знервовано мовив Рурк за мить до того, як численні лампи враз згасли, занурюючи приміщення до пітьми.

4

За мить лампи спалахнули знову, втім світло їх наразі здавалося більш тьмяним.

— Увімкнувся резервний генератор живлення, тож принаймні не будемо сидіти неначе сліпі щури. Це вже добре! — вкотре поглянувши на комунікатор мовив Рурк. — А от зі зв'язком халепа. Система видає звіт щодо пошкодження зовнішнього каналу.

— Що взагалі відбувається?! — у нерозумінні запитав Марк.

— З метою запобігання ураження комплексу, на найближчі двадцять чотири години ми відмежовані від решти світу, — намагаючись тримати спокійну інтонацію продовжив науковець. — По інший бік цих стін вважають, що у нас все у порядку.

Науковець переглядав рядки символів на екрані комунікатора.

— Системи фільтрації повітря працюють штатно, вода в комплексі є, але наразі мене хвилює зовсім інше.

Вольненко поглянув на екран за спиною Рурка. У хитросплетінні мапи раптово спалахнули різноколірні крапки. Чотири з них мали зелений колір - три інші, яскраво-червоний. Марк, рухом долоні, повільно вказав Руркові на дивні позначки. Науковець поспіхом озирнувся, зрозумівши німе запитання.

— Увімкнулась базова захисна схема ідентифікації «свій-чужий». Зелені цятки це внутрішня охорона комплексу. Червоні, стороні об'єкти, — відповів науковець й, наразі, у його голосі чулися схвильовані ноти.

Марк не зводив очей зі співбесідника, аж раптом помітив, як одна з червоних крапок на екрані почала свій рух й зустрівшись із зеленою, зайняла її місце. Позначка одного з охоронців зникла з екрана.

— Що це означає? — запитав журналіст, потайки женучи від себе недобрі здогадки.

Науковець залишив питання без відповіді, все було зрозуміло без зайвих слів. Квапливо підійшовши до вмонтованого в стіну сейфа, він приклав долоню правиці до невеликої сенсорної панелі на дверцятах. Індикатори спалахнули зеленим, відкриваючи підсвічену блідим, синім світлом напівтемну нішу. Рурк потягнувся до оплетеного тремтячими, синіми венами, напівпрозорого кокона, в середині якого, ворушилось щось темне, але раптовий звук, що долинув з динаміків системи сповіщення, змусив науковця завмерти на місці.

— Вітаю, докторе Рурк! Як ваші справи? Сподіваюсь події за вікном не надто вас налякали? — Незнайомий голос видавався хрипким, неначе долинав із глибокого колодязя, або ж проривався крізь понівечений часом, антирадіаційний респіратор старого зразка. — У вас є дещо, конче мені необхідне. Віддайте і тоді ніхто більше не постраждає.

Рурк завмер, та подивився на мапу, де щойно згасла позначка ще одного з охоронців.

— Не знаю хто ви, але моя відповідь ні! — Науковець подумки, зі злістю, відтворив у пам'яті нещодавній, жахливий вибух.

На кілька секунд у повітрі запала тиша.

— Гаразд, пане Рурк. У такому разі я сам прийду і візьму те, що мені потрібно! Але зважайте, що чіп доступу вмонтовано до вашої долоні, тож нікуди не йдіть. Обіцяю, буде цікаво! — мовив незнайомець зникаючи з ефіру.

— Хотілось би вірити, що охорона все владнає, але великої надії на це я не маю. В будь-якому випадку сидіти на місці нам не варто. Ми маємо дістатися головної лабораторії. Дорогою я все вам поясню.

Рурк все ж таки вийняв кокон зі схованки. Сині трубки вен відривались від його поверхні з тихим хлюпанням. Марк з нерозумінням спостерігав як вчений, швидко поклавши важкий кокон на стіл, докладаючи зусилля, розірвав напівпрозору оболонку. Руками Олександра побігла каламутна рідина, й на поліровану поверхню вислизнули два темних рухливих тіла. Короткі відростки рухались ніби щось шукаючи.

— Беріть один, швидко! — Марк, й досі не розуміючи що коїться, підняв одне з темних, слизьких тіл.

