Постійний покупець

Це був один із тих непримітних магазинів-точок, де через віконце купували сигарети, сім-карти чи м'який хліб і йшли у своїх справах. Цільові покупки для цільового покупця.

Віктор спинився, визираючи з-за рогу. Обсмикнув рукава куртки аби на зап'ястках не було видно шрамів і перекинув волосся на бік, щоб приховати тонкі лінії порізів.

Він повільно наблизився до віконця, силуючись приховати тремтіння. Вода крапала з козирка прямісінько на поличку перед віконцем, але юнака це не хвилювало. Його лікоть змок, коли Віктор простягнув стиснутий кулак аби постукати у скло.

Лариса миттєво відчинила і злегка усміхаючись підмітила:

— Наш постійний покупець, мов за годинником.

— Скажете теж, постійний— він ніяково провів рукою по волоссю зачісуючи назад, але вмить отямився і повернув на місце. — Мені льодяники Миколи Гострого. Дві пачки, будь ласка.

Жінка нахмурилась з під скелець окулярів.

— Ви ж знаєте, що вони викликають звикання. Я не можу продати вам одразу дві, лише одну.

Віктор покопирсався в кишенях, дістаючи останні 500 гривень. Дощ почав текти швидше, сильніше, предрікаючи бурю.

— Це буде наш з вами секрет. Самі ж щойно сказали — постійний клієнт, — Віктор підморгнув карим оком. Шов неприємно нагадав про себе. — Решту лишіть собі на каву.

Лариса заправила білі кучері за вухо і визирнула у вікно. Її цупкий погляд просканував відсутність інших свідків поблизу і м'язисті пальці спритно вихопили гроші та заховали в районі декольте.

Різнокольорові льодяники вона, як зазвичай, запакувала в чорний пакет з наліпкою солодощі. Отримавши пухку і бажану ношу, Віктор весь аж загорівся. Його повернули до життя. Додому він не йшов — танцював.

Двері закрились за спиною з глухим клац. Рудий голосно мявкнув біля порожньої миски, але господар будинку лиш махнув рукою. Потім.

Похапцем стягнувши верхній одяг, Віктор кинувся до крісла й дістав свою першу цукерку за сьогодні. Поклав до рота і заплющив очі.

Вишневий смак активував смакові рецептори, а оболонка льодяника поступово танула, розкриваючи те, що було всередині. Рот наповнив мідний присмак. То тут то там, язик проштрикувало лезо і щосильніше він намагався позбутися він нього, то сильнішим був біль. Віктора це доводило до екстазу. За першим льодяником пішов другий-третій. Адже бог любить трійцю, чи не так?

Рот Віктора вже нагадував криваве місиво, очі закочувались, а кіт позирав зі страхом.

Добре, що у Віктора було дві пачки. Інколи він не чекав, доки лезо розтане в роті, а діставав і розтинав собі вени на зап'ястках. Та насправді, і це вже ставало звичною справою. Не цікаво, одноманітно.

А що, якщо піднести їх до ока?

Буде кров, червона-червона, яка зальє все.

Він глянув у дзеркало, червона очниця. Не годиться, щоб гарною була лише одна. Щоб боліло тільки там.

Він підніс її до іншої, і більше не бачив, але точно знав, вона тепер теж ідеальна.

Леза татуювали всю його шкіру. Він вже не міг спинитись.

Записавши на диктофон, що йому потрібна ще одна пачка, адже він постійний клієнт, Віктор остаточно прикрасив болем свій рот і відрізав язика.

Дійти чи то пак доповзти до магазину допомогла відстань - кілька метрів з-за рогу. Він ледве як підвівся до віконця. З того боку було чутно дихання. Він постукав чи то пак прочвакав рукою по склу, лишаючи гарячі розводи.

Лариса, розмовляючи по телефону, звично відкрила віконце і застигла.

Її погляд бігав по пустих очницях та кривавому місиву. По розірваних ніби папір шкірі і м'язах обох рук.

Хлопець дістав з кишені ще один льодяник, запхав до рота і хруснув. З рота полилась кров, додаючи у повітря до запаху сирості залізо

— Як же... Ви ж постійний клієнт... А я ж без довідки вам... Дві пачки, — вичавила з сеюе постійна продавчиня затинаючись.

Віктор увімкнув диктофон.

— Ще...одну...пачку

Лариса не могла вдихнути, у грудях наростав біль і вона повільно сповзла за прилавок

Дивно, тільки й подумав Віктор, навпомацки вигрібаючи пачки Миколи Гострого.

По підвіконню стікала кров. Сьогодні не дощило.

Рудий тишком прокрався за спиною свого господаря і чкурнув геть з цього району.