Одної грозової ночі

У таверні «Нора троля» було гамірно. Приміщення наповнене цигарковим димом, перегаром та густим чоловічим потом нагадувало вулик. Марічка притулилася в куточку намагаючись злитися зі стіною.

Вона планувала вшитися як тільки припиниться злива. Промоклі ноги мерзли, тоненька блузка зрадницьки липла до тіла, підкреслюючи повні груди.

На порозі таверни з’явився кремезний неголений чоловік в шкіряних штанах. Він підійшов до стійкі бару та скомандував:

− Пива мені та … − роздивившись навкруг вказав на Марічку, -- тій малій.

Перед дівчиною поставили великий кухоль. Поруч на стілець шльопнувся здоровань.

− Як ся маєш, мала? Будьмо! – підняв кухля.

− Будьмо, − розуміючи, що тікати немає куди, вичавила дівчина.

− Ти нівроку. Ходімо в кімнату на горі.

− Пане, залишимось друзями, сердешно вас прошу, − скала руки на повних грудях Марічка.

− Смішно балакаєш. Знаєш хто я? Та я… − йому забракло слів, щоб виразити власну значущість, тож він підняв Марічку, легко перекинув через плече та попрямував сходами на другий поверх. Присутні удавали, що нічого особливого не відбувалося.

***

Марічка злегка похитуючись вийшла на двір. Сходило сонце. Дощ припинився і повітря наповнилося озоном. Вона потяглася, розпростуючи спину та облизала пересохлі губи. Такого з нею ще не траплялося.

Тим часом здоровань складав шахові фігури в коробку. «Все ж вмію обирати гарних партнерів для гри», − подумав задоволено.