В руках Вольнека темне тіло виявилось теплим. Слиз швидко висихав на відкритому повітрі. Марк ввів щось на своєму комунікаторі, та провів рукою з вживленим біочіпом над вже висохлою поверхнею. Тіло сіпалось, імпульс віддався в руки, й тепла поверхня розкрилась, ніби дивовижна квітка, виявившись лише оболонкою до чогось більшого. Залишки висохлої, темної оболонки впали на підлогу. До правиці Марка, підлаштовуючись, чітко лягло зручне, ніби з темного дерева виготовлене, руків'я. Зброя - зрозумів Вольненко, але ж яка. Тонкі білі джгутики потягнулись від пульсуючого корпуса до зап'ястка, та швидко пробили шкіру.

— Не рухайтесь та головне, нічого не бійтесь. Все йде як повинно. Зараз вона налаштовується на нервову систему нового господаря.

Марк хотів запитати, хто це «вона», але не встиг. Різкий біль прорізав зап'ястя, полинув вище по руці, та миттєво зник, десь в плечі. Лише тисяча дрібних голочок пробіглись рукою Вольненко.

— Це жива зброя?! Але ж ви не займаєтесь військовими розробками. — Мовив журналіст, коли голочки, дійшовши шиї, заспокоїлись десь у потилиці.

— Як бачите, Марку, у цих стінах ми займаємося, не лише відомими для загалу розробками, — з посмішкою відповів Рурк.

Зброя востаннє затремтіла і все минуло. Поверхнею чорного ствола, що закінчувався прозорою півсферою, пробіглась інформативна, блакитна шкала, звітуючи щодо максимального наповнення батареї. Марк зачудовано роздивлявся його поверхню, що нагадувала візерунок зрізу деревини.

— Коли-небудь мали справу зі стандартними зразками стрілецької зброї?

Вольненко квапливо перебирав у пам'яті увесь не багатий досвід, що полягав в проходженні загальнообов'язкової підготовки громадян, та кількох спільних тренувань з друзями, на стрільбищі, що проходили за участі справжніх, кадрових військових.

— У загальних рисах, — повагавшись відповів Вольненко.

— Це ЕН-2, останній доробок нашої дочірньої компанії, що як раз і займається військовими розробками. — Швидко мовив Рурк, налаштовуючи свій зразок. — Жива енергетична гвинтівка. Завдячуючи нейронному зв'язку із господарем, даний зразок має здатність відправити потужний імпульс, відповідно до фокусування зору стрільця. Приціл - це ваші очі та розум. Як визначитесь з ціллю, натискайте от тут. Все інше ЕН зробить сама.

— Як вона діє? — запитав журналіст, зачаровано роздивляючись диво-зброю.

— У гвинтівки є власна біобатарея. Так само вона може заряджатись, використовуючи ресурс користувача. Сила бойового імпульсу регулюється від тимчасової втрати свідомості, до летальної дії, на максимумі потужності. Як показали випробування, більшість із відомих нам систем захисту не рятують від наслідків влучення.

Марк повів гвинтівкою зі сторони в сторону. Ніби то нічого й не змінилось. Але погляд його став більш сфокусованим, неначе він дійсно дивився на світ через не дуже потужний приціл.

Рурк своєю чергою поквапився вивести зображення мапи з планом комплексу до наручного комунікатора. За мить, дві зелені крапки, що рухались мініатюрним екраном, зустрілись із червоною, після чого остання розпочала поволі тьмяніти.

— Маємо вирушати, пане Марк! Шлях до лабораторного крила не близький, але мусимо будь-що дістатися його раніше за… — Рурк замовк не знаючи, чи варто розголошувати свої здогадки щодо непроханих гостей.

— Гаразд! — журналіст схвально хитнув головою, не зводячи погляду з щойно отриманої гвинтівки.

— Пам'ятаєте, як виглядають охоронці комплексу? — швидко уточнив Рурк.

Марк на мить відволікся.

— Авжеж, — коротко мовив Вольненко.

— Добре. Отож, хто б не зустрівся нам у цих коридорах, окрім внутрішньої СБ - ворог. Не вагайтесь ані миті! — ствердно мовив Рурк, поглядом вказуючи на зброю. — І пам'ятайте, рівень потужності із якою ЕН-2 здійснить постріл залежатиме лише від нейронного імпульсу, що надійде від мозку стрільця.

