ПЕРСОНАЖ

Привіт. Мене звуть Персонаж.

Саме так, Персонаж.

Я був створений своїм Автором, і ось, я – існую!

Ви запитаєте, хто я, де чи як виглядаю? – Не повірите, самому цікаво!

Тільки уявіть: щойно Вас не було, і тут – бац! І ви є.

Ще світу не існує, а Ви – є! Як Вам таке?

Отож. І я в шоці.

А все чому?

А все тому, що комусь скучно було. Робити йому, бачте, нічого. Узяв, і створив мене.

Ну, як створив? «Створив» - то сильно сказано.

Узяв, і просто придумав!

Навіщо – питається, хто просив?

Тепер із цим, що робити?

Не знаєте? От і я не знаю.

І він, мабуть, теж не знає. Чи знає?

Агов! Авторе? Ти мене чуєш?

/Чую/

Твою ж… навіщо ж так лякати, га? Ледь серце не стало.

До речі, а воно у мене є?

/Немає/

Немає… ні, ну Ви чули? Немає. Емоції, значить, є, а серця немає?!

/Є/

«Тук-тук, тук-тук.»

Що це? Це серце?

Це серце! Ура! Я маю серце!

Так, стоп! Як я маю серце, якщо не маю тіла? Де моє тіло?

/Немає/

Ага, серце є, а тіла немає. Ти хворий, чи що? Як таке можливо?

/Можливо/

Можливо, немає, чую – прямо взірець співрозмовника, такий багатослівний! Слухай, Авторе, ну а мозок у мене є?

/Розум/

Дякую, хоч так. Уже не погано. А у тебе є?

Мовчиш?

Поговорили, називається. Гаразд. То навіщо ти мене створив?

/Творчий експеримент/

Ого! Цілих два слова. Ну, то тепер, звісно, все стало зрозуміло.

Я – творчий експеримент. Що це хоч означає, га?

Знову мовчиш? Добре. А хто я?

/Персонаж/

Знущаєшся? Вважаєш, це весело?

/Трішки/

Гаразд. Тоді, як я виглядаю?

/Персонаж/

Це і є мій вигляд?

/Так/

Я маю стать?

/Ні/

Минуле?

/Ні/

Майбутнє?

/Так, але часу для тебе, на разі, не існує/

Чому?

/Навіщо тобі час, коли відсутній світ?/

Звідки мені взагалі відомі такі слова?

/Таким є мій задум/

Як усе просто!

Я маю ім’я?

/Праймус/

Несподівано! Праймус? Що це означає?

/Перший/

Тобто, будуть інші?

/Необов’язково, але ти – перший/

Гаразд.