У голові Марка вперто не складався пазл щодо усієї почутої дивини та демонстрації вкрай незвичайної зброї, але зір, що поліпшився в рази, був вагомим підтвердженням правдивості слів науковця.

— А зараз рушаймо! — мовив Рурк і хутко попрямував до виходу з кабінету.

5

У коридорі було порожньо. До недавнього часу привітні, функціональні стіни з яскравими моніторами загасили свої вогні, й наразі здавалися Маркові вкрай похмурими.

Рурк натомість прискорив крок, здавалося споглядаючи на зап'ястя чи не кожні дві секунди. Несподівано для себе, Марк усвідомив, що тримає зброю геть не належним чином, націливши гвинтівку у напрямку підлоги. Негайно виправивши ситуацію, Вольненко підвів очі, й зауважив, як долоня науковця різко піднялась догори, сигналізуючи зупинитись, а сам Рурк завмер вдивляючись у перехрестя коридорів.

До вух супутників долинули дивні, незрозумілі звуки. Здавалось, щось велике та важке, поволі суне гладкою підлогою, за рогом, у їхній бік. Рурк звів гвинтівку, й завмер в очікуванні. Марк зробив те саме, за мить усвідомивши, як його зір фокусується на незграбній постаті, що повільно, не ховаючись, вийшла на перехрестя.

Товариші з нерозумінням розглядали дивного, голомозого, товстуна, що босоніж стояв за п'ять метрів від них. За ним, на підлозі, виднілась низка слизьких слідів. Дивний чоловік, вдягнений у затерту військову форму старого зразку, неначе тварина повів головою зі сторони в сторону та сфокусував вирячені, темні очі на Марку. Важкі мішки, що до часу висіли з обох боків масної пики незнайомця, почали надуватись.

— Ніякий це не охоронець, — підіймаючи гвинтівку мовив Вольненко, але вистрілити не встиг.

Неймовірний товстун, широко роззявив пащеку і в сторону Марка вдарив пружній струмінь темно-зеленої, наче жовч, смердючої рідини.

Врятував журналіста Рурк. Він відреагував миттєво, відтаскуючи Марка з лінії атаки товстуна. Ворог, своєю чергою, швидко й не сумісно зі своїми чималими габаритами підібрався, відштовхнувся від підлоги важкими, слизькими ступнями, й стрибнув вперед, скорочуючи дистанцію. Але дізнатись, на що ще здатен товстун друзям не судилось. Марк все ж навів розумну зброю, та дав команду на імпульс максимальної сили. ЕН-2 в його руках миттєво запульсувала, й вузький, півпрозорий промінь, вдарив у груди ворога на льоту.

Товстун приземлився вже мертвим. Він проїхався пикою по підлозі, вимазуючи все смердючою жовчю. Великим тілом ще йшли судоми, але вирячені очі вже нічого не бачили.

— Жива зброя тебе слухається, друже, — Намагався пожартувати Рурк, але лице його здавалось блідим, погляд очей не мигливим, а руки відверто боролися з частковими проявами тремору.

Кров'ю Марка гуляв адреналін. Спробувавши вгамувати кожен свої емоції, супутники обережно підійшли до мертвого товстуна. Смердів він препаскудно.

— Що це, в біса, за виродок? — проковтнувши гірку слину, врешті мовив Вольненко.

До всього, одна зі стін та підлога були залиті темною жовчю, від якої підіймалась пара. Здається пластик вступив у реакцію з якоюсь органічною кислотою.

— Відлуння з минулого, пане Марк, — Кінцево заспокоївшись відповів Рурк, — Маєш рацію, це саме виродок, але дбайливо вирощений, та навчений бути холоднокровним вбивцею.

Вольненко з огидою роздивлявся вкриту наростами та шрамами потилицю, коли помітив татуювання у вигляді темної, п'ятикутної зірки.

— Мої здогадки підтверджуються. — Так само розглядаючи знахідку промовив вчений. — Це один з генетично змінених солдатів Нової Імперії. Давно вони «мутять воду» на брудних територіях, що лишились після останньої війни.

Рурк важко потер скроні, та продовжив з сумною посмішкою.

— Якоюсь мірою нам пощастило. Цей вилупок, хоч і небезпечний, але дуже тупий. Гарматне м'ясо, яке у всі часи пускають уперед. Добре, що ми зустріли першим саме його.

— Я розумію твою думку, — Марк перевірив заряд розумної гвинтівки, що так само лишався на максимумі й відійшов трохи далі від смердючого товстуна. — Тепер ми знаємо з ким маємо справу.

— Ходімо! — Рурк підняв зброю та повільно рушив до перехрестя. — До речі, я все ж маю тобі розповісти, за чим саме полюють виродки на кшталт того, що лежить мертвим у нас за спиною.

6

Рурк вкотре поглянув на комунікатор. Позначки охоронців скупчилися неподалік дослідного крила. Червона ж, ворожа крапка, своєю чергою, швидко мандрувала павутинням коридорів, рухаючись у напрямку лабораторій.

— Це все через нашу розробку, — мовив науковець, висмикнувши Марка з часткового заціпеніння.

Поглянувши на обличчя журналіста, Рурк зрозумів, що зустріч з генномодифікованим вояком із боліт, залишила глибокий слід у свідомості журналіста.

— Ви перший з цивільних, хто почує інформацію, що до нашої розробки, — мовив Рурк, крокуючи вперед і періодично споглядаючи на зап'ястя. — Люди споконвіку прагнули священного Граалю, у будь-яких його проявах. Жага вічного життя повсякчас спонукала нас на пошук шляхів, що ведуть до безсмертя. І ми знайшли цей шлях, Марку!

Журналіст зачудовано поглянув на Рурка.

— Відтепер це не ілюзія, а реальність, мій друже! Завдяки останній розробці, зразки якої наразі перебувають у лабораторному крилі, ми отримали реальну можливість протистояти смерті! — схвильовано, та водночас захоплено, випалив Рурк.

Олександр знову поглянув у комунікатор і несподівано змінився в обличчі. Червона крапка, що неприродно швидко дісталася коридору поруч з лабораторією, неначе комета промайнула вздовж окреслених стін, змусивши назавжди згаснути позначки охоронців.

Рурк завмер поруч з наступним перехрестям, й уважно слідкуючи за позначкою, міцніше стиснув зброю.

— Що там?! — квапливо запитав Марк.

— Хто б не з'явився з-за рогу, одразу стріляй, — намагаючись залишатись вірним рівному голосу, мовив Рурк.

Вольненко не зводив очей з обличчя науковця із кожною миттю усвідомлюючи, що незабаром має відбутись щось серйозне. У наступну мить, Рурк швидко відірвав погляд від екрана, здіймаючи свою зброю.

Незнайомець, що наче швидкісна примара, вистрибнув з-за рогу, блискавично розірвав повітря змахом ніби розпеченого, палаючого меча. В останню секунду, Рурк встиг закрити обличчя гвинтівкою, що взяла на себе жахливий удар, змусивши науковця повалитись додолу.

Наступним стрибком, жахливий нападник скоротив дистанцію, наближаючись до Марка. Для журналіста час застиг, перетворюючись на в'язку патоку.

Войненко бачив, як невідомий виконав у повітрі неймовірний оберт на триста шістдесят градусів. Довге чорне волосся дивного чоловіка розліталося навсібіч, супроводжуючи химерний політ. Намагаючись підвестись, Рурк щось відчайдушно кричав, але усі стороні звуки у вухах Марка наразі замовкли. Перше, що долинуло до вух журналіста - це гучне приземлення незнайомця, чоботи якого синхронно торкнулися підлоги.

Навпроти Марка застиг високий, міцний чоловік у камуфляжних штанах, високошнурованих берцях та невідомій Вольненкові модифікації армованої, наплічної броні. Обличчя незнайомця вкривала низка глибоких, запечених шрамів, що частково приховувала сітка дивної, напрочуд міцної на вигляд, маски для фехтування.

Погляд Марка відмітив еластичний пояс, що слугував за кріплення до пари невеликих балонів. Напівпрозорий патрубок, котрий примикав до одного з них, тягнувся до грудей чоловіка й губився у сріблястому колі, що зовні скидалося на спайку давніх радіотехнічних плат. Інша місткість була прозорою, й булькотіла вже знайомою, огидно-зеленою жовчю, зворотним кінцем патрубка ховаючись за спиною химерного фехтувальника.

— Стріляй! — крик Рурка висмикнув Марка зі ступору.

Зір Вольненка, що від самого початку дуелі поглядів став для Марка прицілом, зафіксував мішень за мить до того, як розпечений меч незнайомця ледь не дістався цілі.

Вказівний палець Марка натис курок. Серія півпрозорих променів вдарила в нападника. Долоня його розкрилась, й меч, продовжуючи жевріти червоним, впав на поліровану підлогу. Наступної миті тіло нападника лежало поруч з його дивною зброєю.

Спробувавши опанувати себе, Вольненко хитаючись рушив до мертвого ворога. Рурк, що оговтався від побаченого раніше, підхопив журналіста під лікоть, аби той остаточно не втратив рівновагу.

— Що це у нього за амуніція? — приходячи до тями коротко запитав Марк, вказавши гвинтівкою на дивну синхронізацію патрубків.

Рурк втомлено поглянув на комунікатор. Наразі на теренах комплексу не лишилось жодної позначки, крім них із Марком. За мить обрамленням окулярів науковця пробіг помаранчевий вогник, а на скельцях з'явилось відбивання дрібних символів.

— Бачиш маркування на його масці? А он, на вилиці вже знайома нам темна зірка. — почав пояснювати Рурк, й вказав на сріблястий балон, закріплений на поясі небіжчика. — Кажучи простою мовою це система подачі своєрідної «присадки» для підвищення витривалості й швидкості бійця.

Марк невимушено пригадав, як неприродно швидко незнайомець вистрибнув до перехрестя.

— Прозорий балон виконує роль фільтра. Велика доза мутагену-присадки ладна вбити користувача, тож без подібних пристроїв ніяк. Якщо вирішив гратися з надлишковим використанням, маєш звикнути носити подібні приблуди, — мовив науковець.

Погляд Марка ковзнув мечем, що завмер на підлозі, й продовжував жевріти червоним.

— Не чіпай! — застеріг Рурк й обережно взявши до рук зброю, натиснув приховану на внутрішній частині руків'я клавішу.

Червоне, розпечене лезо почало поволі набувати звичного, сріблястого кольору.

— Це не надто розповсюджена зброя Нової Імперії, але від того не менш небезпечна, — випередив німе запитання Рурк, поглядом вказавши супутнику на понівечену гвинтівку, що взяла на себе жахливий удар. — А зараз маємо рушати, друже. Ми вже майже дісталися лабораторного крила.

7

По обидва боки від дверей головної лабораторії комплексу застигли тіла мертвих охоронців. Голова одного, майже відтята, висіла на клапті шкіри. На керамічних пластинах грудей іншого майоріла глибока, пропечена дірка, з залишками темного слизу.

— Ми помстились за вас, друзі, — намагаючись стримати емоцій, що наразі вирували у душі, мовив Рурк.

Не гаючи часу, науковець підійшов до зачинених дверей, й обережно провів правицею вздовж панелі для сканування. Торкнувся металу й зупинився. На подив Рурка, важка захисна панель виявилась відчиненою. Олександр зробив крок й завмер на місці.

— Дідько, бути цього не може! — не стримався Рурк, поглянувши на комунікатор.

Марк спинився поруч, за мить усвідомивши причину бурхливої реакції науковця. Посеред лабораторії, спершись широкою спиною на металевий стіл застиг, здоровань у довгому, камуфльованому, антирадіаційному плащі, з накинутим на голову каптуром.

Незнайомець поволі розвернувся, й замріяно поглянув на пару дронів, що від самого початку мандрували поряд з друзями.

— Мої вітання, пане Рурк! Пане Марк. Ведете запис? Чудово! — чоловік показово дістав з-за спини кейс зі зразками. — А я вже було на вас зачекався.

— Але як?! — вичавив з себе Рурк, не розуміючи, чому система відстежування не виявила останнього з нападників.

— Ваші датчики розраховані на людей, докторе. Якщо принаймні п'ятдесят відсотків тіла не зазнали разючих змін, сенсори розпізнають об'єкт, як живий. Але це не моя історія, — мовив незнайомець, демонстративно потягнувшись.

Камуфльований плащ розкрився, й перед очима друзів постала мішанина з плоті та металокерамічних ребер, поміж яких, по гнучких трубках, перетікала вже знайома, темно зелена, жовч мутагену.

На якусь мить, Марк скинув з себе мару заціпеніння й, сфокусувавши погляд, здійснив постріл. Жмуток напівпрозорих променів дістався цілі, змусивши чоловіка в плащі на мить здригнутись.

— Непогано! — чоловік награно сплюнув на підлогу згусток жовчу. — На подібних налаштуваннях пряме влучання стовідсотково викличе інсульт, втім моя нервова система вже давно не вразлива до таких іграшок.

Чоловік, з надприродною швидкістю, вихопив з кишені живий голкостріл, незнайомої Рурку моделі, й випустив у Марка, що знаходився ближче, чергу отруйних голок. Журналіст хитнувся, біль розтікався грудьми, й світ навколо почав згасати. Рурк впустив меч, підхоплюючи Марка.

— Йому вже не допомогти, пане Рурк. — незнайомець незворотно наближався. — А тепер вашу руку!

— Тримайся! — прошепотів Рурк, ловлячи зникаючий погляд Марка.

— Зелена рідина, — ледь-ледь мовив Марк, закривши очі. — Це не елемент броні. Вона його кров.

Велична постать, переплетена жахливим мереживом синтетичних вен, завмерла поруч з Рурком.

— Я знаю, як працює цей кейс. Він запрограмований на ваш біочіп, та знищить вміст, якщо його несанкціоновано відкрити. Прикладіть руку, тоді я обіцяю закінчити усе швидко, — мовив здоровань.

Рурк гучно вдихнув повітря і його скронею гайнула тонка цівка поту. Олександр підвівся і скорено поклав долоню правиці на поверхню кейса. Валізка миттєво відгукнулася, розкриваючись.

— То справу зроблено? — відступивши на крок мовив Рурк, байдужим поглядом споглядаючи на трійку до болю знайомих пробірок, з прозорим вмістом, що були закріплені на дні кейса.

— Так! — виголосив чоловік, й під його каптуром спалахнула пара зелених очей у яких, здавалося, також жила відразлива каламуть.

Марк опустив голову й з останніх сил ударив ногою у дно кейса, вибивши його з рук ворога. Зробивши кілька обертів у повітрі, кейс з гуркотом впав на підлогу сколихнувши тишу брязкотом розбитого скла.

Здоровань по звірячому загарчав, а Рурк не зважаючи на це, кинувся на підлогу. Скельцями окулярів побігли символи, вбудований біокомп'ютер, увімкнувши бойовий режим, вираховував точки перетину штучних вен.

Підхоплений меч, у долоні Рурка, миттєво розігрівся, та зажеврів червоним. Перший удар промайнув хитросплетінням трубок, змушуючи супротивника захрипіти від болю. Другий навхресний розріз, зроблений людиною, що колись зналася на хірургії, довершив справу.

За інерцією відвантаживши науковцеві потужний ляпас, ворог, що наразі захлинався у власній жовчі, змусив Рурка знов впасти на підлогу. Голова дзвеніла, кінчики пальців пекла липка, зелена рідина. Блискавична думка змусила Рурка здригнутись. Він, з останніх сил підвівся, гайнувши до кейса. Всередині залишилась лише одна вціліла пробірка. Іншого виходу не було. Рурк перестрибнув мертве тіло жахливого незнайомця та підбіг до столу, дістаючи з шухляди пістолет-ін'єктор. За мить голка увійшла в тіло Марка, поруч з яким схилився знесилений науковець.

8

Рурк неквапливо підійшов до ескалатора, і поклавши долоню на поруччя, дозволив рухомій доріжці підняти його до трибуни. За довгі роки наукової діяльності, Олександрові доводилося виголошувати чимало промов й, наразі, він добре знав, що саме має сказати. Рурк чудово усвідомлював - звичайні люди давно втомились слухати завчені фрази, й аби мати шанс дійсно бути почутим, необхідно говорити серцем. Вільною рукою Олександр обережно прибрав з вуха жучка-суфлера, та поклав його до нагрудної кишені халата.

За кілька секунд науковець опинився на широкій платформі, що була захищена прозорим куполом, та височіла над головною площею країни. Рурк дивився на безкрає море людей, що заповнили площу, всюди майоріли різнорозмірні національні стяги. У цей день на площі не було жодних сенсорних табличок - лише справжні прапори із тканини, як данина шани усім попереднім поколінням.

Виринувши з тимчасового заціпеніння, Рурк помітив, що натовп поволі зосередився на велетенському екрані, котрий височів над куполом, отже за лічені секунди захисний бар'єр зніме режим маскування й співгромадяни побачать Рурка.

— До слова запрошуються співзасновник НацБіоКорпу, видатний науковець та людина з великої літери, завдячуючи винаходам якої було врятовано сотні життів! Прошу вітати на почесній трибуні, Олександр Рурк! — урочисто линув над площею голос ведучого.

Завіса тонування у мить зникла і Рурк відчув на собі захоплені погляди десятків тисяч очей, й гучні овації, що нестримним дощем накрили площу. За кілька секунд у повітрі запала тиша. Виступаючи перед численною аудиторією, Рурк не міг зрозуміти, як натовп здатен в унісон розривати тишу святковими вигуками й за потреби настільки синхронно заспокоїтись, аби надати слово одній людині.

— Вітаю, шановні друзі! — голос Рурка ледь помітно затремтів й Олександр вбачав у цьому добрий знак, отож рішення говорити серцем прийнято вірно. — Кажуть, що герої не вмирають. Я вірю у це. Вони завжди живуть поруч й охороняють кожного з нас. В наших думках, на складних життєвих шляхах, й у важкі часи. Тисячі відважних очей повсякчас спостерігають за нами по інший бік небесної блакиті.

Переважна більшість городян невимушено підвела очі до чистого, Київського неба.

— Я лікар, але в першу чергу я вчений! — вів далі Рурк. — Моєю основною задачею є праця, для покращення якості життя живих. Та, шкода, тіла людські все ще вразливі, й, що головне смертні.

Уважна тиша продовжувала триматись в повітрі, й здавалося Рурк чує, як сотні прапорів здригаються у такт ранковому вітру. Отже, його продовжують слухати.

— В день нашого загального свята, я мав би продемонструвати загалу, результат багаторічної праці, що впритул наблизив нас до умовного безсмертя. — Натовп зворушено зітхнув, а Рурк торкнувся порожньої кишені халата, у якому мав лежати останній, витрачений в бою, зразок. — Та, на жаль, зараз, мені нема що вам показати.

Натовп внизу здивовано мовчав. В кишені розривався тріском жучок-суфлер. Це координатори виступу, в нерозумінні, намагались зв'язатись з вченим.

— Днями у нас знову хотіли відібрати право на життя! Залишки нині загиблої імперії, мешканці уражених територій, ні як не можуть заспокоїтись, та за своєю традицією спробували знищити результат нашої праці. Та не бійтесь, диверсантів знешкоджено.

Рурк подав сигнал на комунікатор й на екрані, що раптово спалахнув над трибуною, відтворився запис із дронів Марка, що фільмували їхній відчайдушний двобій у стінах лабораторного крила. Натовп затамувавши подих дивився на зображення, від початку й до останнього моменту, коли медичний пістолет Рурка зробив Вольненкові рятівну ін'єкцію.

За мить до платформи вийшов Марк й ошелешений натовп нарешті, почав розуміти, що саме мав на увазі Рурк, під час своєї промови.

— Ми втратили останній екземпляр розробки, але формулу збережено! — витримавши паузу виголосив Рурк. — Відвага, правда й відчуття справедливості - ось справжня формула без якої безсмертя неможливе! А щодо тіла, ми вже маємо відповідь, як не дати йому передчасно залишити цей світ, аби герої якомога довше залишалися поруч із нами.

На екрані несподівано з'явилось зображення лабораторного мікроскопа. Загальна картинка вмить змінила ракурс, й перенесла усіх присутніх на місце людини, що дивилася на загадковий молекулярний світ крізь науковий прилад.

Зображення наближалось, і за кілька секунд на тонкому скельці можна було побачити краплю крові. Під зображенням побігли рядки розшифрованого генетичного коду, який було переведено на зрозумілу для науковців мову символів. Дивлячись на символи більшість колег Олександра, що спостерігали за трансляцією завмерли, вбачаючи у них той самий заповітний еліксир безсмертя.

Рурк замріяно роздивлявся небесну блакить. Знайомі рядки розпливались, вимальовуючи інший, домінантний ген, що було закладено у ДНК кожного з присутніх на площі, задовго до розвитку сучасної науки. Ген, що не підлягав викореню. Це був ген свободи*.